ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
27 вересня 2018 року № 826/10889/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
До Третя особаУправління житлово-комунального господарства Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації ОСОБА_2
провизнання протиправними та скасування рішень,
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Управління житлово-комунального господарства Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправним розпорядження від 12.11.2002 р. № 28301 та визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло виданого 12.11.2002 р. відділом приватизації житла Соломянського району м.Києва на квартиру АДРЕСА_1.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 26.07.2016 р. провадження по справі відкрито суддею Данилишиним В.М.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 01.11.2017 р. справу прийнято до провадження суддею Васильченко І.П.
Позовні вимоги мотивовані невідповідністю оскаржуваних рішень вимогам Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом від 15.09.1992 р. № 56 Державного комітету України по житлово-комунальному господарству.
Відповідач згідно наданих письмових заперечень проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні, з огляду на відповідність спірних рішень вимогам чинного законодавства.
Третя особа письмових пояснень з приводу заявлених позовних вимог до суду не надала.
В судове засідання сторони не з'явилися, про час, дату та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Сторонами подано клопотання про розгляд справи без їх участі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва суд дійшов висновку про наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 11.11.2002 р. ОСОБА_1 разом зі своєю матір'ю - ОСОБА_2 звернулись до органу приватизації Солом'янського р-ну м. Києва із заявою про передачу їм приватну власність квартири АДРЕСА_1.
На підставі поданої заяви та довідки про склад сім'ї відділом приватизації державного житлового фонду Солом'янської районної державної адміністрації м. Києва було видано розпорядження від 12.11.2002 р. № 28301 про передачу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартири у приватну власність та видано свідоцтво про право власності на житло, яким ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули у власність в рівних долях квартиру АДРЕСА_1.
Вважаючи вказані рішення протиправними та такими, що порушують права та законні інтерес позивача, останній звернувся до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до вимог абзацу 1 ст.3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 р. № 2482-ХІІ (далі - Закон) ( в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.
Згідно ч.1 ст.8 Закону приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Частиною 4 ст.8 Закону передбачено, що підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків) може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).
Частиною 3 ст. 8 Закону встановлено, що передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
За частиною 2 ст. 8 Закону передача займаних квартир (будинків, кімнат у гуртожитках) здійснюється у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку, кімнаті в гуртожитку), в тому числі тимчасово відсутні, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири, будинку, кімнати в гуртожитку.
Відповідно до Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992 р. №56 (далі - Положення), громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (одноквартирний будинок), звертається в орган приватизації або до створеного ним підприємства по оформленню документів, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.
Згідно з пунктами 20, 21 Положення, при оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім'ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.
Оформлена заява на приватизацію квартири (будинку) з доданою до неї довідкою про склад сім'ї та займані приміщення, а також документ, що підтверджує право на пільгові умови приватизації, подаються громадянином до органу приватизації місцевої державної адміністрації, виконкому місцевої Ради народних депутатів чи державного підприємства, організації, установи, де вони реєструються.
Зареєстрована заява передається підприємству по оформленню документів.
Орган приватизації, в разі потреби, уточнює необхідні для розрахунків дані залежно від складу сім'ї і розміру загальної площі квартири (будинку), оформляє розрахунки та видає розпорядження.
На підставі оформленого розпорядження орган приватизації готує паспорт на квартиру та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі.
Стосовно посилань позивача на порушення норм Положення в частині неналежним чином оформлених приватизаційних документів, суд звертає увагу на наступне.
Позивач зазначає, що бланк заяви з прочерками, тобто відсутній розподіл долей власності між членами сім'ї та не вказано вартість надлишків загальної площі квартири, які зобов'язаний сплатити громадянин, який приватизує квартиру.
Разом з тим, квартира була передана в приватну часткову власність у відповідності до п. 8 Положення, виходячи з розрахунку санітарної норми 21 кв.м. загальної площі на наймача і кожного члена сім'ї та додатково 10 кв.м. на сім'ю.
Щодо відсутності документа що підтверджує право на пільгові умови приватизації або відповідні помітки про їх відсутність
Згідно п. 19 Положення, документ, що підтверджує право на пільгові умови приватизації, додається громадянином до заяви й разі його наявності.
Відтак, з огляду на відсутність пільг у позивача, останньою вказаний документ не подавався.
Так, позивач посилається на невідповідність довідки про склад сім'ї та займаних приміщень, однак, такої невідповідності судом не встановлено. У свою чергу, додаток № 5 на який посилається позивач передбачений для квартир з декількома наймачами, тобто комунальних квартир.
Необґрунтованими є посилання позивача на відсутність у приватизаційній справі розпорядження, передбаченого п. 24 Положення, оскільки з матеріалів справи вбачається відповідне розпорядження органу приватизації Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 12.11.2002 р. № 28301, оформленого та зареєстрованого в реєстраційній книзі.
Стосовно посилань щодо відсутності розрахунку наведено у Додатку 7 до Положення, суд зазначає, що п. 8 Положення правильними є розрахунки суми житлових чеків, які отримують громадяни у ході приватизації державного житлового фонду, тобто передбаченого формою 6 додатку до Положення, а форма 7 додатку до Положення застосовується при наявності надлишків житлової площі.
Безпідставними є також посилання позивача на те, що загальна площа квартири становить 50,50 кв.м., а право приватизації використане останньою у розмірі 25,25 кв.м., оскільки з копії технічного паспорта вбачається використане безоплатне приватизаційне право на квартиру кожним членом сім'ї по 25,25 кв.м., що в сумі становить 50,50 кв.м.
Щодо неподання довідки про використання права приватизації з колишнього місця проживання співвласника квартири - ОСОБА_2, суд зазначає, що надання вказаної довідки не є обов'язковим, оскільки вказана інформація наявна у відповідача та була перевірена останнім.
Необґрунтованими та недоведеними є посилання позивача на те, що приватизоване житло знаходить за адресою АДРЕСА_1, а на момент приватизації позивач проживала за адресою АДРЕСА_1, з огляду на те, що при оформленні свідоцтва був використаний скорочений варіант назви вказаної вулиці.
У свою чергу, суд звертає увагу, що правомірність оскаржуваних рішень була вставлена судом при розгляді цивільної справи № 2/760/2316/16, за наслідками розгляду якої, рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 25.05.2016 р. в позові ОСОБА_1 до Управління Житлово-комунального господарства Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про скасування приватизації квартири, визнання недійсним та скасування розпорядження, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло відмовлено.
Частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутності правових підстав для скасування оскаржуваних рішень.
В частині дотримання позивачем строку звернення із позовними вимогами суд керується наступним.
Відповідно до частини першої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як зазначає позивач про невідповідність приватизаційних документів останній стало відомо в процесі розгляду цивільної справи, у зв'язку із чим на думку суду, адміністративний позов ОСОБА_1 подано з дотриманням строку звернення, встановленого частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).
Відповідно до ч. 2 ст. 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Позивачем в даній справі не доведено порушення її прав та законних інтересів оскаржуваними рішеннями відповідача, а тому суд доходить висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у зв'язку із відмовою у задоволенні позову не підлягають відшкодуванню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 242- 243, 245-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_2) відмовити повністю.
Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.П.Васильченко