ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
27 вересня 2018 року № 826/7974/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1
до Міністерства юстиції України,
третя особа: державне підприємство «Національні інформаційні системи»,
про визнання протиправним та скасування наказу,
Обставини справи.
Приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, телефон НОМЕР_3, НОМЕР_2) (далі - Позивач) подано до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - суд) позов до Міністерства юстиції України (01001, місто Київ, вулиця Архітектора Городецького, 13, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 00015622, телефон (044) 3642393, 2336512) (далі - Відповідач), за участю третьої особи: Державного підприємства «Національні інформаційні системи» (04052, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, 73, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 39787008, телефон (044) 2067138) в якому просить:
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 10 травня 2018 року № 1475/5 «Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1»;
Зобов'язати Державне підприємство «Національні інформаційні системи» Міністерства юстиції України розблокувати доступ приватному нотаріусу Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що наказ Міністерства юстиції України від 10 травня 2018 року № 1475/5 «Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1» є таким, що винесений з порушенням чинного законодавства, зокрема не містить обґрунтування необхідності тимчасового блокування доступу позивача до Державного реєстру прав, не наведено мотивів, з яких відповідач виходив, обираючи саме строк у три місяці, що є підставою для визнання його протиправним та скасування.
Ухвалою суду від 29 травня 2018 року відкрито провадження у справі №826/7974/18 (далі - справа), з розглядом справи у порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення (виклику) сторін). Водночас встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву чи заяви про визнання позову та позивачу строк для подання відповіді на відзив.
Згідно зі статтею 262 КАС України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві, який долучено до матеріалів справи та в якому зазначається про правомірність наказу Міністерства юстиції України від 10 травня 2018 року № 1475/5, оскільки під час проведення перевірки Міністерством юстиції України встановлено порушення приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1 вимог чинного законодавства під час прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Третьою особою надано пояснення, які долучено до матеріалів справи та з яких вбачається, що у ДП «НАІС» відсутнє право перевірки законності рішень Міністерства юстиції України та право відмови у їх виконанні, а тому при блокуванні доступу позивача до Державного реєстру прав третя особа діяла відповідно до вимог чинного законодавства та права чи законні інтереси позивача жодним чином не порушила.
Окрім того, разом із позовною заявою позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відмовлено у задоволенні заяви приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2018 року апеляційну скаргу приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2018 року залишено без змін.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Обставини встановлені судом.
ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю від 09 квітня 2004 року № 5102 та реєстраційного посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності від 05 квітня 2011 року № 109 є приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу (а.с. 22-23).
20 квітня 2018 року Міністерством юстиції України, відповідно до статті 37-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку здійснення контролю у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року № 990, та на підставі акта за результатами проведення моніторингу реєстраційних дій і Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора - приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу ОСОБА_1 від 27 березня 2018 року, прийнято наказ № 1373/7 «Про проведення камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора - приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1 з 20 квітня 2018 року.
Наказом Міністерства юстиції України від 10 травня 2018 року № 1475/5, відповідно до статті 37-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку здійснення контролю у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року № 990, тимчасово заблоковано доступ державного реєстратора - приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на три місяці (а.с. - 24).
Оскаржуваний наказ прийнято на підставі довідки від 02 травня 2018 року складеної за результатами проведення камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора - приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1, якою встановлено порушення приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1 вимог статей 3, 10, 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», та пунктів 10, 12, 54, 56 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (у редакції чинній на момент вчинення реєстраційних дій), та пункту 56 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141,а саме: проведено державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна - житлові будинки, розташовані за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 за заявами про державну реєстрації права власності № 26973078, № 26972028 за відсутності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта (у разі, якщо об'єкт нерухомого майна створюється шляхом поділу або об'єднання з проведенням будівельних робіт, що відповідно до законодавства потребуються отримання дозволу на їх проведення); технічного паспорту на новостворений об'єкт нерухомого майна та документа, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, та до заяви не додано електронної копії поданих для державної реєстрації документів (а.с. 25-26).
Позивач зазначає, що Комісією копії документів в паперовій формі, а також пояснення позивача не витребовувались, що в подальшому призвело до неправильного встановлення обставин та висновків.
Під час посвідчення правочину, позивачем було повністю дотримано вимоги чинного законодавства, а тому викладені у довідці висновки, є безпідставними, а наказ невмотивованим, що є підставою для звернення до суду з метою захисту порушених прав та законних інтересів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд прийшов до наступних висновків.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади утворення та організації діяльності органів виконавчої влади врегульовано Законом України «Про центральні органи виконавчої влади».
Відповідно до статті 3 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України. Організація, повноваження і порядок діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України. Положення про міністерства, інші центральні органи виконавчої влади затверджує Кабінет Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року №228, Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Міністерство юстиції України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року N 1952-IV.
Разом з тим, 26 листопада 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 834- VIІІ «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та деяких інших законодавчих актів України, який набрав чинності 13 грудня 2015 року.
Згідно з вищевказаним Законом Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено в новій редакції, яка почала діяти з 01 січня 2016 року (далі - Закон) та визначає процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення.
Відповідно до пункту 1 статті 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з пунктом 2 статті 2 Закону, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав.
Пунктом 4 частини 3 Закону визначено, що однією із загальних засад державної реєстрації прав є внесення відомостей до Державного реєстру прав виключено на підставах та в порядку, визначених Законом.
Відповідно до частини третьої статті 10 Закону державний реєстратор:
1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:
відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;
відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;
відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;
наявність обтяжень прав на нерухоме майно;
наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;
2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;
3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.
Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов'язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі;
4) під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень;
5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав;
6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом;
7) виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав);
8) формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав;
9) формує реєстраційні справи у паперовій формі;
9-1) надає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», інформацію органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю;
10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Згідно зі статтею 16 Закону формування заяв у сфері державної реєстрації прав та/або їх реєстрація проводиться у базі даних заяв.
При прийнятті заяв у паперовій формі обов'язково виготовляються електронні копії документів, поданих заявником для проведення реєстраційних дій. Електронні копії документів виготовляються шляхом сканування з подальшим їх розміщенням у Державному реєстрі прав.
У базі даних заяв також реєструються рішення судів, заяви власників об'єктів нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій, рішення судів про скасування відповідних рішень судів, заяви власників об'єктів нерухомого майна про відкликання власних заяв про заборону вчинення реєстраційних дій.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:
1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;
2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;
3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;
4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;
5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);
6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав;
7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;
8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Частиною четвертою зазначеної статті передбачено, що
Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Разом з тим, відповідно до частин другої і десятої статті 18, частини першої статті 20, частин другої і третьої статті 32, частини третьої статті 34 Закону постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 затверджено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок), який визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Пунктом 10 Порядку передбачено, що під час формування та реєстрації заяви державний реєстратор, уповноважена особа з оригіналів документів чи відповідно оформлених копій необхідних для державної реєстрації прав документів у випадку, передбаченому абзацом другим пункту 7 цього Порядку, обов'язково виготовляє електронні копії шляхом сканування таких документів, які додаються до заяви.
Не підлягають виготовленню та долученню до заяви електронні копії документів, що пред'являються заявником з метою встановлення його особи, а також електронна копія документа, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав, чи документа, що підтверджує право на звільнення від сплати адміністративного збору за державну реєстрацію прав.
Згідно з пунктом 12 Порядку розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.
Під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор обов'язково використовує відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, а також відомості з інших інформаційних систем, доступ до яких передбачено законодавством, у тому числі відомості з Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру документів.
У разі коли відомості Державного земельного кадастру про власників, користувачів земельної ділянки, перенесені з державного реєстру земель, містять неповну або неточну інформацію, що унеможливлює ідентифікацію особи, державний реєстратор за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав надсилає відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 17 жовтня 2012 року № 1051, повідомлення в електронній формі державному кадастровому реєстраторові про уточнення інформації в Державному земельному кадастрі, в якому зазначається виключний перелік відомостей, що є неповними або неточними.
Доступ до відомостей Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру документів забезпечується за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав.
Інформаційна взаємодія між Державним реєстром прав та Єдиним реєстром документів здійснюється інформаційно-телекомунікаційними засобами в електронній формі у порядку, визначеному Мін'юстом разом з Мінрегіоном.
Державний реєстратор у разі наявності в нього паперових носіїв інформації (реєстрових книг, реєстраційних справ, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації) використовує також відомості, які містяться на відповідних носіях інформації.
Пунктом 40 Порядку визначено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком.
Відповідно до пункту 56 Порядку, для державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що створюється шляхом поділу, виділу в натурі частки майна, що перебуває у спільній власності, та має наслідком припинення права спільної власності для усіх або одного із співвласників, подаються:
1) договір про поділ спільного майна, договір про виділ у натурі частки із спільного майна або відповідне рішення суду;
2) документи, передбачені пунктом 54 цього Порядку, крім документа, що посвідчує право власності на нерухоме майно до його поділу або виділу в натурі частки.
У разі коли в результаті виділу в натурі частки майна, що перебуває у спільній власності, у співвласників, які не здійснювали виділ в натурі частки, змінюється розмір часток у праві спільної власності, подається також письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на таке майно.
Під час проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що залишається у спільній власності після виділу в натурі частки одного із співвласників, державний реєстратор зазначає рівні частки у праві спільної часткової власності на таке майно, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цього пункту, або якщо інше не встановлено законом.
Пунктом 54 Порядку передбачено, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно, утворене шляхом поділу майна, у тому числі в результаті виділення окремого об'єкта нерухомого майна із складу нерухомого майна, що складається з двох або більше об'єктів, або об'єднання майна, проводиться за умови наявності технічної можливості такого поділу або об'єднання нерухомого майна та можливості використання такого майна як самостійного об'єкта цивільних правовідносин.
Для державної реєстрації права власності на земельну ділянку, що створюється шляхом поділу або об'єднання, подаються:
документ, що посвідчує право власності на земельну ділянку до її поділу або об'єднання (крім випадків, коли право власності на таку земельну ділянку вже зареєстровано в Державному реєстрі прав);
Для державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, що створюється шляхом поділу або об'єднання, подаються:
документ, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна до його поділу або об'єднання (крім випадків, коли право власності на такий об'єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав);
документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта (крім випадків, коли об'єкт нерухомого майна створюється шляхом поділу або об'єднання без проведення будівельних робіт, що відповідно до законодавства потребують отримання дозволу на їх проведення);
технічний паспорт на новостворений об'єкт нерухомого майна;
документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси (крім випадків поділу або об'єднання таких об'єктів нерухомого майна, як квартира, житлове або нежитлове приміщення тощо).
Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.
У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, обов'язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.
Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141 затверджено Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно яким визначено процедуру функціонування Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), його невід'ємної архівної складової частини та наповнення Державного реєстру прав відомостями про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про суб'єктів та об'єкти таких прав.
Відповідно до пункту 56 Порядку № 1141 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державний реєстратор із оригіналів поданих заявником для проведення державної реєстрації прав документів та копій документів, які пред'являються для державної реєстрації прав, виготовляє їх електронні копії шляхом сканування, які розміщує у відповідному розділі Державного реєстру прав (крім документів, які були ним видані або оформлені під час проведення державної реєстрації прав).
Аналогічного змісту вимоги містяться у пункті 7 частини третьої статті 10 та пункту 2 частини першої статті 18 Закону.
Відповідно до частини першої статті 37-1 Закону контроль у сфері державної реєстрації прав здійснюється Міністерством юстиції України, у тому числі шляхом моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав з метою виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав.
За результатами моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України проводить перевірки державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 37-1 Закону за результатами проведення перевірок державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав приймає вмотивоване рішення про тимчасове блокування доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав.
Порядок здійснення контролю, проведення камеральних перевірок та критерії, за якими здійснюється моніторинг, визначаються Кабінетом Міністрів України (частина четверта статті 37-1 Закону).
Відповідно до пункту 2 Порядку здійснення контролю у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року № 990, контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації здійснюється шляхом розгляду скарг, поданих відповідно до Закону України «Про звернення громадян», і обґрунтованих подань територіальних органів Мін'юсту, а також моніторингу реєстраційних дій в реєстрах.
Пунктом 4 Порядку встановлено, що моніторинг реєстраційних дій проводиться на підставі відомостей реєстрів за допомогою програмних засобів їх ведення.
Періодичність моніторингу реєстраційних дій за окремими зазначеними критеріями, перелік державних реєстраторів та/або суб'єктів державної реєстрації, щодо яких проводиться моніторинг за критерієм, визначеним у підпункті 6 цього пункту, а також строк, протягом якого проводиться такий моніторинг, визначаються (затверджуються) Мін'юстом з розміщенням відповідної інформації на офіційному веб-сайті.
Згідно з пунктом 5 Порядку за результатами моніторингу реєстраційних дій складається відповідний акт в письмовій формі, який засвідчується підписом посадової особи Мін'юсту, що проводила такий моніторинг.
У разі виявлення на підставі акта моніторингу реєстраційних дій порушень порядку державної реєстрації проводиться камеральна перевірка державних реєстраторів та/або суб'єктів державної реєстрації.
Відповідно до пункту 6 Порядку, камеральна перевірка проводиться на підставі наказу Мін'юсту, яким утворюється комісія у складі не менше ніж трьох посадових осіб Мін'юсту.
Камеральна перевірка проводиться у строк, що не перевищує 14 робочих днів.
Наказ Мін'юсту про проведення камеральної перевірки в обов'язковому порядку розміщується на офіційному веб-сайті.
Копія наказу Мін'юсту про проведення камеральної перевірки надсилається протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом із супровідним листом державному реєстратору та/або суб'єкту державної реєстрації (пункт 7 Порядку).
Підпунктами 2, 3 пункту 8 Порядку встановлено, що під час проведення камеральної перевірки Комісія має право, зокрема:
витребувати у суб'єкта державної реєстрації, що забезпечує зберігання реєстраційних справ, у державного реєстратора копії документів в паперовій формі, відомості про які містяться в реєстрах, проте відсутні виготовлені шляхом сканування електронні копії таких документів у реєстрах та вимагати від державних реєстраторів, уповноважених осіб суб'єктів державної реєстрації надання пояснень.
Згідно з пунктом 9 Порядку результати камеральної перевірки оформляються довідкою, яка підписується усіма членами комісії.
У довідці про проведення камеральної перевірки зазначаються:
дата проведення камеральної перевірки (число, місяць, рік);
прізвище, ім'я та по батькові посадових осіб Мін'юсту, що проводили камеральну перевірку;
підстава проведення камеральної перевірки;
опис виявлених порушень порядку державної реєстрації (з посиланням на відповідні акти законодавства) із зазначенням підтвердних документів чи відомостей з реєстрів;
пропозиції стосовно змісту рішення за результатами проведеної камеральної перевірки.
За результатами проведеної камеральної перевірки Мін'юст на підставі довідки комісії приймає мотивоване рішення відповідно до Законів у формі наказу (пункт 10 Порядку).
З наведеного вбачається, що Міністерство юстиції України, з метою виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав, наділений повноваженнями здійснювати моніторинг реєстраційних дій у Державному реєстрі прав, а також у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав проводити перевірки державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав.
При цьому, для прийняття рішення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», підставою для якого є наявність у діях державного реєстратора порушення порядку державної реєстрації прав, Міністерство юстиції України має ретельно дослідити всі обставини справи, тобто встановити факт порушення державним реєстратором законодавства у сфері державної реєстрації прав, що в свою чергу і є мотивом для застосування такого дисциплінарного стягнення як, зокрема, тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав.
Як вбачається з матеріалів справи, приватним нотаріусом 26 лютого 2018 року за реєстраційним № 773 посвідчено договір поділу житлового будинку, що є спільною частковою власністю (а.с. - 30).
Для посвідчення договору приватним нотаріусом було витребувано:
- Висновок № 8/2018 щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна, який складено 19 лютого 2018 року товариством з обмеженою відповідальністю «Укрспецсервісбуд-2008» (а.с. - 31);
- Документи, що посвідчують право власності на житловий будинок до його поділу: договір дарування житлового будинку від 16 листопада 2007 року за реєстровим № 2-2584, посвідчений Києво-Святошинською районною державною нотаріальною конторою та зареєстровано у Комунальному підприємстві «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області за реєстраційним номером: 20068284, за номером запису: 2950 у книзі: 15 (а.с. - 32-33);
- Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси: довідка, видана виконавчим комітетом Боярської міської ради 16 лютого 2018 року № 13-02/350 про присвоєння адреси (а.с. - 34);
- Технічні паспорти на новостворені об'єкти нерухомого майна: технічний паспорт на житловий будинок № 42 та технічний паспорт на житловий будинок № 42А, що розташовані у місті Боярка Києво-Святошинського району Київської області по вулиці Тургенєва, які виготовлено товариством з обмеженою відповідальністю «Укрспецсервісбуд-2008» інвентаризаційні справи від 19 лютого 2018 року № 459/23/2018 та № 459А/23/2018 відповідно (а.с. - 35-37, 38-40).
Позивачем пояснено, що документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта не витребовувався, оскільки у висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна, який складено 19 лютого 2018 року товариством з обмеженою відповідальністю «Укрспецсервісбуд-2008» за № 2/2018 зазначено, що об'єкти нерухомого майна створені шляхом поділу без проведення будівельних робіт, що відповідно до законодавства потребують отримання дозволу на їх проведення.
Частиною другою статті 367 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
Таким чином, вказані документи не могли бути подані заявниками для державної реєстрації права власності на новоутворені об'єкти, оскільки такі документи стосуються майна, на яке право власності припинилось в результаті поділу, та на підставі вказаних документів посвідчено договір і вони залишаються у справах нотаріуса. В результаті вчинення нотаріальної дії у творилось два нових об'єкта. Права на які підлягають реєстрації.
Пунктом 1 частини першої статті 27 Закону, якою визначено вичерпний перелік підстав для державної реєстрації передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дублікату.
Абзацом 5 частини п'ятої статті 3 Закону передбачено, що державна реєстрація прав в результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном проводиться нотаріусом, яким вчинено такі дії.
Відповідно до абзацу 3 частини першої статті 19 Закону, державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії проводиться нотаріусом невідкладно, після завершення нотаріальної дії.
З наведеного вбачається, що нотаріус, який вчиняє нотаріальну дію проводить державну реєстрацію прав у Державному реєстрі речових прав виключно на підставі посвідченого ним договору.
Із системного аналізу викладеного, зважаючи на те, що Закон має вищу юридичну силу ніж норми підзаконного нормативно-правового акту, суд дійшов висновку, що приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1 державну реєстрацію права власності на утворені в результаті поділу житлового будинку було проведено відповідно до частини першої статті 27 Закону, а саме: на підставі посвідченого 26 лютого 2018 року за реєстраційним № 773 договору поділу житлового будинку, що є спільною частковою власністю, тобто на підставі документа, що підтверджує виникнення права власності.
Що стосується доводів висновку Комісії про відсутність доданих до заяви № 27471862 електронних копій документів, які було подано для державної реєстрації, то нотаріусом вказано, що нею було дотримано вимоги чинного законодавства та електронні копії документів, а саме: договору купівлі-продажу ? частини житлового будинку, який нею було посвідчено 29 березня 2018 року за реєстровим № 1075 який подавався заявником для проведення реєстраційної дії, було виготовлено.
Відповідно до статті 12 Закону державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій.
Записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.
До Державного реєстру прав не вносяться відомості, що становлять державну таємницю.
Ведення Державного реєстру прав здійснюється з використанням програмного забезпечення, розробленого відповідно до державних стандартів, що забезпечують його сумісність і взаємодію з іншими інформаційними системами та мережами, що становлять інформаційний ресурс держави.
Відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом.
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей, що містяться в цьому реєстрі.
Державний реєстр прав є державною власністю, складовою Національного архівного фонду і підлягає довічному зберіганню.
Майнові права інтелектуальної власності на комп'ютерну програму, що забезпечує діяльність Державного реєстру прав, та компіляції даних Державного реєстру прав належать державі.
Вилучення будь-яких документів або частин Державного реєстру прав не допускається, крім випадків, передбачених законом.
Заходи із створення, впровадження та супроводження програмного забезпечення Державного реєстру прав, технічного і технологічного забезпечення, збереження та захисту даних Державного реєстру прав, технічних та технологічних заходів з надання, блокування та анулювання доступу до Державного реєстру прав здійснюються технічним адміністратором відповідно до цього Закону, законів України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», «Про захист персональних даних».
Пунктом 2 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141 передбачено, що ведення Державного реєстру прав здійснюється за допомогою технічних і програмних засобів, які забезпечують формування та присвоєння номерів (реєстраційного номера об'єкта нерухомого майна, реєстраційного номера заяви (запиту), номера запису, індексного номера рішення, інформації з Державного реєстру прав, свідоцтва тощо), формування картки прийому заяви (запиту), витягів, інформаційних довідок, виписок, оформлення рішень, свідоцтв про право власності на нерухоме майно, захист відомостей, що містяться у Державному реєстрі прав, від несанкціонованих дій. оновлення, архівування та відновлення записів, внесених до Державного реєстру прав. їх пошук, документальне відтворення процедури державної реєстрації прав, надання інформації з Державного реєстру прав.
Окрім того, наказом Міністерства юстиції України від 25 червня 2015 року № 1095/5 «Деякі питання щодо визначення адміністратора Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України» Державне підприємство «Національні інформаційні системи» визначено адміністратором Єдиних та Державних реєстрів, створення та забезпечення функціонування яких належить до компетенції Міністерства юстиції України.
Виходячи із аналізу вказаних норм, виключно на державу в особі Міністерства юстиції України та ДП «Національні інформаційні системи» покладено обов'язок забезпечення безперебійної роботи Єдиних та Державних реєстрів, зокрема, і при користуванні ними нотаріусами.
Позивачем зауважено, що електронні копії документів нею виготовлялись шляхом їх сканування для подальшого розміщення у Державному реєстрі прав. Відскановані документи було успішно внесено до Державного реєстру прав та вони були прийняті програмою і здійснювалися дії щодо їх збереження за допомогою електронних інструментів.
Долучені до матеріалів справи скриншоти з реєстру не доводять обставин невиконання позивачем вимог чинного законодавства. Відскановані та збережені позивачем документи могли бути не прийняті програмою Державного реєстру. При цьому, доказів, того, що адміністратором було забезпечено безперебійну роботу Державного реєстру прав відповідачем до суду надано не було.
Технічно програма Державного реєстру у разі її неналежно роботи і, як наслідок, незбереження внесених до неї відсканованих копій документів в процедурі реєстрації будь-яких прав та обтяжень, не блокує подальші дії державного реєстратора та дозволяє продовжувати таку реєстрацію, чим підтверджує, що програми прийняла відскановані копії документів.
Судом встановлено, що Комісією, яка проводила камеральну перевірку досліджувались виключно електронні копії документів, на підставі яких проводилась реєстраційна дія. Копії документів у паперовій формі а також письмові пояснення позивача не витребовувалися, всупереч нормам Порядку № 990. Вказані обставини призвели до неправильного встановлення Комісією обставин порушення позивачем норм чинного законодавства при здійсненні реєстраційних дій. Відібравши пояснення від позивача та перевіривши копії документів у паперовій формі, відповідач міг би у повному обсязі встановити обставини можливої наявності порушень чинного законодавства з боку позивача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем виконано усі, передбачені нормативно-правовими актами вимоги, щодо сканування документів, на підставі яких здійснювалась реєстраційна дія.
Із урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про неправомірність висновків Міністерства юстиції України щодо порушення приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1 вимог чинного законодавства у сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно, що є підставами для задоволення позовних вимог в даній частині та скасування наказу Міністерства юстиції України від 10 травня 2018 року № 1475/5 «Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1».
Доказів протилежного відповідачем суду не було надано та правомірність заявлених вимог під час судового розгляду не було спростовано.
В частині позовних вимог про зобов'язання Державного підприємства «Національні інформаційні системи» Міністерства юстиції України розблокувати доступ приватному нотаріусу Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, необхідно зазначити, що станом на момент розгляду адміністративної справи, позивачу розблоковано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у зазначеній частині.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 КАС України).
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Суд не може витребувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Із системного аналізу викладеного, а також наданих сторонами доказів, виходячи з меж заявлених вимог, зважаючи на недоведеність відповідачем правомірності прийнятого 10 травня 2018 року наказу № 1475/5, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Частиною першою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
До матеріалів справи долучено квитанції від 21 травня 2018 року якими підтверджено сплату позивачем судового збору у розмірі 1409,60 гривень.
Керуючись статтями 2, 9, 19, 72-77, 90, 139, 143, 243-246, 255, 257-263 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
Задовольнити частково адміністративний позов приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, телефон НОМЕР_3, НОМЕР_2) до Міністерства юстиції України (01001, місто Київ, вулиця Архітектора Городецького, 13, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 00015622, телефон (044) 3642393, 2336512), за участю третьої особи: Державного підприємства «Національні інформаційні системи» (04052, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, 73, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 39787008, телефон (044) 2067138) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії.
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 10 травня 2018 року № 1475/5 «Про тимчасове блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1».
Відмовити в решті позовних вимог.
Присудити на користь приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, телефон НОМЕР_3, НОМЕР_2) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (01001, місто Київ, вулиця Архітектора Городецького, 13, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 00015622, телефон (044) 3642393, 2336512), сплачений позивачем судовий збір у розмірі 704,80 гривень пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.І. Келеберда