13.09.2018 м. Ужгород Справа № 907/280/18
Господарський суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді Ушак І.Г.
за участю секретаря судового засідання Сінкіної Е.В.
у відкритому судовому засіданні розглянув справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вабіс-Україна", м. Новояворівськ, Яворівський район Львівської області
до малого підприємства "Клевер", смт. Кольчино Мукачівського району
про стягнення 3840,00 грн., що включає інфляційні втрати на суму 3111,07 грн. та 3 % річних на суму 728,93 грн. (з урахуванням зменшення позовних вимог)
представники:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
Позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача суми 16894,55 грн., що включає суму основного боргу - 13054,55 грн., інфляційні втрати - 3111,07 грн., 728,93 грн. - 3 % річних, посилаючись на невиконання відповідачем зобов'язань з оплати вартості поставленого товару.
Відповідач письмовими поясненнями проти вимог заперечив, повідомивши, що суму основного боргу на протязі травня 2018р. погасив шляхом перерахування позивачеві суми 13054,55 грн., інші вимоги позивача вважає надуманими.
Позивач у зв'язку з оплатою відповідачем основного боргу письмовою заявою зменшив позовні вимоги та просить стягнути з відповідача суму заявлених 3111,07 грн. -інфляційних втрат та 728,93 грн - 3% річних. Вказана заява була подана з додержанням вимог ст. 46 ГПК України, тому предметом спору є стягнення зазначених позивачем інфляційних втрат та 3 % річних на загальну суму 3840,00 грн.
Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи по суті, докази чого містяться у матеріалах справи, участі уповноважених представників у судовому засіданні не забезпечили; позивач надіслав письмову заяву, за змістом якої наполягає на стягненні з відповідача заявлених сум з урахуванням зменшення позовних вимог та повідомив про розгляд справи за відсутності його представника.
Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступне.
Спірні відносини сторін виникли із здійснення ними як суб'єктами господарювання господарських операцій щодо поставки та оплати товарів без укладення письмового договору.
З матеріалів справи вбачається, що позивач на протязі з лютого по вересень 2017р. на підставі видаткових накладних поставив відповідачеві товари на загальну суму 110298,34 грн., вартість яких останнім була оплачена частково з урахуванням чого заборгованість його перед позивачем станом на час подання позову у даній справі становила 13054,55 грн.
Зазначена сума боргу сплачена відповідачем після пред'явлення позову.
Позовні вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних ґрунтуються на тому, що відповідач невчасно здійснював розрахунки за поставлені товари. Стверджує, що відповідно до умов розрахунків, відповідач повинен був оплату поставлених товарів за видатковими накладними здійснювати на протязі 5 календарних днів з дня виставлення рахунку.
До матеріалів справи долучено позивачем чотири видаткові накладні та чотири рахунки на оплату сум зазначених у накладних.
Так, щодо накладних:
№ 126 від 28.02.17 - на суму 52595,39 грн. долучено рахунок від 24.11.16 зі строком оплати - до 29.11.16;
№ 490 від 19.06.17 - на суму 18353,23 грн. долучено рахунок від 5.04.17 зі строком оплати до 10.04.17;
№ 725 від 08.08.17 - на суму 18937,60 грн. долучено рахунок від 29.06.17 зі строком оплати до 4.07.17;
№ 887 від 08.09.17 - на суму 20412,12 грн. долучено рахунок від 4.08.17 зі строком оплати до 9.08.17
Тобто, рахунки по всіх поставках виставлені до оплати авансом, задовго до, власне, поставок. До того ж, матеріали справи не містять документального підтвердження одержання рахунків відповідачем.
Позовні вимоги позивача ґрунтуються на ст. 625 ЦК України, за приписами якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, вирішуючи даний спір щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, виходить з наступного.
Приписами ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У даній справі не доведено, що сторони досягли будь-яких домовленостей щодо строків та порядку розрахунків за поставлений товар, оскільки письмового договору ні у вигляді єдиного документу, ні у вигляді обміну документами (листами, телеграмами тощо) не було укладено. З огляду на наведене, посилання позивача на неоплату відповідачем виставлених авансових рахунків як на підставу стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, не може вважатися правомірним за змістом ст. 625 ЦК України. До того ж, відсутні докази у справі щодо одержання таких рахунків відповідачем.
Як вбачається з матеріалів справи, строк виконання грошових зобов'язань відповідача з оплати поставлених йому товарів не був встановлений сторонами, доказів пред'явлення вимоги відповідачеві щодо оплати таких грошових зобов'язань та її невиконання останній у семиденний термін суду не надано, відтак - відсутні підстави стверджувати про прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання як підстави стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних за змістом ст. 625 ЦК України.
Стаття 74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За таких обставин, оцінивши подані докази, які досліджені в судовому засіданні, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у позові про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних через недоведеність факту прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань у даній справі.
За змістом ст. 129 ГПК України судові витрати позивача у даній справі - сплачений судовий збір - належить покласти на позивача в частині сум, у стягненні яких судом відмовлено, у частині зменшення розміру позовних вимог сплачена сума судового збору відповідно до п.1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» підлягає поверненню за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
З огляду на викладене, керуючись, ст. ст. 13, 74-78, 86, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. У позові відмовити.
2. Судові витрати в частині відмови у позові покласти на позивача.
Відповідно до приписів ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст рішення складено 24.09.2018р.
Суддя Ушак І.Г.