Єдиний унікальний номер судової справи: 653/4726/17 Головуючий в 1 інстанції Шарко Н.А.
Номер провадження: 33/791/113/18 Доповідач Полікарпова О.М.
21 вересня 2018 року м. Херсон
Суддя Апеляційного суду Херсонської області Полікарпова О.М., за участі ОСОБА_1 як особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, його адвоката ОСОБА_2, та представника Азово-Сиваського національного природного парку Ліхтаренка Є.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_1 на постанову Генічеського районного суду Херсонської області від 14 лютого 2018 року у справі про адміністративне правопорушення за ст.91 КУпАП відносно ОСОБА_1,
Постановою судді Генічеського районного суду від 14 лютого 2018 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєні правопорушення передбаченого ст. 91 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення до нього у вигляді штрафу, що становить 340 гривень.
Також стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 352,40 гривень.
Не погоджуючись з вказаною постановою судді районного суду, ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову судді районного суду скасувати та закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.91 КУпАП, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, однобічне та неповне з'ясування судом обставин справи.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що територія Азово-Сиваського національного природного парку на якій ОСОБА_1 здійснював свою господарську діяльність не відносить до такого природно-заповідного фонду, як природний заповідник. При цьому статус вказаної території є національним природним парком. Внаслідок чого вважає, що категорична заборона на здійснення будь-якої діяльності, в тому числі і господарської на території природного заповідника, передбачена ст.16 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» не стосується обмеження подібної діяльності на території національного парку. Відповідальність за вчинення правопорушення передбаченого ст.91 КУпАП в частині порушення режиму природно-заповідного фонду, зокрема, національного природного парку настає лише в разі здійснення такої діяльності, яка негативно впливає або може впливати на стан природних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. Разом з тим зазначає, що таких фактів судом встановлено не було.
Також судом не було взято до уваги те, що діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 санкціонована державою шляхом видачі йому необхідних дозволів та ліцензій для здійснення такого виду господарської діяльності на території озера Сиваш.
Загалом вважає, що вирішальне значення має той факт чи мав місце негативний вплив на природу внаслідок діяльності, яка проводиться підприємцем ОСОБА_1
При цьому звертає увагу на те, що суд першої інстанції неправильно тлумачить об'єктивну сторону правопорушення, передбаченого ст.91 КУпАП, зазначивши, що відповідальність наступає за здійснення будь-якої господарської діяльності, не залежно від того, що спричинила така діяльність. Тому вважає, що за завдання шкоди навколишньому середовищу наступає відповідальність іншими нормами, а не за ст.91 КУпАП, в якій мова йде лише про негативний вплив на стан природоохоронюваних територій.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши ОСОБА_1 та його представника адвоката ОСОБА_2, які підтримали апеляційну скаргу, дослідивши доводи апеляційної скарги, приходжу до такого висновку.
У відповідності до вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Таким чином, при розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно належно з'ясувати: чи було вчинене таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Диспозиція ст.91 КУпАП забороняється здійснення в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, їх охоронних зон, а також територій, зарезервованих для наступного заповідання, забороненої господарської та іншої діяльності, порушення інших вимог режиму цих територій та об'єктів, самовільна зміна їх меж, невжиття заходів для попередження і ліквідації негативних наслідків аварій або іншого шкідливого впливу на території та об'єкти природно-заповідного фонду.
Відповідно до преамбули Закону України «Про природно-заповідний фонд», природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно розглянув справу, враховуючи вимоги ст.ст. 245, 251, 252, 254-256, 280, 283 КУпАП та прийняв правильне рішення на підставі досліджених в судовому засіданні доказах, а саме:
- протоколу про адміністративне правопорушення серії 000033 від 13 грудня 2017 року у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.91 КпАП України, згідно якого ОСОБА_1 13 грудня 2017 року о 09-50 год. перебуваючи на озері Сиваш, на відстані двох кілометрів від станції Сиваш, 700 метрів від берега, здійснював вилов водних живих ресурсів (личинки хіронаміди) за допомогою технічних засобів (мотопомпи з комплектом обладнання), чим порушив режим заповідної зони, яка знаходиться у межах території Азово-Сиваського національного природного парку, що є порушенням ч.3 ст.7, ст.21 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», п.4.2.1 Положення про про «Азово-Сиваський національний природний парк», за що передбачена адміністративна відповідальність за ст.91 КУпАП, а саме порушення правил охорони та використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Від надання пояснень та підпису у протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 відмовився в присутності свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с.2).
- доповідної записки начальника Генічеського відділу служби державної охорони ПЗФ ОСОБА_7, з яких вбачається, що ним на території Азово-Сиваського національного природного парку в заповідній зоні на озері Сиваш на відстані близько 700 метрів від берега біля острова Верблюдка за допомогою технічних засобів ПП ОСОБА_1 проводив вилов водних живих ресурсів (личинок хіронаміди). ОСОБА_1 був наданий пакет документів копії дозволів виданих державним агентством рибного господарства, ліцензія, повідомлення. Дозвільних документів на перебування в заповідній території він не надав (а.с.3);
- поясненнях свідків, що були допитані в судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_7 та ОСОБА_5
Відповідно до ст.ст.43-44 Земельного кодексу України, землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).
Відповідний склад природно-заповідного фонду України визначено і в ч.1 ст.3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».
Частиною 4 ст.7 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України», передбачено, що межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктив природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Згідно із ч.3 ст.21 вказаного Закону зонування території національного природного парку, рекреаційна та інша діяльність на його території провадяться відповідно до Положення про національний природний парк та Проекту організації території національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об'єктів, що затверджується центральним органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища.
Судом встановлено, що Указом Президента України від 25 лютого 1993р. за №62 «Про створення Азово-Сиваського національного природного парку», створено національний природний парк на території Генічеського та Новотроїцького районів.
Згідно п.1.7 Положення про «Азово-Сиваський національний природний парк» (нова редакція) від 01 листопада 2016 року № 407, затвердженої Наказом Міністерства екології та природних ресурсів 28 вересня 2015 року № 354 вбачається, що його площа становить 52582,7441 га, з яких 8897,7441 га суходолу і 43685 га акваторії Азовського моря, озера Сиваш та Утлюцького лиману.
Також встановлено, що функціональне зонування території Парку здійснюється відповідно до Проекту організації території (п.4.2 Положення). Для кожної зони з урахуванням установлюється диференційований режим їх охорони, відтворення та використання (п.4.3 Положення) (а.с.5-13).
Наказом міністра охорони навколишнього природного середовища України від 09 лютого 2010 р. за №67 затверджено Проект організації території Азово-Сиваського національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об'єктів. За даним Проектом визначено площу парку та його координати, зокрема частина Центрального Сиваша межує на півдні з Автономною республікою Крим (від дамби між мисами Кутара і Джангара на заході з автомобільним мостом через Чонгарську протоку на сході), а на півночі (вздовж берега) з адміністративними кордонами Генічеського і Новотроїцького районів Херсонської області (а.с.16-22).
Крім того з наданих Генічеським районним судом Херсонської області на запит апеляційного суду матеріалів адміністративної справи №653/4531/17 відносно ОСОБА_1 за ст.91 КУпАП вбачається, що на останнього вже склався протокол про адміністративне правопорушення №000026 від 26.11.2017 р. відповідно до якого бригада ОСОБА_1 26.11.2017 року об 15 годині 40 хвилин на о. Сиваш на відстані 3 км. від станції Сиваш та 6 км. від с. Атамань порушувала режим Азово-Сиваського Національного парку, а саме проводила незаконний вилов водних живих ресурсів (лічинки хірономіди) у заповідній зоні при допомозі технічних засобів двох мотопомп з технічними засобами. Озеро Сиваш 600 метрів від берега біля с. Верблюдка, що є порушенням ч.3 ст.7, ст.21 ЗУ « Про природно заповідний фонд України».
При винесенні постанови від 15.01.2018 року районний суд встановив, що територія в межах якої проводив господарську діяльність ОСОБА_1 є територією заповідної зони Азово-Сиваського національного природного парку. Разом з тим провадження у справі було закрито, оскільки вказані у протоколі межі території не є зареєстрованими та оприлюдненими для відома населення та інших суб'єктів, за таких умов суд погодився, що ОСОБА_1 неумисно скоїв дане діяння на підставі об'єктивних обставин.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.91 КУпАП.
Нових доказів на спростування вказаних обставин ОСОБА_1 в апеляційному суді не надав.
Доводи апеляційної скарги про те, що територія Азово-Сиваського національного природного парку на якій ОСОБА_1 здійснював свою господарську діяльність не відносить до такого природно-заповідного фонду, як природний заповідник спростовується положеннями ст. 44 ЗК України та ч.1 ст.3 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» відповідно до яких до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти, зокрема, національні природні парки.
Також факт того, що територія Азово-Сиваського національного природного парку відноситься до природно-заповідного фонду було встановлено у вищезазначеній постанові районного суду від 15.01.2018 року.
Посилання апелянта на те, що судом при вирішенні справи не було встановлено ніякого негативного впливу на природу внаслідок діяльності, яка проводиться підприємцем ОСОБА_1, а тому відсутність таких наслідків виключають його відповідальність є неприйнятними, оскільки відповідальність за ст.91 КУпАП настає не залежно від спричинення шкоди об'єктам природно-заповідного фонду. В даному випадку ОСОБА_1 було вчинено правопорушення пов'язане з порушенням режиму території Азово-Сиваського національного природного парку (здійснення вилову водних живих ресурсів в заповідній зоні).
Доводи відносно того, що суд першої інстанції неправильно тлумачив об'єктивну сторону правопорушення, передбаченого ст.91 КУпАП та за завдання шкоди навколишньому середовищу наступає відповідальність передбачена іншими нормами, а не за ст.91 КУпАП, в якій мова йде лише про негативний вплив на стан природоохоронюваних територій до уваги не приймаються, оскільки об'єктивна сторона даного правопорушення полягає у вчиненні дій, що порушують правила охорони, використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Відповідно до ст.16 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на території природних заповідників забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об'єкти.
Згідно до п.4.3.1. вказаного вище Положення, заповідна зона призначена для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів, режим якої визначається відповідно до вимог, установлених для природних заповідників.
На території заповідної зони забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню цієї зони, порушує природний розвиток процесів та явищ і створює загрозу шкідливого впливу на її природні комплекси та об'єкти, зокрема: мисливство, рибальство, туризм, інтродукція нових рослин і тварин, селекційний відстріл тварин.
При цьому як вірно встановлено судом першої інстанції вказане правопорушення було вчинено на території Азово-Сиваського національного природного парку, яка відноситься до земель природно-заповідного фонду та на якій заборонена будь-яка господарська та інша діяльність.
Таким чином, кваліфікація дій ОСОБА_1 саме за ст.91 КУпАП є вірною.
Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги відносно того, що у ОСОБА_1 наявні необхідні дозволи та ліцензії для здійснення такого виду господарської діяльності (добування личинок хірономіди) на території озера Сиваш, оскільки відповідно до примітки повідомлення про встановлення частки добування (вилову) водних біоресурсів №2К-1 від 23.12.2016 року встановлюється квота добування водних біоресурсів у тому числі в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України де рибальство дозволено режимом цих територій та об'єктів (а.с.44).
Доводи апеляційної скарги не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленої у справі постанови.
Апеляційним переглядом справи про адміністративне правопорушення не встановлено порушення судом першої інстанції норм закону, які б слугували підставою для скасування чи зміни постанови суду. Висновки суду відповідають фактичним обставинам справи та не спростовуються доводами апеляційної скарги.
За таких обставин підстав для скасування постанови судді районного суду відносно ОСОБА_1 немає.
Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Генічеського районного суду Херсонської області від 14 лютого 2018 року у справі про адміністративне правопорушення за ст.91 КУпАП відносно ОСОБА_1 - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Апеляційного суду
Херсонської області О.М. Полікарпова
З оригіналом згідно:
Постанова набрала законної сили 21 вересня 2018 року
Копія постанови оформлена 21 вересня 2018 року
Суддя О.М. Полікарпова
Секретар
судового засідання Т.І. Пісоцька