Справа №539/3738/18
Провадження №6/539/87/2018
09 жовтня 2018 року Лубенський міськрайонний суд
Полтавської області
у складі: головуючого судді - Іващенка Ю.А.,
при секретарі - Карпенко Т.П.
розглянувши подання головного державного виконавця Лубенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області ОСОБА_1 про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_2 в праві виїзду за межі України до виконання нею зобов'язань, покладених рішенням суду, -
Головний державний виконавець Лубенського МР ВДВС ГТУЮ у Полтавській області ОСОБА_1 звернувся в суд з поданням про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_2 в праві виїзду за межі України до виконання нею зобов'язань, покладених рішенням суду, мотивуючи своє подання тим, що у відділі ДВС перебуває виконавче провадження №57153634 з примусового виконання виконавчого листа №816/1413/13-а виданого 29.05.2013 року Полтавським окружним адміністративним судом про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Лубенського ОУПФ в Полтавуській області заборгованості в розмірі 1034, 36 грн.
На даний час рішення суду боржником не виконано, декларацію не надано, будь-яких дій спрямованих на його виконання не здійснено.
Рішення до теперішнього часу не виконано, а боржник ухиляється від його виконання, не вживає заходів щодо виконаня рішення за рахунок належного їй майна і доходів.
Головний державний виконавець Лубенського МР ВДВС ГТУЮ у Полтавській області ОСОБА_1 прохає суд встановити тимчасове обмеження в праві виїзду за межі України ОСОБА_2 без вилучення паспортного документа до виконання нею своїх зобов'язань.
У судове засідання представник Лубенського МР ВДВС ГТУЮ у Полтавській області не з'явився.
Ознайомившись із матеріалами подання, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що подання задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 441 ЦПК України суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення.
Згідно ст. 6 ЗУ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань.
Згідно узагальнення ВСУ Судової практики щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, ВСУ звернув увагу на необхідність забезпечення якості уявлень та участі держвиконавців у розгляді справ.
Окрему увагу ВСУ звертає на визначення поняття «ухилення боржника від виконання зобов'язань».
ВСУ зазначив, що законом передбачені юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження в праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав і обов'язків учасників спірних правовідносин, суд має з'ясувати, дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково. Поняття «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням» слід розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли для виконання цього обов'язку у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають які-небудь незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, подій тощо).
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Це право віднесено у ЦК до особистих немайнових прав фізичної особи (кн. друга ЦК), а саме - до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (гл. 21 кн. другої ЦК). Відповідно до ч. 3 ст. 269 ЦК особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитись від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.
Положеннями ст. 6 цього Закону України від 21 січня 1994 р. № 3857-XII «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» (далі - Закон № 3857-XII) встановлено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань.
Примусове виконання рішень судів в Україні покладається на державну виконавчу службу (далі - ДВС), яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені у Законі від 02 червня 2016 р. № 1404-VIII «Про виконавче провадження».
На думку ВСУ, особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.
Відповідно до положення ст. 12 ЦПК наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови «доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання».
Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.
У зв'язку із цим про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 19 Закону №1404-VIII, зокрема, утримання від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; своєчасно з'являтися на вимогу виконавця; надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Однією з підстав для відмови у задоволенні подань, що складає основну частину розглянутих справ, є неповнота вчинення виконавчих дій, відсутність доказів на підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх боргових зобов'язань і відомостей про обізнаність боржника щодо наявності відкритого виконавчого провадження та строків його добровільного виконання.
В матеріалах подання відсутні докази про те, що боржник дійсно повідомлений належним чином про відкриття виконавчого провадження та виклик особисто його до державного виконавця.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, виконавче провадження відкрито лише 07.09.2018 року і державним виконавцем не надано доказів вжиття усіх необхідних заходів спрямованих на виконання рішення суду, а також відомостей про повідомлення належним чином боржника ОСОБА_2 про відкриття виконавчого провадження та виклик особисто його до державного виконавця.
Виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що докази ухилення боржника від виконання зобов'язань відсутні, крім цього, відсутні також докази того, що державний виконавець вживав усі необхідні заходи, спрямовані на виконання рішення суду, а тому у задоволенні подання слід відмовити.
Керуючись ст. 6 ЗУ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», ст. 441 ЦПК України, -
В задоволенні подання головного державного виконавця Лубенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області ОСОБА_1 про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_2 в праві виїзду за межі України до виконання нею зобов'язань, покладених рішенням суду - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до апеляційного суду Полтавської області протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Відповідно до п. 15.5) Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Лубенського
міськрайонного суду ОСОБА_3