Справа №461/4321/18
25 вересня 2018 року м. Львів
Галицький районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Зубачик Н.Б.,
секретаря судових засідань Пелех О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області, за участю третьої особи - Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради про зняття арешту з нерухомого майна -
встановив:
Позивач звернулася до суду з позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області, Шевченківського відділення Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області, за участю третьої особи - Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, в якому просила зняти арешт з нерухомого майна, а саме: квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язати Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради вилучити запис про накладення арешту на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1, який зареєстрований за № 4260514 від 21.12.2013 року з реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_1. Під час реєстрації права власності дізналася, що на вказану квартиру накладено арешт. Згідно постанови державного виконавця від 09 лютого 2000 року арешт накладено на майно, що належить засудженій ОСОБА_3, у зв'язку з конфіскацією її особистого майна. Зазначає, що ОСОБА_3 є матір'ю позивача. Стверджує, що вищевказана квартира на час накладення арешту не була приватизована, а отже не належала ОСОБА_3 на праві власності. Вказує, що арешт майна порушує її права як власника. Просить позов задоволити.
04 вересня 2018 року представник позивача ОСОБА_4 подала заяву про зменшення позовних вимог, просить зобов'язати Шевченківський відділ державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області зняти арешт з нерухомого майна, а саме: квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 /а.с. 61/ з підстав викладених у позовній заяві.
Також, представник позивача просить виключити із числа відповідачів Шевченківське відділення Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області /а.с. 62/.
Одночасно з позовною заявою ОСОБА_2 подала заяву про поновлення строку на звернення до суду з даним позовом, мотивуючи тим, що про постанову про накладення арешту дізналася 06 квітня 2018 року, коли звернулася в Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради про реєстрацію права власності та їй було відмовлено, а відтак вважає, що строк пропущений з поважних причин.
Відповідно до п. 12 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 р. №5 «Про судову практику в справах про зняття арешту» на позовні вимоги про визнання права власності на арештоване майно та/або зняття арешту з майна поширюється передбачений статтею 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) трирічний строк позовної давності. Перебіг цього строку починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про арешт (опис) належного їй майна.
Судом встановлено, що арешт на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 був накладений 09 лютого 2000 року. Позивач про вказану постанову дізналася 06 квітня 2018 року під час реєстрації права власності, що підтверджується рішенням №40523912 від 06 квітня 2018 року про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.
З урахуванням вищевикладеного суд вважає, що позивач з поважних причин пропустила строк звернення з позовом до суду, а тому такий необхідно поновити.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 18 червня 2018 року дана позовна заява була залишена без руху. Заявою від 20 червня 2018 року недоліки позовної заяви усунуті.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2018 року відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження.
Позивач та її представник в судове засідання не з'явилися, від представника позивача через канцелярію суду надійшла заява про розгляд справи без її участі та без участі позивача. Зазначила, що заяву про зменшення позовних вимог підтримує та просить задоволити.
Представник відповідача не з'явився у судове засідання, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи.
Представник Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради у судове засідання не з'явився. 17 липня 2018 року на адресу суду скерував письмові пояснення /а.с.46/, однак, оскільки такі стосуються первісної позовної вимоги, яка згодом за клопотанням представника позивача виключена з числа позовних вимог, суд не бере їх до уваги. Згідно пояснень, просить проводити розгляд справи без участі представника Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради.
Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
На підставі ч.1 ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності учасників процесу, які не з'явилися у судове засідання, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, які є достатніми для прийняття рішення.
На підставі ч.2 ст.197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки учасники процесу в судове засідання не з'явились.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку, що позов необхідно задоволити з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується копією свідоцтва про право власності від 12.03.2018 року, виданим на підставі наказу Юридичного департаменту Львівської міської ради від 12 березня 2018 року № 155-Ж-Г /а.с. 9/
При реєстрації права власності на вказану квартиру позивач дізналася, що на неї накладено арешт.
Постановою №818/С державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції м. Львова Тагієва С.В. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 09 лютого 2000 року, яка винесена в ході примусового виконання виконавчого листа №1-459/99, виданого Шевченківським районним судом м. Львова 11 листопада 1999 року про конфіскацію усього особистого майна засудженої ОСОБА_3, накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_3, 1971 року народження із забороною здійснювати відчуження такого /а.с. 14/.
На підставі вказаної постанови, згідно відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, 21 грудня 2006 року за №4260514 реєстратором Першої Львівської державної нотаріальної контори було накладено арешт на кватиру за адресою: АДРЕСА_1, власником якої зазначено ОСОБА_3 /а.с. 17/
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 є матір'ю позивача ОСОБА_2, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 /а.с. 15/.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, про що Міським відділом реєстрації актів цивільного стану 21 грудня 2009 року видано свідоцтво про смерть серія НОМЕР_2, актовий запис 6754 /а.с. 21/.
Відповідно до п.2 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 р. №5 «Про судову практику в справах про зняття арешту» позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником.
Звертаючись з вказаним позовом до суду, позивач, як на підставу для його задоволення, посилалася на те, що вищевказана квартина на момент накладення арешту та станом на день смерті ОСОБА_3 не була приватизована, а отже не перебувала у її власності.
Відповідно до положень ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст.321 ЦК України).
Приписами ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Відповідно до ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Аналогічні положення наведені й в п.3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року за №512/5.
Між тим, статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої України приєдналась 17.07.1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо нього будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Вендітеллі проти Італії» суд відзначив порушення в тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власність після закінчення відповідних розслідувань.
Також, Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
Тобто, наявність арешту на майно за відсутності правових підстав для цього порушує право власності позивача, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном та власний розсуд.
Разом з тим, як передбачено ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу. Способами захисту свого цивільних прав та інтересів можуть бути, серед іншого, припинення дії, яка порушує.
Відповідно до висновку Верховного Суду України від 15.03.2013 року у справі №6-26цс13, вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.
Як передбачено вимогами ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Отже, враховуючи те, що квартира, яка належить позивачу на праві власності не належала ОСОБА_3, не була нею приватизована та дія арешту порушує права позивача, суд дійшов висновку, що спосіб захисту, обраний позивачем у вигляд зняття арешту з нерухомого майна, обґрунтований та передбачений законом.
Разом з тим, суд не вбачає правових підстав зобов'язувати Шевченківський відділ державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області зняти арешт з нерухомого майна, оскільки ч. 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
У зв'язку з цим достатнім та дієвим способом захисту права власності позивача є зняття арешту з майна. Оскільки, набрання законної сили судовим рішенням є підставою для вчинення виконавцем дій щодо прийняття постанови про зняття арешту, відтак позов підлягає до часткового задоволення.
Відповідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1409,60 грн. /а.с. 31/ за дві позовні вимоги немайнового характеру. 04.09.2018 року представник позивача подала заяву про зменшення розміру позовних вимог, виключивши одну із вимог.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається в раз зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
З огляду на вищевказане, суд вважає за необхідне, повернути позивачу внесений судовий збір у розмірі 704,80 грн., сплачений згідно квитанції №ПН555798 від 20 червня 2018 року, у зв'язку із зменшенням позивачем розміру позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв'язку із задоволенням позову, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 704,80 грн.
Керуючись ст.ст. 319, 328, 391 ЦК України, ст.ст. 4-11, 76-81, 89, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 351-355 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд -
вирішив:
поновити ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1, паспорт серії НОМЕР_3) строк на звернення до суду з даним позовом.
Позов задоволити частково.
Зняти арешт з нерухомого майна, а саме квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, накладений постановою № 818/С відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції м. Львова від 09 лютого 2000 року.
Повернути ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1, паспорт серії НОМЕР_3) судовий збір у розмірі 704 гривні 80 копійок, сплачений згідно квитанції №ПН555798 від 20 червня 2018 року.
Стягнути з Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області (місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Котляревського, 6, ЄДРПОУ 35009321) на користь ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1, паспорт серії НОМЕР_3) судовий збір у розмірі 704 гривні 80 копійок.
В іншій частині позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Львівської області протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду . Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Позивач: ОСОБА_2, місце проживання: АДРЕСА_1, паспорт серії НОМЕР_3.
Відповідач: Шевченківський відділ державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Котляревського, 6, ЄДРПОУ 35009321.
Третя особа: Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, місцезнаходження: 79040, м. Львів, вул. Городоцька, 299, ЄДРПОУ 26526811.
Суддя Зубачик Н.Б.