Справа № 11-cc/796/4626/2018 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1
Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2
19 вересня 2018 року місто Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 03 серпня 2018 року, -
за участю:
прокурора - ОСОБА_7 ,
власника майна - ОСОБА_6 ,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 03.08.2018 року задоволено клопотання слідчого в ОВС 3 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_8 , погоджене з прокурором відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_9 та накладено арешт на майно, яке вилучене під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: грошові кошти в сумі 6100 (шість тисяч сто) доларів США; мобільний телефон «Prestigio»; мобільний телефон «Bravis»; флеш-накопичувач «UNITDRIVE 2GB Flash Drive Viden».
Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, власник майна ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 03.08.2018 року, скасувати її та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна відмовити.
Про існування оскаржуваної ухвали, як зазначає апелянт, він дізнався лише 31.08.2018 року.
Мотивуючи апеляційні вимоги, ОСОБА_6 посилається на те, що слідчий обґрунтовуючи своє клопотання посилається на результати проведення обшуку, та зазначає, що вже встановлено, що грошові кошти використовувалися ним у протиправній діяльності, що суперечить кримінально процесуальному законодавству, Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини в частині презумпції невинуватості.
Органом досудового розслідування жодними чином не надано доказів на підтвердження підстав вважати, що арештоване майно є доказом кримінального правопорушення, тобто було об'єктом кримінально протиправних дій та зберегло на собі сліди кримінального правопорушення.
ОСОБА_6 також зазначає, що не є підозрюваним у даному кримінальному провадженні, арештовані мобільні телефони є його особистою власністю, внаслідок накладення на них арешту він був позбавлений можливості їх використовувати.
Крім того, апелянт зазначає, що грошові кошти в сумі 6100 (шість тисяч сто) доларів США він отримав від реалізації автомобіля ToyotaCamry BH5282CB, 202 р.н., що належав йому на праві власності та на підставі ч. 2 ст. 52 Закону України « Про запобігання корупції» було подано у десятиденний строк з моменту отримання доходу від продажу автомобіля повідомлено Національне агентство з питань запобігання корупції про суттєву зміну в майновому стані.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення власника майна, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, заслухавши пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити ухвалу слідчого судді без змін, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 395 КПК України ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення. Згідно частини 3 зазначеної статті, якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
З матеріалів судового провадження вбачається, що клопотання слідчого про арешт майна було розглянуто слідчим суддею без участі ОСОБА_6 . Про існування оскаржуваної ухвали, як зазначає апелянт, стало відомо 31.08.2018 року. Апеляційну скаргу було подано 01.09.2018 року, тобто в межах передбаченого законом строку, у зв'язку з чим, він поновленню не підлягає.
Що стосується безпосередньо апеляційної скарги, то слід звернути увагу на такі обставини.
Як вбачається з матеріалів провадження, Головним слідчим управлінням СБ України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42018000000001242 від 22.05.2018 року, за підозрою ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368, ч. 3 ст.369, ч. 3 ст.369 КК України.
Орган досудового розслідування зазначає, що начальник відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , діючи за попередньою змовою групою осіб з начальником групи по роботі з іноземцями та адміністративного провадження ВПС «Краснопілля» ОСОБА_11 , дільничним інспектором прикордонної служби відділення дільничних інспекторів прикордонної служби ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСОБА_12 , інспектором прикордонної служби 3 категорії - інструктора кінологічного відділення ВПС «Краснопілля» ОСОБА_10 та молодшим інспектором прикордонної служби 3 категорії 2 групи ІПС ВПС «Краснопілля» ОСОБА_13 , використовуючи надану їм владу та повноваження, передбачені ст. ст. 19, 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», за невжиття заходів з виявлення та припинення адміністративних правопорушень, пов'язаних з незаконним переміщенням через митний кордон України, поза межами пунктів пропуску товарів приймають пропозиції та одержують від ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 нерпавомірну вигоду.
31.07.2018 року в ході проведення обшуку на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва за місцем проживання начальника ВПС «Краснопілля» СПЗ СхРУ ДПС України ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: грошові кошти в сумі 6100 (шість тисяч сто) доларів США; мобільний телефон «Prestigio»; мобільний телефон «Bravis»; флеш-накопичувач «UNITDRIVE 2GB Flash Drive Viden»,
Постановою старшого слідчого ГСУ СБ України від 01.08.2018 року зазначені грошові кошти та речі визнано речовими доказами в даному кримінальному провадженні.
02.08.2018 року слідчий в ОВС 3 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_8 , за погодженням з прокурором відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_9 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на майно, яке вилучене під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: грошові кошти в сумі 6100 (шість тисяч сто) доларів США; мобільний телефон «Prestigio»; мобільний телефон «Bravis»; флеш-накопичувач «UNITDRIVE 2GB Flash Drive Viden».
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 03.08.2018 року клопотання було задоволено.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України з метою збереження речових доказів, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 98 цього Кодексу речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.
Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.
Слідчий суддя, встановив належні правові підстави, передбачені ч. ч. 1, 2, 3 ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на майно, що відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, крім того згідно наявної в матеріалах провадження постанови слідчого в ОВС 3 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_8 від 01.08.2018 року, майно, вилучене в ході проведення обшуку, визнано речовими доказами.
Вказане свідчить, всупереч доводам апелянта, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси ОСОБА_6 оскільки невжиття даних заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна призведе до його приховування та відчуження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити можливість застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Доводи власника майна ОСОБА_6 про відсутність в кримінальному провадженні № 41018000000001242 повідомлення йому про підозру, не є підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.
Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, задовольняючи клопотання органу досудового розслідування, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи апеляційної скарги стосовно невідповідності арештованого майна критеріям ст. 98 КПК України, колегією суддів не приймаються до уваги. При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ч. 1 ст. 174 КПК України власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, зі змісту апеляційної скарги колегією суддів не виявлено.
Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтвердженні достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга ОСОБА_6 , задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 03 серпня 2018 року, якою задоволено клопотання слідчого в ОВС 3 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_8 , погоджене з прокурором відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_9 та накладено арешт на майно, яке вилучене під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: грошові кошти в сумі 6100 (шість тисяч сто) доларів США; мобільний телефон «Prestigio»; мобільний телефон «Bravis»; флеш-накопичувач «UNITDRIVE 2GB Flash Drive Viden»,- залишити без змін, а апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_6 , - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення є остаточною і оскарженню не підлягає.
___________________ _______________________ ___________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4