03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Апеляційне провадження № 22-ц/796/5225/2018
20 вересня 2018 року м. Київ
справа № 753/11293/16-ц
Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.,
за участю секретаря судового засідання Шебуєва Д.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_2
на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 04 квітня 2018 року, постановлену у складі судді Колесника О.М.,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю«Продовольча компанія «Зоря Поділля» до ОСОБА_2про стягнення боргу, пені, інфляції та річних за договором позики,
встановив:
У червні 2016 року позивач ТОВ «Продовольча компанія «Зоря Поділля» звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, пені, інфляції та річних за договором позики.
Ухвалою Дарницького районного суду м Києва від 4 квітня 2018 року застосовано до ОСОБА_2 заходи процесуального примусу, стягнуто з нього штраф в розмірі 1прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 1762 грн.
Не погоджуючись з ухвалою, ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Вказував, що оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції грубо порушив конституційну норму прямої дії та наклав штраф на заявника за дії, які на час їх вчинення не вважались правопорушенням і не тягли відповідальності у вигляді штрафу. Судом протиправно застосовано ретроспективну відповідальність за дії, які були вчинені до 15 грудня 2017року до набуття ЦПК України в новій редакції. До набуття сили ЦПК України в новій редакції заявник на виконання конституційного принципу забезпечення апеляційного розгляду судового рішення подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині територіальної підсудності, просив ухвалу скасувати. Зважаючи на дату звернення з апеляційною скаргою, очевидно, що в діях заявника після набуття чинності ЦПК України в редакції, яка почала діяти з 15 грудня 2017 року, немає ознак системності або повторюваності у жодних процесуальних діях - як у звернення до районного суду з клопотаннями, заявами, так і у подачі процесуальних документів з оскарження ухвали Дарницького районного суду м. Києва, оскільки заявник скористався своїм гарантованим Конституцією України правом на апеляційне оскарження лише одного разу за правилами, що почали діяти з набуття ЦПК України в новій редакції.
При цьому відповідальність у вигляді штрафу запроваджена лише з 15 грудня 2017 року з дня набуття законної сили нової редакції ЦПК України, а в ЦПК України в попередній редакції такої відповідальності учасника судового розгляду передбачено не було. Наведене, зокрема, стосується п.2 ч. 1 ст. 148ЦПК України, згідно з якою суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству. Отже, судом накладено стягнення за дії, які відбулись до набуття сили законом, допущено зворотню силу закону, що суперечить конституційному принципу неможливості зворотної дії закону, якою запроваджена відповідальність, в тому числі накладання штрафу.
Крім того, судом в оскаржуваній ухвалі не наведено мотивів застосування штрафу в розмірі двох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не наведено причини перевищення мінімального, передбаченого законом штрафу 0,3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Суд в оскаржуваній ухвалі не навів жодних мотивів, якими керувався при обранні розміру штрафу, не перевірив майнового стану заявника, не врахував перебування з 4 липня 2016 року в провадженні Дарницького районного суду міста Києва і причин нерозгляду трудового спору протягом 21 місяця.
В судовому засіданні ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати.
Представник ТОВ «Продовольча компанія «Зоря Поділля» в судове засідання не з'явився, будучи повідомленим про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, про причини своєї неявки суд не повідомив, а тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу у його відсутність у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, ч. 4 ст. 147 та п.3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку про застосування до відповідача ОСОБА_2 заходу процесуального примусу та стягнення з нього в дохід державного бюджету штрафу в розміру 1прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у зв'язку з зловживання процесуальними правами на апеляційне оскарження ухвали суду від 01 липня 2016 року відповідачем ОСОБА_2
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Дарницького районного суду м. Києва 1 липня 2016 року відкрито провадження у справі за позовом ТОВ «Продовольча компанія «Зоря Поділля» до ОСОБА_2 про стягнення боргу, пені, інфляції та річних за договором позики та призначено до судового розгляду на 20 жовтня 2016 року о 10 год. 30 хв.
18 жовтня 2016 року до суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу суду від 1 липня 2016 року, яка 20 червня 2016 року направлена до судової палати по цивільних справах Апеляційного суду м. Києва для розгляду в порядку апеляційного провадження.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 1 липня 2016 року визнано неподаною та повернуто заявнику.
24 січня 2017 року справа повернута до Дарницького районного суду м. Києва та призначена до судового розгляду на 27 квітня 2017 року на 14-00 год.
18 квітня 2017 року до суду вдруге надійшла апеляційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 1 липня 2016 року, яка 24 червня 2017 року направлена до Апеляційного суду м. Києва для розгляду в порядку апеляційного провадження.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (щодо сплати судового збору та не зазначено причини пропуску строку на апеляційне оскарження).
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 липня 2017 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 01 липня 2016 року відмовлено.
25 липня 2017 року справа повернута до Дарницького районного суду м. Києва та призначена до судового розгляду на 20 лютого 2018 року на 15-00 год.
12 лютого 2017 року втретє до суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу суду від 1 липня 2016 року, яка 13 лютого 2018 року направлена до Апеляційного суду м. Києва для розгляду в порядку апеляційного провадження.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 01 липня 2016 року.
27 лютого 2018 року справа повернута до Дарницького районного суду м. Києва.
3 квітня 2018 року до суду надійшла заява представника ТОВ «Продовольча компанія «Зоря Поділля» Брижак О.М. про застосування штрафу до відповідача ОСОБА_2 у зв'язку з зловживанням процесуальними правами на апеляційне оскарження ухвали суду від 01 липня 2016 року та протиправними перешкоджаннями суду у здійсненні судочинства.
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо застосування до відповідача ОСОБА_2 заходу процесуального примусу та стягнення з нього в дохід державного бюджету штрафу в розміру 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у зв'язку з зловживання процесуальними правами, оскільки подання чисельних апеляційних скарг з одними і тими ж недоліками (несплата судового збору, відсутність обґрунтування пропуску строку на апеляційне оскарження) на одну й ту саму ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у справі суперечить завданням цивільного судочинства, визначеним ст. 2 ЦПК України, якими повинні керуватись всі учасники цивільного процесу.
Відповідно до п. 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією із засад (принципів) цивільного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.
Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Види заходів процесуального примусу визначені частиною першою статті 144 ЦПК України, а саме: попередження; видалення із залу судового засідання; тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; привід; штраф.
Згідно з ч. 1 ст. 143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 148 ЦПК України, суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках за зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству.
Відповідно до ч.2 ст. 148 ЦПК України, у випадку повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов'язків, повторного чи неодноразового зловживання процесуальними правами, повторного чи систематичного неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без їх повідомлення, триваючого невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів суд з урахуванням конкретних обставин стягує у дохід державного бюджету з відповідного учасника судового процесу або відповідної іншої особи штраф у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Колегія суддів вважає, що подання ОСОБА_2 аналогічних за змістом апеляційних скарг на одну й ту саму ухвалу суду про відкриття провадження свідчать про зловживання останнім своїми процесуальними правами, які призводять до безпідставного затягування розгляду справи, а тому суд дійшов вірного висновку про наявність підстав, передбачених п. 2 ч.1 ст. 148 ЦПК України, про накладення штрафу на ОСОБА_2 в розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Доводи апеляційної скарги про те, що в діях ОСОБА_2 немає ознак системності або повторюваності у процесуальних діях, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суд першої інстанції застосував до ОСОБА_2 п. 1 ч.1 ст. 148 ЦПК України та постановив ухвалу про стягнення нього штрафу у сумі в розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 1762 грн., у зв'язку з зловживанням процесуальними правами, а не ч.2 ст. 148 ЦПК України, якою передбачено штраф у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 1762 грн. та 17 620 грн. відповідно, у випадку повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов'язків, повторного чи неодноразового зловживання процесуальними правами.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом накладено стягнення за дії, які відбулись до набуття сили законом, допущено зворотню силу закону, що суперечить конституційному принципу неможливості зворотної дії закону, якою запроваджена відповідальність, в тому числі накладання штрафу, колегія суддів вважає безпідставними та не приймає до уваги в якості підстав для скасування оскаржуваної ухвали.
З 15 грудня 2017 року набув чинності Цивільний процесуальний кодекс України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.
З матеріалів справи вбачається, що 12 лютого 2018 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу за змістом аналогічну скаргам, що були подані ним 18 жовтня 2016 року та 18 квітня 2017 року, на ухвалу про відкриття провадження у справі від 1 липня 2016 року. При цьому, подана апеляційна скарга не оплачена судовим збором та не вказані причини пропуску строку на апеляційне оскарження.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 01 липня 2016 року.
Відмовляючи у відкритті провадження, апеляційний суд, керуючись ст. 358 ЦПК України, посилався на наявність ухвали Апеляційного суду м. Києва від 18 липня 2017 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 01 липня 2016 року.
Отже, після набрання чинності ЦПК України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, яким передбачено, що однією із засад (принципів) цивільного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами (п. 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України), ОСОБА_2 12 лютого 2018 року подав апеляційну скаргу аналогічного змісту з апеляційними скаргами від 18 жовтня 2016 року та 18 квітня 2017 року з одними і тими ж недоліками (несплата судового збору, відсутність обґрунтування пропуску строку на апеляційне оскарження), на одну й ту саму ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження.
Відповідно до принципу 2 Рекомендацій № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо принципів цивільного судочинства, спрямованих на вдосконалення функціонування правосуддя, ухвалених Комітетом Міністрів Ради Європи на 367 засіданні заступників міністрів 28 лютого 1984 року, коли в ході судового провадження сторона поводиться недобросовісно і явно зловживає процедурою з очевидною метою затягти провадження, суд має бути наділений повноваженнями або невідкладно винести рішення по суті справи, або застосувати санкції, такі як накладення штрафу, відшкодування завданих збитків або позбавлення права на процесуальну дію; в особливих випадках суд має бути у змозі стягнути судові витрати з адвоката.
У ч. 4 ст. 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зацікавлена особа має лише демонструвати належне виконання всіх процесуальних заходів, які її стосуються, з метою запобігання затримок, і отримання доступу до заходів національного законодавства щодо скорочення проваджень (рішення у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» від 07 липня 1989 року, заява № 11681/85, § 35).
Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом в оскаржуваній ухвалі не наведено мотивів застосування штрафу в розмірі 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не наведено причини перевищення мінімального, передбаченого законом, штрафу 0,3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не наведено мотивів, якими керувався при обранні розміру штрафу, не перевірено майнового стану заявника, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції застосував штраф у межах розміру, встановленого п. 1 ч.1 ст. 148 ЦПК України, в сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, керуючись своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на нормах процесуального закону.
Перевищення розміру штрафу або необґрунтованого застосування саме такого розміру судом апеляційної інстанції не встановлено.
Застосування судом першої інстанції штрафу в сумі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб(1762 грн.) не викликає у суду апеляційної інстанції сумнівів в об'єктивному визначенні судом першої інстанції саме такого розміру штрафу або невірного тлумачення ст. 148 ЦПК України.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02 вересня 2010 року, «Смірнова проти України» від 08 листопада 2005 року, «Матіка проти Румунії» від 02 листопада 2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 05 лютого 2004 року та інші).
На думку суду, дії відповідача, а саме - подання численних апеляційних скарг на одну й ту саму ухвалу суду спрямовані на свідоме невиправдане затягування судового процесу всупереч принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи, порушує права інших учасників судового процесу, суперечить вимогам статей 6, 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку та недопустимість зловживання процесуальними правами.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права.
За правилами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування чи зміни не вбачається, тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 04 квітня 2018 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 24 вересня 2018 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Немировська О.В.
Чобіток А.О.