Справа №813/2717/18
про закриття провадження в адміністративній справі
19 вересня 2018 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сподарик Н.І.,
за участю секретаря судового засідання Ванчак М.Л.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3,
представника третьої особи ОСОБА_4,
розглянувши у підготовчому засіданні в порядку загального позовного провадження питання про закриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Сколівської районної ради Львівської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Орівської ЗОШ І-ІІ ст. Сколівської районної ради Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (82610, Львівська обл., Сколівський район, с.Орів, вул.Шевченка, буд.692) до Сколівської районної ради Львівської області (82600, Львівська обл.,Сколівський район, м.Сколе, майд.Незалежності, буд.1) про визнання протиправним та скасування рішення Сколівської районної ради №562 «Про реорганізацію Орівської ЗОШ І-ІІ ст.» від 19.06.2018 року.
Ухвалою суду від 27.06.2018 року в адміністративній справі відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче засідання та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Орівську ЗОШ І-ІІ ст. Сколівської районної ради Львівської області.
У підготовчому засіданні 19.09.2018 року судом поставлено на вирішення клопотання про закриття провадження у справі, оскільки заявлені вимоги випливають із відносин, що не мають публічно-правового характеру, у зв'язку із чим справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства України.
Позивач, представник позивача заперечили проти закриття провадження.
Представник відповідача просила суд закрити провадження у справі, з огляду на відсутність публічно-правового спору, рішення районною радою приймалося як суб'єктом господарювання.
Представник третьої особи зазначив, що перебуває у трудових відносинах із Сколівською районною радою, фінансування школи здійснюється районною радою, школа є комунальною установою, управителем і власником школи є Сколівська районна рада.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі з наступних підстав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява №7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно пунктів 1, 2 частини першої статі 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справи адміністративної юрисдикції. Водночас, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Аналіз вищезазначених норм закону свідчить про те, що до юрисдикції адміністративних судів віднесено розгляд тільки тих справ, де предметом спору є порушення прав, свобод чи інтересів конкретної особи з боку суб'єкта владних повноважень саме у сфері публічно-правових відносин. При цьому владні повноваження повинні здійснюватися відповідним суб'єктом саме в сфері публічно-правових відносин і стосуватися безпосередньо конкретної особи. Спори з приводу владних управлінських рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені у межах приватних правовідносин, до адміністративної юрисдикції не відносяться.
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 20 Закону України «Про освіту» навчальний заклад очолює його керівник (завідуючий, директор, ректор, президент тощо). Керівники навчальних закладів, що є комунальною власністю, призначаються органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері освіти, відповідними обласними, міськими, районними органами управління освітою за попереднім погодженням з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Орівська загальноосвітня школа І-ІІ ступеня Сколівської сільської ради Львівської області має статус комунального загальноосвітнього навчального закладу.
За змістом частини першої статті 26 Закону України «Про загальну середню освіту» трудові відносини в системі загальної середньої освіти регулюються законодавством України про працю, Законом України «Про освіту», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти, що сприяє вільному розвитку людської особистості, формує цінності правового демократичного суспільства в Україні визначає Закон України від 13 травня 1999 року №651-XIV «Про загальну середню освіту (далі - Закон №651 - XIV, в редакції яка діяла в період спірних правовідносин).
У відповідності до абзаців 2, 3 частини 1 статті 9 Закону №651-XIV, до загальноосвітніх навчальних закладів належать школа І-ІІІ ступенів, а згідно з частиною 5 цієї ж статті положення про загальноосвітні навчальні заклади затверджуються Кабінетом Міністрів У країни.
На виконання наведеної норми Закону №651-XIV Кабінет Міністрів України своєю постановою від 27 серпня 2010 року №778 затвердив Положення про загальноосвітній навчальний заклад (далі - Положення).
Відповідно до Положення №778, загальноосвітній навчальний заклад у своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», іншими законодавчими актами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, Кабінету Міністрів України, наказами МОН, інших центральних органів виконавчої влади, рішеннями місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, цим Положенням та Статутом такого закладу.
Заклад може бути заснований на державній, комунальній чи приватній формі власності. Заклад є юридичною особою, має рахунки в установах банків, самостійний баланс, штамп, печатку.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 55 ГК України, господарські організації - це юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України , державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Пунктом 93 Положення №778 передбачено, що керівник державного та комунального закладу і його заступники призначаються на посаду та звільняються з посади відповідним органом управління освітою згідно із законодавством.
Разом з тим, нормами частин першої, четвертої статті 65 Господарського кодексу України передбачено, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна й участі в управлінні трудового колективу.
Отже, на загальноосвітні навчальні заклади поширюються права та обов'язки юридичних осіб, а керівники навчальних закладів, що є комунальною власністю, призначаються органом виконавчої влади, відповідними органами управління освітою за попереднім погодженням з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Однак, рішення районною радою приймаються не тільки як суб'єктом владних повноважень у сфері публічних відносин, а і як власником майна та засновником підприємств, установ, організації.
З огляду на вищевказані норми законодавства рішення XXV позачергової сесії VII скликання Сколівської районної ради Львівської області №562 від 19.06.2018 року «Про реорганізацію Орівської ЗОШ І-ІІ» не є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні КАС України, спрямованим на регулювання публічних відносин, а є рішенням власника (засновника), яким такий власник (засновник) встановив порядок реорганізації школи.
Згідно ст.11 Закону України «Про загальну середню освіту», рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію чи перепрофілювання (зміну типу) закладу загальної середньої освіти незалежно від підпорядкування, типу і форми власності приймає його засновник (засновники).
Засновником закладу загальної середньої освіти може бути орган державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа (зокрема релігійна організація, статут (положення) якої зареєстровано у встановленому законодавством порядку), рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад загальної середньої освіти або які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов'язків засновника.
Наведене узгоджується з положеннями частини 1 статті 26, статтею 28 Закону №651-XIV якими передбачено, що трудові відносини в системі загальної середньої освіти регулюються законодавством України про працю, Законом України «Про освіту», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, а права та обов'язки педагогічних працівників системи загальної середньої освіти визначаються ще й Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 1 Господарського кодексу України, цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Згідно статті 2 Господарського кодексу України, учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Відповідно до пункту 10 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.
Оскільки між позивачем та відповідачем виник приватноправовий спір у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 слід вирішувати в порядку господарського судочинства.
Верховним Судом в ухвалі від 19.04.2018 року у справі №9901/415/18 зроблено висновок, що КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень саме управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних форм захисту від стверджуваних порушень прав чи інтересів.
Згідно частини другої статті 183 КАС України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За наведених обставин, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1, оскільки спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Водночас, рішення суду про закриття справи не обмежує сторони у реалізації свого права на захист в порядку господарського судочинства, за правилами якого слід розглядати дану справу, виходячи з характеру та суб'єктного складу спірних правовідносин.
Суд вбачає за необхідне роз'яснити, що у разі закриття провадження у справі, повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Частиною другою статті 238 КАС України визначено, що суд, закриваючи провадження у справі, також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина друга статті 132 КАС України). Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі - крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом.
За подання цього позову ОСОБА_1 сплачено судовий збір в сумі 704,80 грн., згідно з квитанцією від 26.06.2018 року. Отже, сплачений за подання цього позову судовий збір слід повернути платнику.
Керуючись ст.ст.19, 21, 139, 180, 194, 205, 229, 238, 239, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Закрити провадження в адміністративній справі №813/2717/18 за позовом ОСОБА_1 до Сколівської районної ради Львівської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Орівської ЗОШ І-ІІ ст. Сколівської районної ради Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення.
Повернути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (82610, Львівська обл., Сколівський район, с.Орів, вул.Шевченка, буд.692;ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. судового збору, сплаченого згідно з квитанцією від 26.06.2018 року.
Роз'яснити, що даний спір може бути вирішений за правилами господарського (цивільного) судочинства.
Попередити позивача, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції порядку та в строки, передбачені ст.ст.295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Сподарик Н.І.
Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 24 вересня 2018 року.