Іменем України
25 вересня 2018 року
м. Київ
справа №264/5385/16-а
адміністративне провадження №К/9901/34964/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Мороз Л.Л.,
суддів: Гімона М.М., Бучик А.Ю.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 264/5385/16-а
за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУ ПФУ) про визнання дій неправомірними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ГУ ПФУ
на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року, ухвалену у складі колегії суддів: судді-доповідача Шишова О.О., суддів Сіваченка І.В., Чебанова О.О.,-
21 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати неправомірними дії ГУ ПФУ щодо відмови в відновленні йому раніше призначеної в 2011 році пенсії;
- скасувати рішення ГУ ПФУ від 20 травня 2016 року про відмову у виплаті йому пенсії;
- зобов'язати відповідача поновити йому раніше призначену в 2011 році пенсію та здійснити перерахунок та виплату пенсії з 18 липня 2014 року.
Позов ОСОБА_1 обґрунтував тим, що ГУ ПФУ повинно було застосувати до нього положення статті 2 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ) та поновити виплату вже раніше призначеної пенсії (у серпні 2011 року) по вислузі років, а не відмовляти у цьому, з посиланням на положення статті 12 Закону № 2262-ХІІ, в редакції, яка почала діяти з 2014 року.
Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області постановою від 04 травня 2017 року відмовив у задоволенні позовних вимог.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходи з того, що відсутні підстави для призначення позивачу пенсії відповідно до Закону № 2262-ХІІ, оскільки він звільнився зі служби 18 липня 2014 року, вислуга років, яка обчислена за останнім місцем служби складає 20 років 9 місяців 5 днів, тому при необхідних 21 рік та 6 місяців, як це передбачено статтею 12 Закону № 2262-ХІІ.
Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18 липня 2017 року залишив без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 за період з 18 липня 2014 року по 20 березня 2016 року, у зв'язку із пропуском строку звернення до суду.
Постановою від 18 липня 2017 року Донецький апеляційний адміністративний суд скасував рішення суду першої інстанції, ухвалив нове, яким частково задовольнив позовні вимоги:
- визнав неправомірними дії ГУ ПФУ щодо відмови в відновленні ОСОБА_1 раніше призначеної в 2011 році пенсії;
- скасував рішення ГУ ПФУ про відмову у виплаті пенсії ОСОБА_1 від 20 травня 2016 року;
- зобов'язав відповідача поновити ОСОБА_1 раніше призначену в 2011 році пенсію та здійснити перерахунок та виплату пенсії з 21 березня 2016 року.
У решті позовних вимог - відмовив.
02 серпня 2017 року ГУ ПФУ звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року, а постанову Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 04 травня 2017 року - залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що в розумінні пункту 2 статті 2 Закону № 2262-ХІІ, законодавець визначає, що при наступному звільненні - вислуга років зараховується на день останнього звільнення, що свідчить про певний порядок саме призначення пенсії з урахуванням вислуги років, визначеної у статті 12 Закону № 2262-ХІІ в редакції на день останнього звільнення.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 08 серпня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.
01 вересня 2017 року до суду касаційної інстанції надійшли заперечення позивача на зазначену касаційну скаргу, в яких ОСОБА_1 просить залишити без задоволення касаційну скаргу ГУ ПФУ, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).
Касаційний адміністративний суд заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції - без змін, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
У справі, яка розглядається, суди встановили, що відповідно до повідомлення ГУ ПФУ від 27 вересня 2011 року встановлено, що позивачу відповідно до Закону № 2262-ХІІ призначена пенсія за вислугою років в сумі 1510 грн46 коп. (а.с. 4).
За повідомленням ГУ ПФУ від 04 січня 2012 року та згідно із копії пенсійної справи позивача вбачається, що виплата пенсії припинена з 28 листопада 2011 року на підставі статті 2 Закону № 2262-ХІІ, в зв'язку з поновленням на службі позивача в Маріупольському виправному центрі № 138 управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (а.с. 6-7, 41-52).
Після звільнення позивача (18 липня 2014 року) з Маріупольського виправного центру №138, ОСОБА_1 неодноразово звертався до відповідача з заявами про призначення йому пенсії та в матеріалах справи міститься повідомлення ГУ ПФУ від 20 травня 2016 року №512-В-01, відповідно до якого позивачу був роз'яснений порядок щодо призначення пенсії та надані рекомендації для її можливого призначення та виплати (а.с. 5).
Також суди встановили, що вислуга років, яка обчислена за останнім місцем служби складає 20 років 9 місяців 5 днів.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону № 2262-ХІІ особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Згідно із частиною другою статті 2 Закону № 2262-ХІІ пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим законом, у разі повторного прийняття їх на службу до органів внутрішніх справ виплата пенсії на час їх служби припиняється. При наступному звільненні їх зі служби виплата їм пенсії здійснюється з урахуванням загальної вислуги років на день останнього звільнення.
01 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України № 3668 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», яким в свою чергу пункту «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ викладено в іншій редакції, відповідно до якої, з наступними змінами, пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 01 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше.
Таким чином, з 01 жовтня 2011 року, пункт «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ став передбачати наявність права на пенсію за вислугу років залежно від дати звільнення і наявності відповідної вислуги років у календарному обчисленні.
Разом з цим, відповідно до частини п'ятої статті 17 Закону № 2262-ХІІ вислуга років для призначення пенсії у разі поновлення виплати пенсії після перерви в її одержанні, яка була раніше обчислена особі, яка має право на пенсію за цим Законом, відповідно до законодавства, яке діяло на день попереднього звільнення цієї особи зі служби, перегляду не підлягає.
Отже, на думку колегії суддів, ГУ ПФУ повинно було відновити виплату раніше призначеної пенсії (27 вересня 2011 року) відповідно до положень Закону № 2262-ХІІ за нормами, які діяли на момент первісного її призначення та перерахувати її розмір з урахуванням загальної вислуги років на день останнього звільнення.
За таких обставин, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що у позивача є право на поновлення та перерахунок пенсії відповідно до Закону № 2262-ХІІ, а відповідач протиправно відмовив позивачу у цьому.
Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Касаційний адміністративний суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.
Як зазначено у частині четвертій статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Враховуючи наведене, Касаційний адміністративний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судом апеляційної інстанції оспорюваної постанови і погоджується з його висновками у справі, якими доводи скаржника відхилено.
Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року у справі № 264/5385/16-а - залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
Л.Л. Мороз
М.М. Гімон
А.Ю. Бучик ,
Судді Верховного Суду