Справа № 127/14402/18
Провадження №11-кп/772/1029/2018
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
05 жовтня 2018 року м. Вінниця
Апеляційний суд Вінницької області в складі:
головуючого-судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з секретарем ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці кримінальне провадження за апеляційною скаргою з доповненнями засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 20 серпня 2018 року,
Оскаржуваною ухвалою ОСОБА_7 , засудженому вироком Вінницького обласного суду від 16 червня 1999 року за пунктами "а", "г" ст. 93, ч. 3 ст. 142, ч. ч. 3, 5, 6 ст. 19 ч. 3 ст. 140 Кримінального кодексу України, з урахуванням положень ст. 42 Кримінального кодексу України до остаточного покарання у виді смертної кари - розстрілу з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю, 25 травня 2000 року ухвалою Верховного Суду України вирок щодо засудженого ОСОБА_7 змінено, ухвалено на підставі ст. 42 Кримінального кодексу України вважати ОСОБА_7 засудженим за пунктами "а", "г" ст. 93, ч. 3 ст. 142, ст. 19 ч. 3 ст. 140 Кримінального кодексу України до покарання у виді довічного позбавлення волі, відмовлено у задоволенні клопотання, у якій він просить звільнити його від відбування покарання або пом'якшити призначене покарання.
В апеляційній скарзі з доповненнями засуджений ОСОБА_7 просить ухвалу суду скасувати, замінити йому покарання у виді довічного позбавлення волі на 15 років позбавлення волі, звільнити його з-під варти у зв'язку з відбуттям покарання. Судове рішення вважає незаконним та необґрунтованим. Апелянт посилається на ч. 1 ст. 405-1, ч. ч. 1-3 ст. 409 КПК України 1960 року, рішення Конституційного Суду України від 26 січня 2011 року № 1-рп/2011, Європейську конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, практику Європейського Суду з прав людини та висновки науковців. Вказує, що йому неправомірно призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.
Заслухавши доповідача, виступ засудженого ОСОБА_7 та його захисника адвоката ОСОБА_8 на підтримку апеляційної скарги з доповненнями, прокурора ОСОБА_6 , який заперечив проти вимог апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга з доповненнями задоволенню не підлягає.
Згідно матеріалів провадження, ОСОБА_7 засуджений 16 червня 1999 року Вінницьким обласним судом за пунктами "а", "г" ст. 93, ч. 3 ст. 142, ч. ч. 3, 5, 6 ст. 19 ч. 3 ст. 140 Кримінального кодексу України, з урахуванням положень ст. 42 Кримінального кодексу України до остаточного покарання у виді смертної кари - розстрілу з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю, 25 травня 2000 року ухвалою Верховного Суду України вирок щодо засудженого ОСОБА_7 змінено, ухвалено на підставі ст. 42 Кримінального кодексу України вважати ОСОБА_7 засудженим за пунктами "а", "г" ст. 93, ч. 3 ст. 142, ст. 19 ч. 3 ст. 140 Кримінального кодексу України до покарання у виді довічного позбавлення волі.
Вирок набрав законної сили та звернутий до виконання.
Згідно ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 30 вересня 2016 року засудженому на підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано в строк покарання строк попереднього ув'язнення з 9 квітня 1996 року по 25 травня 2000 року.
На даний час засуджений відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в Державній установі "Вінницька установа виконання покарань (№1)".
На день вчинення ОСОБА_9 злочину, передбаченого п.п. «а», «г» ст. 93 КК України (в редакції 1960 року), санкція статті за умисне вбивство при обтяжуючих обставин встановлювала покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років або смертна кара.
Однак після винесення Вінницьким обласним судом вироку щодо ОСОБА_9 29 березня 2000 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» від 22 лютого 2000 року №1483, яким введений новий вид покарання - довічне позбавлення волі, та внесено зміни до ст. 93 КК України (1960 р.) про заміну смертної кари на довічне позбавлення волі.
Новий вид кримінального покарання у виді довічного позбавлення волі є менш суворим видом покарання порівняно із смертною карою, оскільки при застосуванні довічного позбавлення волі забезпечується невід'ємне право на життя людини, яка вчинила особливо тяжкий злочин, забезпечується можливість мати соціальні зв'язки у межах, визначених законом, тощо.
У санкціях статей, що передбачали покарання за особливо тяжкі злочини, у тому числі умисні вбивства, вчинювані за обтяжуючих обставин, замість смертної кари встановлено довічне позбавлення волі, як найбільш суворий вид покарання у переліку кримінальних покарань поряд із позбавленням волі на максимальний строк до п'ятнадцяти років.
Таким чином, оскільки довічне позбавлення волі є менш суворим видом покарання, ніж смертна кара, яка була передбачена КК України в ред. 1960 року на час вчинення ОСОБА_7 особливо тяжкого злочину, то положення КК України в ред. 1960 року із змінами, внесеними Законом № 1483, є такими, що пом'якшують кримінальну відповідальність та покращують його правове становище, мають зворотну дію в часі, тобто поширюються і на засудженого, який вчинив особливо тяжкий злочин, відповідальність, за які передбачена КК України в ред. 1960 року, до набрання чинності зазначеним законом.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визнав, що заміна судами смертної кари на довічне позбавлення волі, встановлене новим кримінальним законом, а не на позбавлення волі строком на п'ятнадцять років, що як альтернативне смертній карі покарання було передбачено законом під час вчинення злочинів, не є порушенням статті 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (рішення у справах “Алакрам Хумматов проти Азербайджану” від 18 травня 2006 року, заяви № 9852/03, №13413/04, “Ткачов проти України” від 13 грудня 2007 року, заява № 39458/02).
Чинним кримінальним законодавством не передбачена можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на певний строк.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неможливість умовно-дострокового звільнення від відбування покарання та заміни невідбутої частини покарання більш м'яким засудженим до довічного позбавлення волі, як такі, що не передбачені законодавством України у сфері кримінальної юстиції.
При цьому суд вказав на механізм захисту прав осіб, які засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі шляхом помилування.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б ставили під сумнів висновки місцевого суду та були безумовною підставою для скасування судового рішення.
Доводи апелянта про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права надумані і свого підтвердження під час розгляду справи в апеляційному суді не знайшли.
Апелянт не навів конкретних фактів порушення його прав та законних інтересів, а лише обмежився перерахунком та декларуванням норм права, в тому числі міжнародного. Такі твердження носять абстрактний характер, а тому не заслуговують на увагу та підлягають відхиленню.
Ухвала суду є обґрунтованою, належним чином вмотивованою та відповідає як фактичним обставинам справи так і вимогам Закону.
Підстави для скасування судового рішення відсутні.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КК України, суд
Апеляційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 20 липня 2018 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_7 про звільнення від відбування покарання або пом'якшення призначеного покарання, залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим ОСОБА_7 в той же строк з дня отримання копії ухвали.
Судді: (підписи)
Згідно з оригіналом.
Суддя: