АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВA
20 вересня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі :
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження №12018100090000546 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 на вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 04 липня 2018 року, відносно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який народився в м. Києві, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимий, останній раз вироком Макарівського районного суду Київської області від 03 листопада 2005 року за ч.2 ст.186, ч.4 ст.70 КК України на 15 років позбавлення волі, звільненого 08 грудня 2017 року,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.2 ст.186 КК України,-
за участю:
прокурора - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
Цим вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, ч.2 ст.186 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки. Запобіжний захід відносно ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили залишено без змін - тримання під вартою. Строк відбування покарання ОСОБА_6 ухвалено рахувати 18.01.2018 року.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Як встановлено вироком суду, ОСОБА_6 18 січня 2018, приблизно в 00 год. 30 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, вирішив повторно вчинити відкрите викрадення чужого майна.
Реалізуючи свій умисел, перебуваючи за адресою м. Київ, вул. М. Василенка, 14-В, обвинувачений побачив потерпілу ОСОБА_8 , яка тримала у правій руці мобільний телефон марки «Nomi 1300» та рухалася попереду нього.
ОСОБА_6 скориставшись тим, що поруч нікого не має та його діям ніхто не завадить, підійшов позаду до потерпілої ОСОБА_8 , обома руками закрив їй рот з метою подавити можливість останньої чинити опір та звати на допомогу, після чого висловив словесну вимогу щодо передачі йому мобільного телефону. Потерпіла ОСОБА_8 розуміючи, що відбувається, почала кликати на допомогу сторонніх громадян при цьому утримуючи при собі у руці мобільний телефон. ОСОБА_6 , продовжуючи свої злочинні дії направлені на повторне відкрите викрадення чужого майна та маючи намір його довести до кінця, лівою рукою притиснув обличчя потерпілої, чим вчинив насильство, яке не є небезпечне для життя потерпілої та правою рукою вихопив з лівої руки потерпілої мобільний телефон марки «Nomi 1300» вартістю 800 грн. в якому знаходилася сім картка мобільного оператора «Київстар - НОМЕР_1 », вартістю 40 грн., на рахунку грошей не було, але довести свій злочинний намір до кінця не зміг по причинам які не залежали від його волі, так як був затриманий перехожими громадянами та викрадене майно було вилучено.
Злочинними діями ОСОБА_6 заподіяв потерпілій ОСОБА_9 , матеріальну шкоду на загальну суму 840 грн.
Згідно з висновком судово-медичної експертизи №161, у потерпілої виявлене ушкодження - крововилив - на слизовій оболонці лівої щоки, якие могло утворитись 18.01.2018року та відноситься до легких тілесних ушкоджень.
Не погодившись з вироком суду, захисник ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 04 липня 2018 року відносно ОСОБА_6 , пом'якшити обвинуваченому покарання шляхом його призначення нижче від нижчої межі, встановленої санкції статті, відповідно до положень ст. 69 КК України.
Захисник в своїй апеляційній скарзі посилається на те, що ОСОБА_6 , з урахуванням положень ч.3 ст.68 КК України, було призначене максимальне за розміром покарання, оскільки замах на злочин обумовлює максимальне покарання за ч.2 ст.186 КК України у виді 4 років позбавлення волі. Таким чином, щире каяття, яке суд першої інстанції визнав обставиною, яка пом'якшує покарання, жодним чином не було враховано судом під час визначення розміру покарання.
Судом також не було враховано в якості обставини, яка пом'якшує покарання, добровільне відшкодування обвинуваченим завданого збитку потерпілій, що передбачено п.2 ч.1 ст.66 КК України.
На думку сторони захисту, добровільне відшкодування заподіяних збитків потерпілій у сукупності із щирим каяттям обвинуваченого та його характеристикою вже становлять достатні підстави для призначення покарання нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.2 ст.186 КК України, відповідно до положень ст.69 КК України, так як у поєднані із замахом на злочин зазначені обставини цілком можуть бути визнані такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого діяння.
Отже, на думку захисника, неврахування судом першої інстанції в даному кримінальному провадженні обставин, які пом'якшують покарання, та незастосування положень ст.69 КК України слід розглядати як незастосування судом закону, який підлягає застосуванню - ст. 69 КК України, що, відповідно до п.1 ст.413 КПК України, свідчить про неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника та обвинуваченого, котрі підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, доводи прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційних скарг.
В суді першої інстанції фактичні обставини вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.2 ст.186 КК України ніким не оспорювались і відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України судом було визнано недоцільним дослідження інших доказів, крім допиту обвинуваченого, який повністю визнав вину у вчиненому, та дослідження матеріалів, які характеризують його особу і в силу положень ч.2 ст. 394 КПК України, судове рішення не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення вказаних вище обставин.
При прийнятті рішення про розгляд кримінального провадження на підставі положень ч.3 ст. 349 КПК України, суд першої інстанції з'ясував, чи правильно розуміють учасники судового провадження зміст обставин, які ніким не оспорюються, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснив, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Виконання цих вимог закону судом щодо ОСОБА_6 підтверджується журналом судового засідання та його технічним записом.
За таких обставин, кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 15, ч.2 ст. 186 КК України, як закінчений замах на відкрите викрадення чужого майна, вчинене повторно, є правильною.
Покарання обвинуваченому призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України, при цьому судом першої інстанції враховано ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких, та обставини його скоєння, відомості про особу обвинуваченого, зокрема те, що він раніше судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має постійне місце проживання, з місць позбавлення волі характеризується задовільно. Обставиною, яка пом'якшує покарання ОСОБА_6 , судом визнано щире каяття, обставинами, які його обтяжують - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння та рецидив злочину.
Правильно врахувавши зазначені обставини в їх сукупності, в тому числі й ті, на які посилається захисник у своїй апеляційній скарзі, суд першої інстанції прийшов до вірних висновків, як щодо виду та розміру покарання ОСОБА_6 за ч.2 ст.15, ч.2 ст186 КК України, обравши його у виді позбавлення волі на певний строк у мінімальному розмірі передбаченому санкцією статті.
При призначенні покарання судом в повному обсязі дотримані і вимоги ч.3.ст.68 КК України, так як призначене ОСОБА_6 покарання за закінчений замах на вчинення злочину не перевищує двох третин максимального розміру покарання, передбаченого санкцією ч.2 ст.186 КК України, і на думку колегії суддів, таке покарання не є занадто суворим або не справедливим для обвинуваченого.
Доводи захисника про добровільне відшкодування обвинуваченим потерпілій моральної шкоди в сумі 5000 грн. нічим не підтверджені, оскільки такі дані не містяться у заяві потерпілої ОСОБА_8 (а.п.55) та не можуть бути взяті до уваги колегією суддів.
Виходячи з викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для застосування ст. 69 КК України та зменшення ОСОБА_6 розміру покарання за ч.2 ст.15, ч.2 ст.186 КК України.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407 КПК Україниколегія суддів,-
Апеляційну скаргузахисника ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 04 липня 2018 року, яким ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, ч.2 ст.186 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки - залишити без змін.
Ухвала колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва набирає законної сили з часу проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим - у той же строк з часу отримання копії ухвали.
Судді:
______________ _______________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-кп/796/1719/2018
Категорія: ч.2 ст.15, ч.2 ст.186 КПК України
Суддя у суді першої інстанції - ОСОБА_10
Доповідач в суді апеляційної інстанції - ОСОБА_1