ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
01 жовтня 2018 року № 826/8400/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України,
ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі по тексту - відповідач 1, Міноборони України), ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту - відповідач 2, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року 3975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві»;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням ІІІ групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» у розмірі 300 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відсутності вимоги до Міністерства оборони України щодо не призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві»;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 надіслати до Міністерства оборони України письмову вимогу щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві»;
- зобов'язати надати до суду звіт про виконання судового рішення протягом семи днів з дня отримання копії судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він проходив військову службу в Збройних Силах СРСР, зокрема з 20 вересня 1984 року по 22 квітня 1986 року у складі діючої армії.
Згідно з Витягом з протоколу засідання Центральної військово - лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 22 грудня 2016 року №5165 захворювання позивача пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Відповідно до виписки з акта огляду МСЕК серії АВБ №032551 від 29 червня 2017 року позивачу встановлено третю групу інвалідності - захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби в країнах, де велись бойові дії.
З метою вирішення питання про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із отриманням ІІІ групи інвалідності, позивач звернувся до відповідачів із заявою та копіями необхідних документів, але у призначенні такої допомоги йому було відмовлено.
Представник відповідача 1 у письмовому відзиві на позовну заяву стверджує про відсутність підстав для задоволення позову та зазначає, що оскільки інвалідність позивачу встановлена лише у 2017 році, права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до норм чинного законодавства України, на думку відповідача, позивач не має.
Також, обґрунтовуючи свої заперечення проти позовних вимог, відповідач 1 посилається й на те, що у позовній заяві відсутня інформація щодо конкретної дати захворювання, а також, на думку відповідача 1, позивачем не надано всіх доказів, які дають право на отримання одноразової грошової допомоги, зокрема не надано копії військового квитка, лікарської виписки про проходження лікування або документу, яким підтверджується витрачання на позивача ліків у зв'язку з пораненням та захворюванням, чи відповіді на запити позивача щодо отримання ним поранення та захворювання та лікування, чи будь - які інші первинні документи, які прямо вказують на наявність тієї чи іншої події, а тому у відповідача виникають сумніви щодо можливості використання в якості доказу документу, що, на його думку, має похідне походження, а саме Витягу з протоколу ЦВЛК.
Крім того, відповідач 1 посилається й на те, що позивачем не надано жодного первинного документу, який би свідчив про поранення та захворювання позивача під час проходження ним служби у ДРА та документу, який би визначав до якої категорії військовослужбовців він відносився під час проходження військової служби, а також не надано довідки МСЕК про первинний огляд та встановлення позивачу інвалідності.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач 2 у своєму відзиві на позовну заяву послався на те, що 20 березня 2018 року на адресу Чернігівського ОВК надійшла заява ОСОБА_1 від 15 лютого 2018 року про призначення одноразової грошової допомоги, яка 30 березня 2018 року за вих. № 5/1217с направлена на адресу Міністерства оборони України, про що повідомлено позивача листом від 30 березня 2018 року №5/1218с.
24 квітня 2018 року за вх. №5/79с на адресу Чернігівського ОВК надійшов лист Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 13 квітня 2018 року №248/3/6/1035, відповідно до змісту якого позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги, у зв'язку з чим його документи були повернуті без реалізації, про що Чернігівський ОВК листом від 25 квітня 2018 року за №5/1798с повідомив ОСОБА_1 .
Жодних рішень про наявність або відсутність у позивача права на одноразову грошову допомогу Чернігівський обласний військовий комісаріат не приймав.
Крім того, відповідач 2 послався й на те, що діючим законодавством України не передбачено обов'язку військових комісаріатів направляти вимоги на адресу Міністерства оборони України про призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності, тому, як вважає відповідач 2, останнім не порушено права позивача.
Проте, відповідач 2 також наголосив й на тому, що особам, які звільнялися з прикордонних військ, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється Адміністрацією Державної прикордонної служби, а позивачем не надано доказів, які б підтвердили той факт, що він проходив військову службу в Збройних Силах України або був військовослужбовцем іншого утвореного відповідно до законів України військового формування та правоохоронного органу спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а тому, на думку відповідача 2, на позивача не розповсюджуються положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 червня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
З наданої суду копії Витягу із протоколу №5161 від 22 грудня 2016 року засідання Центральної військово - лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв вбачається, що комісією встановлено, що травма (контузія), поранення та захворювання, наявні у ОСОБА_1 , пов'язані з виконанням останнім обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Згідно наданої суду копії довідки до акта огляду медико - соціальною комісією серії АВБ №032551 ОСОБА_1 з 27 червня 2017 року встановлено ІІІ групу інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії) та захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
У відповідності до наданої суду копії довідки від 19 лютого 2018 року №508, виданої Козелецьким районним військовим комісаріатом Чернігівської області, ОСОБА_1 , сержант запасу, дійсно проходив військову службу в складі Діючої Армії в період бойових дій (в тому числі при виконанні інтернаціонального обов'язку) з 20 вересня 1984 року по 22 квітня 1986 року (Афганістан).
Згідно з листом Козелецького районного військового комісаріату в Чернігівській області від 23 березня 2018 року №837/1, ОСОБА_1 на його заяву від 15 лютого 2018 року повідомлено, що в Козелецькому районному військовому комісаріаті інформації щодо вчинення ним під час проходження військової служби, кримінальних, адміністративних чи інших правопорушень, які пов'язані з алкогольними, наркотичним, токсичним сп'янінням, або навмисним спричиненням собі тілесних ушкоджень не має.
21 березня 2018 року за вх. №5/646с на адресу Чернігівського обласного військового комісаріату надійшла заява ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності разом з пакетом документів.
Листом від 30 березня 2018 року за вих. №5/1217с Чернігівський обласний військовий комісаріат направив заяву ОСОБА_1 разом з доданими до неї документами, а також висновком щодо можливості призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 на адресу Департаменту фінансів Міністерства оборони України, відповідно до якого Чернігівський обласний військовий комісаріат вважає, що ОСОБА_1 не має права на отримання вказаної допомоги. Про направлення документів повідомлено позивача листом від 30 березня 2018 року за вих. №5/1218с.
Як вбачається з наданої суду копії листа Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 13 квітня 2018 року №248/3/6/1035, Міністерство оборони України повернуло на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги разом з доданими до неї документами у зв'язку із зверненням останнього з вказаною заявою понад тримісячний термін після звільнення зі служби.
Листом від 25 квітня 2018 року за №5/1798с Чернігівський обласний військовий комісаріат повідомив ОСОБА_1 про повернення Департаментом фінансів Міністерства оборони України заяви та документів для призначення одноразової грошової допомоги без реалізації, у зв'язку з чим вказані документи направлені на адресу позивача.
Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі по тексту - Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ).
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 №2011-ХІІ (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктом 5 частини 2 статті 16 цього Закону передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.
Наведені норми законодавства України свідчать про те, що право на отримання одноразової грошової допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, незалежно від часу настання інвалідності.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року №21-446а14, від 21 квітня 2015 року №21-135а15, від 10 березня 2015 року №21-563а14 та Верховним Судом у постанові від 20 березня 2018 року №276/322/17.
Відповідно до частини 2 статті 16-2 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб.
У відповідності до частин 8, 9 статті 16-3 вказаного Закону особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з нормами Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі по тексту - Порядок №975 в редакції, що діяла на момент звернення позивача з приводу виплати допомоги) днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги, зважаючи на наведені норми, позивач отримав з 27 червня 2017 року, а з відповідною заявою про виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 звернувся 17 березня 2018 року (день направлення засобами поштового зв'язку заяви про призначення та виплату одноразової грошової допомоги від 15 лютого 2018 року), тобто у встановлені законодавством строки.
Так, у абзаці 3 підпункту 1 пункту 6 Порядку №975 зазначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності III групи.
Пунктом 11 Порядку №975 передбачено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
При цьому, у відповідності до абзацу 1 пункту 13 Порядку №975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Наведене свідчить, що звертаючись вперше 17 березня 2018 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 діяв у відповідності до вимог чинного законодавства України.
При цьому, судом також встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Чернігівський обласний військовий комісаріат виконав вимоги пункту 13 Порядку №975 та направив до Міністерства оборони України висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 разом з документами, які були додані останнім до його заяви.
Між тим, суд звертає увагу, що чинним законодавством України не встановлено обов'язку Чернігівського обласного військового комісаріату направляти до Міністерства оборони України саме позитивний висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги особі, яка звернулася з відповідною заявою про призначення та виплату такої допомоги, а тому суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відсутності вимоги до Міністерства оборони України щодо не призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та зобов'язання надіслати таку письмову вимогу, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
В той же час, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за доцільне зазначити наступне.
Абзацом 2 пункту 13 Порядку №975 передбачено, що розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк п ісля надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Наказом Міністерства оборони України від 26 жовтня 2016 року №564, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2016 року за №1497/29627, затверджено Положення про Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі по тексту - Положення №564).
У відповідності до пункту 2 Розділу І Положення №564 Комісія утворюється в апараті Міністерства оборони України з метою виконання пункту 13 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок), та Положення про порядок виплати компенсаційних сум військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які стали інвалідами, членам сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, які загинули під час виконання обов'язків військової служби чи служби в органах внутрішніх справ у складі національного контингенту чи національного персоналу, а також в інших окремих випадках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 травня 1994 року № 290.
Згідно пунктом 3 Розділу ІІ Положення №564 з метою забезпечення виконання покладених на неї завдань Комісія зобов'язана приймати до розгляду документи, що надходять до Міністерства оборони України для призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям Збройних Сил України, особам, звільненим з військової служби зі Збройних Сил України та СРСР, які стали інвалідами, військовозобов'язаним та резервістам, які стали інвалідами внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) чи захворювання, пов'язаних з їх призовом на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, членам родин загиблих (померлих) військовослужбовців Збройних Сил України; приймати рішення про призначення (відмову у призначенні) одноразової грошової допомоги в місячний строк із дня надходження всіх необхідних документів.
Пунктами 1, 2 Розділу ІІІ Положення №564 передбачено, що Комісія приймає рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум на підставі документів, визначених Порядком та Положенням про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2014 року № 530, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2014 року за № 1294/26071, та інших нормативно-правових актів. Формою роботи Комісії є засідання.
Аналіз наведених норм законодавства України дозволяє суду дійти висновку про те, що заява ОСОБА_1 разом з доданими до неї документами та висновком Чернігівського обласного військового комісаріату повинна була бути розглянута відповідачем 1 у відповідності до вимог Порядку №975 на засіданні Комісії відповідно до Положення №564.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 разом з доданими до неї документами та висновком Чернігівського обласного військового комісаріату відповідач 1, згідно вимог пункту 13 Порядку №975, мав прийняти одне з таких рішень: або призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, або відмовити у її призначенні та виплаті.
Проте, судом встановлено та не спростовано відповідачами, що заява про призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 разом з доданими до неї документами листом від 13 квітня 2018 року №248/3/6/1035 Департаменту фінансів Міністерства оборони України повернута на адресу Чернігівського обласного військового комісаріату.
Наведене свідчить про порушення відповідачем 1 порядку розгляду документів про призначення та виплату одноразової грошової допомоги особі, які встановлено інвалідність, визначеного Положенням №564 та про порушення пункту 13 Порядку №975, яким передбачено обов'язок розпорядника бюджетних коштів (в даному випадку Міністерство оборони України) прийняти рішення за результатами розгляду цих документів або про призначення та виплату такої допомоги, або про відмову у її призначенні та виплаті.
За таких підстав та встановлених судом обставин, а також враховуючи наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази, суд приходить до висновку про протиправність дій Міністерства оборони України в частині неналежного розгляду питання про призначення та виплату або відмову у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності у порядок та спосіб, визначені Порядком № 975 та Положенням №564.
Проте, стосовно позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправними дій Міністерства оборони України щодо не призначення позивачу одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та зобов'язання призначити таку допомогу, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, питання щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги Міністерством оборони України не було вирішено у порядок та спосіб, визначені Порядком №975 та Положенням №564, а тому позовні вимоги у відповідній частині є передчасними та не підлягають задоволенню.
При цьому, з метою повного та ефективного захисту прав ОСОБА_1 , керуючись частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії Міністерства оборони України в частині неналежного розгляду питання про призначення та виплату або відмову у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності та зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності разом з доданими до неї документами у порядку та спосіб, визначені Порядком № 975 та Положенням №564.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до підпункту «г» пункту 21.5 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, Постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях: захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії" - якщо захворювання виникло, поранення (контузія, травма, каліцтво) одержане в період перебування в країнах, де велись бойові дії (Перелік країн затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (із змінами), далі - Перелік країн), і військовослужбовець визнаний учасником бойових дій. Зазначена постанова приймається також, коли наявне захворювання за зазначений період служби досягло такого розвитку, що обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі й тимчасової) до військової служби. Постанова в такому формулюванні приймається при хронічних, повільно прогресуючих захворюваннях, за наявності медичних документів, виданих у перші десять років після вибуття військовослужбовця з країни, де велись бойові дії, або пізніше, але за даними за зазначені десять років, якщо вони дозволяють віднести початок захворювання на період участі в бойових діях.
Як вже було зазначено судом, за результатами розгляду документів ОСОБА_1 на засіданні Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтва у колишнього військовослужбовця, 22 грудня 2016 року Комісія дійшла висновку про наявність у ОСОБА_1 травми (контузії), поранення, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується копією Витягу з протоколу засідання Центральної військово - лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 22 грудня 2016 року №5161.
Наведені вище обставини дозволяють суду дійти висновку про те, що причинно-наслідковий зв'язок між отриманими позивачем пораненнями та наслідками що настали, підтвердило відсутність в діях позивача протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії), а Витяг з протоколу засідання Центральної військово - лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 22 грудня 2016 року № 5161 є належним документом, що свідчить про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.
Крім того, суд ще раз звертає увагу на той факт, що право на отримання одноразової грошової допомоги позивач отримав з 27 червня 2017 року, а з відповідною заявою про виплату одноразової грошової допомоги до Чернігівського обласного військового комісаріату звернувся 17 березня 2018 року (день направлення засобами поштового зв'язку заяви про призначення та виплату одноразової грошової допомоги від 15 лютого 2018 року), тобто у встановлені законодавством строки.
Також суд зазначає, що не приймає до уваги доводи відповідача 2 в тій частині, що позивач не надав доказів, які б підтверджували, що він проходив строкову військову службу у Збройних Силах України або був військовослужбовцем іншого утворення відповідно до законів України військового формування та правоохоронного органу спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, з наступних підстав.
У відповідності до частини 1 статті 3 Закону «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ сфера дії цього Закону поширюється на:
1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей;
2) військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;
3) військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.
Відповідно до постанови Верховної Ради Української РСР «Про проголошення незалежності України» та Акту проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року № 1427-XII Україна була проголошена незалежною демократичною державою 24 серпня 1991 року.
Згідно з положеннями Закону «Про Збройні Сили України» від 06 грудня 1991 року №1934-ХІІ, Збройні Сили України утворені лише 06 грудня 1991 року.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Діючої Армії СРСР з 20 вересня 1984 року по 22 квітня 1986 року, у тому числі, в Афганістані.
Наведене свідчить, позивач позбавлений можливості надати документ, що він проходив строкову військову службу саме у Збройних Силах України або був військовослужбовцем іншого утворення відповідно до законів України військового формування та правоохоронного органу спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, оскільки проходив військову службу у період коли Збройні Сили України та інші військові формування створені ще не були.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статей 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набрала чинності для України 14 лютого 1992 року, за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.
Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.
Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов'язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.
Законом України «Про ратифікацію Протоколу до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року» від 07 червня 2001 року № 2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року.
Відповідно до статті 1 цього Протоколу на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в збройні сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.
Так, вищезазначеними міждержавними Угодами не встановлено порядку отримання та виплати одноразової грошової допомоги, проте, вказаними актами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї Держави Співдружності, на якій він проживає.
Аналіз вище викладених норм законодавства дозволяє суду дійти висновку про те, що ОСОБА_1 як військовослужбовець отримав поранення під час проходження військової служби на території республіки Афганістан, а тому має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25 грудня 2013 року.
Також суд звертає увагу й на те, що розпорядником бюджетних коштів в даному випадку є саме Міністерство оборони України, в зв'язку з чим не приймає до уваги твердження відповідача 2 в тій частині, що уповноваженим органом на прийняття рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є Адміністрація Державної прикордонної служби України з огляду на те, що судом встановлено та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 не належав до особового складу Державної прикордонної служби України у розумінні статті 14 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 03 квітня 2003 року № 661-IV, а тому обов'язку щодо призначення та виплати останньому такої допомоги у Адміністрації Державної прикордонної служби України не виникло.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем 1 не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій в частині розгляду заяви позивача про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності разом з документами, доданими до неї, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
У відповідності до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Тобто зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом, а не обов'язком суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, а тому, з урахуванням встановлених обставин справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення відповідного судового контролю.
Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Міністерства оборони України в частині неналежного розгляду питання про призначення та виплату або відмову у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності у порядок та спосіб, визначені законодавством України.
3. Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги від 15 лютого 2018 року разом з доданими до неї документами у порядок та спосіб, визначені законодавством України, з урахуванням висновку суду у даній справі.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко