справа 644/12647/14-к
провадження № 51-1657км18
25 вересня2018 року
м. Київ
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у суді апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 29 серпня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014220530002827, щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Донецька, жителя АДРЕСА_1 , неодноразово судимого, останнього разу - 19 липня 2012 року вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 190 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців, звільненого 5 квітня 2014 року після закінчення строку відбування,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 309 КК.
Короткий зміст оскарженого судового рішення та встановлені обставини
За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 29 серпня 2017 року, ОСОБА_6 було засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 289 КК із застосуванням ст. 69 КК - на строк 4 роки з конфіскацією майна, яке є його власністю, за ч. 3 ст. 185 КК - на строк 3 роки, за ч. 2 ст. 185 КК - на строк 2 роки, за ч. 2 ст. 309 КК - на строк 2 роки. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з конфіскацією майна, яке є його власністю.
Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_7 5 045 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Суд визнав ОСОБА_6 винуватим: у незаконному заволодінні транспортним засобом; у крадіжках, у тому числі за попередньою змовою групою осіб, поєднаній із проникненням у житло; у незаконному виготовленні та зберіганні наркотичних засобів без мети збуту, вчинених повторно у м. Харкові за обставин, детально викладених у вироку.
Як установив суд, 27 жовтня 2014 року о 5:00 біля будинку № 37/8 на вул. 2-ої П'ятирічки ОСОБА_6 незаконно заволодів автомобілем ВАЗ-21033, 1981 року випуску, що належав ОСОБА_8 , чим завдав останньому матеріальної шкоди на суму 14 406, 92 грн.
Того ж дня о 14:00 ОСОБА_6 за попередньою змовою з особою, щодо якої провадження зупинено, заволоділи ключами від квартири АДРЕСА_2 , за допомогою яких проникли до вказаної квартири, звідки таємно викрали належний ОСОБА_9 телевізор вартістю 3 325 грн.
Також 16 липня 2015 року о 9:00 ОСОБА_6 , побачивши у під'їзді будинку АДРЕСА_3 належний ОСОБА_10 велосипед вартістю 1 062 грн, викрав його і з місця злочину зник.
Крім того, 4 березня 2015 року о 15:20 ОСОБА_6 , перебуваючи біля станції метро «Пролетарська» на просп. Московському, 274б, викрав у ОСОБА_7 мобільний телефон вартістю 5 045 грн, завдавши потерпілій шкоду на вказану суму.
25 травня 2016 року в період із 9:00 до 10:00 ОСОБА_6 за місцем свого проживання (кв. АДРЕСА_4 ) виготовив особливо небезпечний наркотичний засіб - опій ацетильований, який вжив разом з іншими особами. Після цього засуджений набрав залишки вказаного наркотичного засобу об'ємом 2,5 мл у шприц ємкістю 5 мл, який зберігав для подальшого вживання без мети збуту до його вилучення працівниками поліції об 11:20 у ході проведення обшуку приміщення згаданої квартири.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала
У касаційній скарзі прокурор просить напідставах, передбачених ч.1 ст. 438 КПК, скасувати ухвалуапеляційного суду щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у цьому суді. Аргументуючи свою вимогу, прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції у своєму рішенні не дав відповідей на доводи, викладені в апеляції сторони обвинувачення. За твердженням скаржника, апеляційний суд не врахував повною мірою тяжкості вчинених злочинів, їх суспільної небезпеки та особи винного, як це передбачено ст. 65 КК, і необґрунтовано погодився з неправомірним рішенням місцевого суду про застосування до ОСОБА_6 положень ст. 69 КК, що потягло невиправдану м'якість призначеного покарання. На переконання сторони обвинувачення, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило. Засуджений ОСОБА_6 письмово повідомив про можливість здійснення касаційного провадження без його участі.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції прокурор підтримав заявлені касаційні вимоги.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторони обвинувачення, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Умотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Виходячи з приписів ст. 419 вказаного Кодексу, суд апеляційної інстанції зобов'язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.
За матеріалами справи, вирок місцевого суду, крім сторони захисту, в апеляційному порядку оскаржила сторона обвинувачення. Зокрема, у своїй скарзі прокурор, наводячи конкретні доводи, заперечував правильність застосування ст. 69 КК та справедливість призначеного ОСОБА_6 покарання, яке вважав невиправдано м'яким. Тому просив суд апеляційної інстанції скасувати оспорюване рішення в частині заходу примусу і постановити новий вирок, обравши ОСОБА_6 більш суворе покарання в межах санкцій інкримінованих статей указаного Кодексу.
Залишаючи апеляційну скаргу сторони обвинувачення без задоволення, апеляційний суд усупереч вимогам ст. 419 КПК в ухвалі не навів належних обґрунтувань на спростування викладених у ній доводів щодо неправильності застосування до ОСОБА_6 місцевим судом ст. 69 КК й у зв'язку з цим - м'якості покарання.
Відповідно до положень статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно зі ст. 69 КК суд вправі застосувати її положення і призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (частини статті), лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з обов'язковим урахуванням особи винного.
Проте суд апеляційної інстанції, погоджуючись із рішенням місцевого суду щодо призначеного ОСОБА_6 покарання, не перевірив чи було додержано приписів статей 65, 69 КК.
Як убачається зі змісту ухвали, мотивуючи свою позицію щодо правильного застосування до засудженого ст. 69 КК при призначенні покарання за ч. 2 ст. 289 цього Кодексу і достатності обраного заходу примусу, апеляційний суд послався на встановлені у вироку пом'якшуючі обставини - щире каяття й активне сприяння розкриттю злочину. Крім того, згаданий суд послався на особу ОСОБА_6 , котрий визнав свою вину у незаконному заволодінні транспортним засобом, повідомив обставини, за яких було вчинено злочин, місцезнаходження автомобіля (завдяки чому його було повернуто власнику); на думку потерпілого щодо призначення ОСОБА_6 покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, та про відсутність до останнього претензій.
Разом із тим, без належної оцінки суду залишилися наявні у справі й такі, що підлягають обов'язковому врахуванню, дані про особу ОСОБА_6 , котрий офіційно суспільно корисною діяльністю не займався, раніше неодноразово (п'ять разів) притягався до кримінальної відповідальності, в тому числі за умисні злочини проти власності, однак після звільнення з місць позбавлення волі на шлях виправлення не став, а навпаки, через незначний проміжок часу знову вчинив кримінальні правопорушення, чотири з яких є корисливими, а одне - тяжким. Відсутність позитивних змін у поведінці засудженого в поєднанні з його посередньою характеристикою та обсягом вчинених діянь свідчить про суспільну небезпечність ОСОБА_6 .
Отже, висновок апеляційного суду щодо наявності підстав для застосування до засудженого положень ст. 69 КК є необґрунтованим, його було зроблено без урахування особливостей правозастосування наведеної норми матеріального права.
Таким чином, поза увагою суду залишилися обставини, які мають значення при виборі заходу примусу та впливають на його розмір. З огляду на їх сукупність у взаємозв'язку вони свідчать про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 69 КК), що потягло за собою порушення принципу співмірності й невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого через м'якість, як про це обґрунтовано йдеться у касаційній скарзі прокурора.
У контексті зазначеного колегія суддів вважає, що ухвалу апеляційного суду не можна залишити в силі, адже її постановлено з істотним порушенням норм права. Тому це рішення на підставі ч. 1 ст. 438 КПК підлягає скасуванню, а кримінальне провадження - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно здійснити провадження з додержанням правил глави 31 КПК, ретельно перевірити доводи, викладені в апеляційних скаргах, належно оцінити всі обставини, що мають правове значення при виборі заходу примусу, й ухвалитисправедливе рішення, яке відповідає ст. 370 цього Кодексу.
При цьому слід мати на увазі, що за тих самих фактичних обставин справи, даних про особу засудженого та пом'якшуючих обставин призначення йому покарання за ч. 2 ст. 289 ККіз застосуванням ст. 69 цього Кодексу є неправильним, а обраний захід примусу за цим Законом, звідси і за сукупністю злочинів - м'яким.
Отже, подана касаційна скарга підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, п. 15 розділу XI «Перехідні положення» КПК (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів
Касаційну скаргу прокурора задовольнити.
Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 29 серпня 2017 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_1 ОСОБА_3