Постанова
Іменем України
17 вересня 2018 року
м. Київ
справа № 713/1758/16-ц
провадження № 61-23116св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: КоротунаВ. М. (суддя-доповідач), Курило В. П., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
представники позивача: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
відповідачі: ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_8 та ОСОБА_9,
третя особа - служба у справах дітей Вижницької районної державної адміністрації Чернівецької області,
представник третьої особи - Усова Валентина Петрівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 13 лютого 2017 року у складі судді Пилип'юка І. В. та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 29 березня 2017 року у складі колегії суддів: Владичана А. І., Міцнея В. Ф., Лисака І. Н.,
У листопаді 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх
ОСОБА_8 та ОСОБА_8, третя особа - служба у справах дітей Вижницької районної державної адміністрації Чернівецької області, про визнання дій щодо реєстрації у квартирі, що є предметом іпотеки третіх осіб неправомірними та виселення неправомірно зареєстрованих осіб.
Позовна заява мотивована тим, що 23 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір № CVG0GA0000000028, відповідно до умов якого остання отримала кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 8 875,20 доларів США, з кінцевим терміном повернення до 20 жовтня 2017 року. На забезпечення виконання умов цього договору у той же день було укладено договір іпотеки, предметом якого стала квартира, загальною площею 41,00 кв. м, житловою площею 18,50 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Проте, у результаті неналежного виконання ОСОБА_7 зобов'язань за кредитним договором, утворилась заборгованість. Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 12 березня 2013 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, у рахунок заборгованості за кредитним договором від 23 жовтня 2007 року № CVG0GA0000000028, яка станом на 18 жовтня 2011 року становила 11 995,16 доларів США. Позивач посилався на те, що відповідно до умов договору іпотеки передбачено право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише при умові отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії. Проте, даний обов'язок відповідачем було порушено, оскільки відповідно до довідки Берегометської селищної ради від 17 березня 2016 року у предметі іпотеки зареєстровані ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_8
З урахуванням викладеного, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд визнати неправомірними дії ОСОБА_7 щодо реєстрації у спірній квартирі, що є предметом іпотеки малолітніх дітей ОСОБА_8, ОСОБА_8 та вчиненими з порушенням умов законодавства, а також виселити ОСОБА_8, ОСОБА_8 з квартири № 1, розташованої у будинку АДРЕСА_3
Заочним рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 13 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 29 березня 2017 року, відмовлено у задоволенні позову.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відсутні підстави для виселення відповідачів зі спірної квартири без надання іншого постійного житла, оскільки спірна квартира була придбана не за рахунок отриманих кредитних коштів та передана в іпотеку, а тому правові підстави для виселення мешканців, визначені статтею 109 ЖК Української РСР, відсутні.
У травні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не в повному обсязі досліджено всі обставини справи, не взято до уваги доводи та докази сторін у справі.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
14 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом установлено, що 23 жовтня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7 укладено кредитний договір № CVG0GA0000000028, відповідно до умов якого банк надав останній кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 8 875,20 доларів США, зі сплатою 11,04 % на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення до 20 жовтня
2017 року.
З метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором, 23 жовтня
2007 року між банком та ОСОБА_7 було укладено договір іпотеки
№ CVG0GA0000000028, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею 41,00 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2.
Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 12 березня
2013 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_7 задоволено, звернуто стягнення на спірну квартиру. Рішення набрало законної сили.
За змістом частини другої статті 40 Закону «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року, встановивши, що в іпотеку передано квартиру, яка була придбана не за рахунок кредиту, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав, визначених статтею 109 ЖК Української РСР, для виселення мешканців зі спірного майна.
Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 13 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 29 березня
2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
В. П. Курило
М. Є.Червинська