Постанова
Іменем України
Єдиний унікальний номер справи 755/17274/17
Номер провадження 22-ц/796/6519/2018
Головуючий у суді першої інстанції О.О. Астахова
Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач
19 вересня 2018 року місто Київ
Номер справи 755/17274/17
Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючого Поливач Л.Д. (суддя - доповідач)
суддів: Семенюк Т.А., Саліхова В.В.
секретар судового засідання: Горак Ю.М.
учасники справи:
заявник Публічне акціонерне товариство «Енергобанк»
заінтересована особа головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бочковський Тарас Олександрович
заінтересована особа ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_5
на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 03 квітня 2018 року постановлену у складі судді Астахової О.О. в приміщенні Дніпровського районного суду м.Києва, відомості про час та дату складення повної ухвали відсутні.
У листопаді 2017 року ПАТ «Енергобанк» звернулося до суду із скаргою на дії державного виконавця, мотивованою тим, що 03.05.2016 року Дніпровський районним судом м. Києва було видано виконавчий лист з примусового виконання рішення суду у справі №2-542/11 за позовом ПАТ «Енергобанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості. Постановою головного державного виконавця ВПВР Управління ДВС ГТУ юстиції у м.Києві Бочковського Т.О. від 27.10.2017 року за виконавчим провадженням №51398452 було повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі п. 7 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, що діяла на момент винесення постанови), оскільки транспортний засіб боржника, розшук якого здійснювався поліцією, не був виявлений протягом року з дня оголошення розшуку. Банк вважає, що дана постанова, про яку банку стало відомо 31.10.2017, не відповідає нормам чинного законодавства, оскільки державний виконавець не вчинив необхідних дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» для виконання рішення суду, а саме не перевірив належним чином майновий стан боржника, не вчинив усіх дій щодо розшуку майна, на яке можна було б звернути стягнення, не направив відповідних запитів до органів державної влади для отримання необхідної інформації, не вжив інших передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішення, недбало поставився до своїх службових обов'язків, що призвело до порушення прав ПАТ «Енергобанк». Просив визнати поважними причини пропуску строку на подання скарги на постанову про повернення виконавчого документа стягувану від 27.10.2017 року по виконавчому провадженню №51398452 та поновити його. Визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у м. Києві Бочковського Т.О. по вжиттю заходів з розшуку майна по виконавчому провадженню №51398452. Скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у м. Києві Бочковського Т.О. про повернення виконавчого документа стягувачу від 27.10.2017 року. Зобов'язати головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у м. Києві Бочковського Т.О. провести виконавчі дії з примусового виконання виконавчого листа виданого Дніпровським районним судом м. Києва 03 травня 2016 року у справі №2-542/11 у порядку та строки, визначені Законом України «Про виконавче провадження». Зобов'язати головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у м. Києві Бочковського Т.О. відновити виконавче провадження.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 03 квітня 2018 року скаргу ПАТ «Енергобанк» на бездіяльність головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бочковського Т.О., скасування постанови та зобов'язання вчинити певні дії, заінтересована особа (боржник за виконавчим провадженням) ОСОБА_5, задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бочковського Т.О. по вжиттю заходів з розшуку майна боржника по виконавчому провадженню №51398452. Скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бочковського Т.О. про повернення виконавчого документа стягувачу від 27 жовтня 2017 року. Зобов'язано головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бочковського Т.О. провести виконавчі дії з примусового виконання виконавчого листа виданого Дніпровським районним судом м. Києва 03 червня 2016 року у справі №2-542/11 у порядку та строки, визначені Законом України «Про виконавче провадження». В іншій частині відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить ухвалу суду скасувати, постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні скарги.
В обґрунтування зазначив, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення скарги Банку. Суд не взяв до уваги ту обставину, що квартира АДРЕСА_1 не належить йому на праві власності, вона в порядку звернення стягнення заборгованості за іншим кредитним договором, була відчужена ще 27.02.2015 року, відомості про що містяться у реєстрі. А тому вчиняти будь - які дії з приводу вказаного майна державний виконавець не міг. Вказав, що особисто давав пояснення державному виконавцю з приводу цього, а також повідомив його, що належний йому на праві власності автомобіль був переданий ним волонтерам для використання його в зоні АТО, місцезнаходження автомобіля йому невідоме. Вважає, що у суду не було законних підстав для постановлення ухвали про задоволення скарги, а тому просить її скасувати та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні скарги.
Зважаючи на положення п.8 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ Апеляційний суд міста Києва здійснює свої повноваження до початку роботи новоутвореного апеляційного суду у відповідному апеляційному окрузі.
Відповідно до пункту 9 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 доводи апеляційної скарги підтримала та просила задовольнити її з викладених підстав.
Заявник ПАТ «Енергобанк» та заінтересована особа головний державний виконавець Бочковський Т.О. у судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення. Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу зазначені учасники справи не скористалися, будь - яких заяв чи клопотань до суду на час розгляду справи від них не надійшло. Суд апеляційної інстанції вважав за можливе розглянути справу за відсутності вказаних осіб з урахуванням вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Їх неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_6, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, частково задовольняючи скаргу та визнаючи такими, що знайшли своє підтвердження вимоги заявника про недостатність проведених державним виконавцем заходів для ефективного і повного здійснення виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду, визнаючи неправомірною бездіяльність державного виконавця у виконавчому провадження №51398452 та скасовуючи постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості заявлених вимог в цій частині. Суд встановив, що державний виконавець, у строки встановлені законом, не вчинив у повному обсязі всіх можливих та необхідних дій та належних заходів для примусового виконання рішення суду ефективно, в межах своїх повноважень.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна.
Як вбачається із матеріалів справи, 03.06.2016 року Дніпровським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист на примусове виконання рішення суду у справі №2-542/11 за позовом ПАТ «Енергобанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості у розмірі 5 761 526,15 грн. та судового збор у розмірі 1 820,00 грн., а всього у розмірі 5 763 346,15 грн.
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бочковського Т.О. від 14 червня 2016 року було відкрито виконавче провадження №51398452 за вказаним виконавчим листом про стягнення з боржника ОСОБА_5 заборгованості у розмірі 5 763 346,15 грн.
Постановою головного державного виконавця Бочковського Т.О. від 27 жовтня 2017 року виконавчий лист №2-542/11, виданий 03 червня 2016 року Дніпровським районним судом м. Києва повернуто стягувачу на підставі п. 7 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент винесення постанови), оскільки протягом року з дня оголошення розшуку майна боржника, розшук якого здійснювався поліцією, транспортний засіб не було розшукано, а інше майно, на яке може бути звернуто стягнення в рахунок погашення боргу, у боржника відсутнє, заходити вжиті щодо його розшуку виявились безрезультатними.
Так, згідно ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Частинами 6 та 7 Розділу ХІІІ Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваної постанови) рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження.
Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо боржник - фізична особа чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.
Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Частиною 3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено які саме дії має право вчинити виконавець під час здійснення виконавчого провадження.
Як вбачається із матеріалів справи, державним виконавцем було вчинено усі необхідні дії спрямовані на розшук майна боржника.
Суд встановив, що державним виконавцем 22 червня 2016 року, у ході проведення виконавчих дій з примусового виконання рішення суду, була винесена постанова про арешт всього майна боржника та оголошено заборону його відчуження у межах звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору на суму 6 339 680,76 грн.
Зокрема, державним виконавцем було здійснено запити до відповідних органів державної влади з метою отримання інформації про наявність майна, що належить боржнику у даному виконавчому провадженні.
У ході розшуку майна боржника державним виконавцем було з'ясовано, що у власності ОСОБА_5 є транспортний засіб: автомобіль Lexus RX 350, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1. Вказані відомості підтвердилися листом Регіонального сервісного центру МВС України у м. Києві від 18 липня 2016 року №31/26-10621.
З інформаційної довідки від 22 червня 2016 року №61978180 Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна вбачається, що усе нерухоме майно боржника обтяжене на підставі постанови державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у м. Києві від 22 червня 2016 року про арешт майна та заборони його відчуження
23 серпня 2016 року постановою головного державного виконавця Відділу ПВР УДВС ГТУЮ у м. Києві Бочковського Т.О. оголошено в розшук майно боржника: транспортний засіб марки Lexus RX 350, 2008 року випуску. Вказану постанову було направлено для виконання до Регіонального сервісного центру МВС України у м. Києві.
Також, постановою головного державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у м. Києві Бочковського Т.О. від 02 вересня 2016 року було накладено арешт на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, що містяться на всіх рахунках і вкладах боржника у тому числі тих, які будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника та знаходяться в банківських установах України, але наявності грошових коштів боржника у банках виявлено не було.
За даними листа Державної прикордонної служби України від 13 лютого 2017 року відомостей щодо перетинання державного кордону ОСОБА_5 у зазначений період у базі даних не виявлено.
Так, згідно із п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, провадження з виконання судових рішень є самостійною і невід'ємною частиною судового розгляду.
У статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, з матеріалів виконавчого провадження вбачається, що державним виконавцем було здійснено ряд запитів для встановлення належного боржнику рухомого та нерухомого майна, а також грошових коштів. Коштів за банківськими рахунками не знайдено, зареєстрований за боржником транспортний засіб, розшук якого здійснювали працівники поліції, не було виявлено.
Висновок суду про те, що у боржника перебуває у власності квартира АДРЕСА_1 є помилковим.
Так, посилаючись на інформаційну довідку від 22.06.2016 року про наявність у боржника нерухомого майна, суд першої інстанції, досліджуючи матеріали виконавчого провадження (а.с. 15-17) не взяв до уваги ту обставину, що квартира АДРЕСА_1 була предметом іпотеки згідно іпотечного договору №20-0130/3-1 від 19.02.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Шевчук З.М., за реєстровим №738. Тобто відомості про обтяження даної квартири були внесені до реєстру. 27.02.2015 року ТОВ «Кредитні ініціативи» задовольнило забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на вказану квартиру відповідно до вимог ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Реєстраційні дії щодо реєстрації права власності за ТОВ «Кредитні ініціативи» були вчинені 27.02.2015 року у відповідності до діючих вимог закону та посвідчені приватним нотаріусом КМНО Чуловським В.А., відповідні зміни були внесені до реєстру.
У судовому засіданні апеляційної інстанції представник боржника підтвердила вказані обставини та повідомила, що з приводу зазначеного ОСОБА_5 надавав пояснення державному виконавцю.
З урахуванням наведеного, виїзд державного виконавця до квартири АДРЕСА_1 для встановлення належного ОСОБА_5 майна, проведення оцінки зазначеної квартири з метою проведення прилюдних торгів був би недоцільним та державний виконавець таким чином перевищив би надані йому законом повноваження на здійснення необхідних дій спрямованих на примусове виконання рішення суду, оскільки вказана квартири вже не перебувала у власності боржника с 2015 року.
Тобто, державним виконавцем було вчинено всі можливі та передбачені Законом України «Про виконавче провадження» дії для розшуку, встановлення, виявлення майна боржника з метою виконання рішення суду. Доказів недотримання державним виконавцем норм Закону України «Про виконавче провадження» матеріали справи не містять.
Отже, судом першої інстанції належним чином даних обставин не з'ясовано, правильної оцінки їм не надано. Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про протиправну бездіяльність державного виконавця та про наявність передбачених законом підстав для скасування постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу.
Статтею 376 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є, зокрема, неправильне застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неповне дотримання судом норм процесуального права, що потягло за собою ухвалення помилкового судового рішення. А тому апеляційний суд скасовує ухвалу суду першої інстанції та ухвалює нове судове рішення про відмову у задоволенні скарги ПАТ «Енергобанк» на бездіяльність та рішення (постанову) державного виконавця з наведених вище підстав.
Крім того, суд бере до уваги і ту обставину, що ПАТ «Енергобанк» не позбавлено права та можливості повторно пред'явити до виконавчої служби зазначений виконавчий документ для примусового виконання.
Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України з ПАТ «Енергобанк» на користь ОСОБА_5 стягненню підлягають витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 352,40 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, п.8 ч.1 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року,п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 03 квітня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
Публічному акціонерному товариству «Енергобанк» відмовити у задоволенні скарги.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» на користь ОСОБА_5 витрати по сплаті судового збору у розмірі 352,40 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 24 вересня 2018 року.
Судді:
Л.Д.Поливач
Т.А.Семенюк
В.В.Саліхов