ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
01 жовтня 2018 року № 826/5449/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної
в місті Києві державної адміністрації
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (далі по тексту - відповідач, УПСЗН Святошинської РДА), в якому просить:
- визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення протиправними;
- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення інваліда війни.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС, має відповідне посвідчення категорія І, є інвалідом ІІ групи безстроково, причина інвалідності та захворювання пов'язані з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою Лікарсько - трудової експертної комісії Серія ВТЄ - 25 №059701 від 03 лютого 1992 року.
26 лютого 2018 року він звернувся до відповідача із заявою про встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.
Листом Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації відмовило у наданні такого статусу.
З вказаною відмовою позивач не погоджується, оскільки вважає, що він приймав участь у формуваннях Цивільної оборони, в тому числі невоєнізованих, які створювались саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих, тобто виконував роботи по ліквідації аварії на ЧАЕС та її наслідків, залучався до виконання цих робіт саме у складі Цивільної оборони.
Представник відповідача у письмовому відзиві на позовну заяву стверджує про відсутність підстав для задоволення позову. Так, як зазначив відповідач, чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не поширюється на осіб, які направлялись на виконання робіт з ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС органами управління у справах Цивільної оборони, створеними у складі підприємств, установ та організацій, оскільки умови визначення правового статусу та соціального захисту цих категорій осіб визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь працівники, які залучались від інших підприємств та відомств, їх направляли в райони виконання таких робіт згідно з розпорядженням керівників цих відомств. На громадян, які були у складі цих формувань, чинність пункту 9 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не поширюється.
Тому, у зв'язку з тим, що у наданих ОСОБА_1 документах відсутня інформація про розпорядчий документ за лінією Цивільної оборони щодо залучення підприємств, установ до вказаного формування по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та розпорядчий документ підприємств про залучення його особисто до складу такого формування, відповідач вважає, що підстав для встановлення позивачу статусу інваліда війни за даними документами не має.
У відповіді на відзив на позовну заяву позивач послався на те, що ним було надано усі необхідні документи, які підтверджують право на отримання статусу інваліда війни, а тому вважає доводи, викладені у відзиві на позовну заяву необґрунтованими.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
ОСОБА_1 має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія І), є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується наданою суду копією посвідчення НОМЕР_1, виданого 22 листопада 2002 року Державною адміністрацією міста Києва, з вкладкою НОМЕР_2 до посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно з копією Акту №189 про нещасний випадок на виробництві від 18 серпня 1986 року, ОСОБА_1, працюючи оператором ГЦК на Чорнобильській АЕС, отримав травму «іонізуюче випромінювання» з причин ядерної аварії реактору 4-го енергоблоку зі значним виходом радіоактивних речовин у навколишнє середовище.
Згідно з копією довідки серії ВТЭ-25 №059701, ОСОБА_1 з 03 лютого 1992 року встановлено ІІ групу інвалідності, причина інвалідності - захворювання пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Інвалідність встановлена довічно.
У відповідності до наданої суду копії експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної ради по встановленню причинного зв'язку та інвалідності з роботою по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та їх професійного характеру від 28 квітня 1995 року №668, захворювання, виявлене у ОСОБА_1, пов'язане з впливом іонізуючого випромінювання під час катастрофи на ЧАЕС.
Як вбачається з наданої суду копії трудової книжки ОСОБА_1, останній 18 грудня 1979 року зарахований оператором V групи у реакторний цех №2 Чорнобильської АЕС та лише 05 лютого 1992 року звільнений з Чорнобильської АЕС за пунктом 2 статті 40 КЗпП УРСР у зв'язку з невідповідністю займаній посаді, внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає виконанню даної роботи.
Судом встановлено, що 19 лютого 2018 року позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.
Листом від 26 лютого 2018 року №3303/35-02/22 Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації повідомило позивача, що за результатами розгляду поданих останнім документів відсутні підстави для встановлення йому статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», мотивуючи таку відмову відсутністю належних документів, які б засвідчували особисту участь позивача у складі формувань Цивільної оборони.
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Правовідносини, що виникли між сторонами у справі, регулюються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ (далі по тексту - Закон України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ) та Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року N 3551-XII (далі по тексту - Закон України від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ).
Так, у відповідності до статті 10 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII до інвалідів війни належать особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування Цивільної оборони СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06 червня 1975 року № 90, формування Цивільної оборони, в тому числі невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Завдання щодо виконання завдань виробничого характеру на них не покладалися та не покладаються.
У відповідності до чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони, в першу чергу, Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР № 1111 від 18 березня 1976 року, наказу заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР № 90 від 06 червня 1975 року (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та № 92 від 29 червня 1976 року (Пастанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (сільському на сільськогосподарському об'єкті народного господарства), Розпорядження ЦО СРСР від 26 квітня 1986 року, начальника ЦО УРСР від 28 квітня 1986 року, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29 квітня 1986 року № 01, від 30 квітня 1986 року № 2, від 04 травня 1986 року № 16, від 19 травня 1986 року № 52 та інші), Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей.
Виходячи з аналізу вищевказаних нормативно-правових актів суд дійшов висновку, що цивільна оборона та її формування створювались на всіх без виключення підприємствах, установах, організаціях, та до складу формувань Цивільної оборони в обов'язковому порядку залучалось все працездатне населення.
При цьому, жоден нормативний документ з питань Цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення кожної конкретної особи до дій у складі її формувань.
З урахуванням викладеного, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались саме з метою виконання робіт з ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійних лих. Громадяни, які виконували роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.
Отже, вказані висновки суду та наявні в матеріалах справи докази спростовують доводи відповідача, викладені у листі від 26 лютого 2018 року №3303/35-02/22 та відзиві на позовну заяву, про неналежність позивача до формувань Цивільної оборони.
Крім того, пунктами 7, 10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302, визначено, що «Посвідчення інваліда війни» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Таким чином, особи, які залучались до складу формувань Цивільної оборони, інвалідність яких пов'язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, за наявності документів, підтверджуючих право на отримання статусу інваліда війни, мають право отримати такий статус з видачею відповідного посвідчення.
Факт участі позивача у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що документи, які були надані позивачем до Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, а також суду є доказом участі позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та отримання ним інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Наявність відповідних документів безсумнівно підтверджують факт участі позивача у відповідні періоди у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формування Цивільної оборони.
Виходячи з викладеного, доводи відповідача, зазначені у листі від 26 лютого 2018 року №3303/35-02/22 та у відзиві на позовну заяву щодо ненадання документального підтвердження залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які б підтверджували факт виконання ОСОБА_1 робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС саме у складі невоєнізованого формування Цивільної оборони, суд вважає безпідставними.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на встановлення статусу інваліда війни відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року N 3551-XII та видачу відповідного посвідчення.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації в частині відмови у наданні ОСОБА_1 статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.
3. Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації вчинити дії щодо встановлення ОСОБА_1 статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення інваліда війни.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко