25 липня 2018 року справа № 808/1367/18
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Божко Л.А.,
суддів: Дурасової Ю.В. Лукманової О.М. ,
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 14 травня 2018 р. у справі № 808/1367/18 за позовом ОСОБА_1 до Токмацького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 14 травня 2018 р. позовну заяву ОСОБА_1 до Токмацького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, - повернуто позивачу у зв'язку пропущенням строку звернення до суду .
Не погодившись з ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду., позивач звернулась до суду з апеляційної скаргою, де просила скасувати ухвалу суду та ухвалити нову, якою направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги її заявник посилається на передчасність висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для повернення позовної заяви, оскільки позивачем не було пропущено строк на звернення до суду. Так, частиною другою статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що нараховані суми пенсії, які не отримані з вини органу, що призначає, та виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмежень будь-яким строком.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив відмовити у задоволені апеляційної скарги, оскільки позивачем пропущено строк звернення з адміністративним судом та на вимогу суду першої інстанції не надано доказів поважності причин пропуску строку.
Відповідно до ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
В свою чергу ч.2 ст.123 КАС України визначено, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Отже, установлений КАС України строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При визначенні початку цього строку суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позивачу виплата пенсії припинена з жовтня 2016 року , а тому саме з жовтня 2016 року позивач повинна була дізнатися про порушення його прав та законних інтересів, проте, з позовом звернулася лише у квітні 2018 року.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх передчасними, з огляду на таке.
Як слідує з позовної заяви, порушення прав позивача полягає щодо невиплати пенсії з жовтня 2016 року
Дійсно, виплата пенсії припинено з жовтня 2016 року, а тому позивач мала бути обізнана про порушення її прав та мала змогу звернутись до суду за їх захистом.
Разом з тим, до суду з позовом про захист своїх порушених прав позивач звернулась 13 квітня 2018 року.
Суд першої інстанції вказував на те, що позивачем не наведено будь-яких доводів щодо існування об'єктивно непереборних обставин, які не залежали від його волевиявлення, що унеможливило вчасно звернутись до суду з адміністративним позовом.
При цьому, як зазначалося вище, ст.122 КАС Українипередбачено можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.
Положення частини першої статті 122 КАС України слугують меті забезпечення дотримання принципу правової визначеності, що зокрема слід розуміти як спрямованість на створення ситуації упевненості для суб'єкта владних повноважень, як відповідача по справі, стосовно розуміння відсутності у позивача бажання звертатись з відповідним позовом, у тому числі, захищати свої майнові права. Стосовно майнових прав позивача та обов'язку відповідача у зазначеній категорії адміністративних справ забезпечувати їх реалізацію шляхом здійснення відповідних виплат, це означає також відсутність обов'язку резервувати певну частину коштів за період більше 6 місяців, що, в першу чергу, виправдано та зумовлено специфікою формування та використання коштів державних та місцевих бюджетів, а також інших фондів, якими розпоряджається суб'єкт владних повноважень.
Зважаючи на те, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції), колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати частину першу статті 122 КАС України та при визначені права позивача на звернення до адміністративного суду керуватися строками, визначеними в інших законах, зокрема, законах України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати». Такий висновок колегія суддів робить, виходячи з наступного.
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права(статті 1, 3 та 8).
Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
При цьому, Основний Закон містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24).
Відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
В свою чергу, відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Системний аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що адміністративний суд не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому, до якого належить пенсія.
Із зазначеного вбачається, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення застосування до адміністративного позову шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 122 КАС України , має наслідком неможливість реалізувати передбачене частиною другою статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком.
З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 99 КАС України в системному зв'язку з положенням частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» колегія суддів дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.
Неможливість обмеження шестимісячним строком обов'язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного право на соціальний захист, підтверджується, також встановленим статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку, обов'язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов'язання перед державою підлягав б судовому захисту протягом 3 років, а такий ж обов'язок держави перед громадянином - 6 місяцями.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24.04.2018р. у справі №646/6250/17.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно з положеннями статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Таким чином, право позивача на отримання пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
Також Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод у статті 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно з її положеннями, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Положеннями ч.5 ст.5 КАС України, яка гарантує право на судовий захист, передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.
Як визначено у статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
В рішенні у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, колегія суддів приходить до висновку, що повернення позовної заяви унеможливило доступ позивача до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи.
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви, а тому, зазначена ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 320, 321, 325 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1- задовольнити.
Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 14 травня 2018 р. - скасувати та справу передати на розгляд суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: Л.А. Божко
Суддя: Ю.В. Дурасова
Суддя: О.М. Лукманова