Єдиний унікальний номер № 225/4097/18
Провадження № 2/225/1031/2018
Дзержинський міський суд Донецької області
іменем України
19 вересня 2018 року м. Торецьк
Дзержинський міський суд Донецької області у складі:
головуючого - судді Челюбєєва Є.В.,
з участі
секретаря Бондарчук Т.І.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі Дзержинського міського суду у м. Торецьку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на в'їзд/виїзд дитини на тимчасово окуповану територію, на тимчасовий виїзд за кордон без згоди батька,
В червні 2018 року позивачем подано позов про надання дозволу на в'їзд/виїзд дитини на окуповану територію, Донецької та Луганської областей, перетинання лінії розмежування в зоні операції об'єднаних сил в Донецькій, Луганській областях, до тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та на тимчасовий виїзд за кордон без згоди батька до досягнення дитиною 18-річного віку та надати дозвіл на оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон малолітній донці.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що знаходилась з відповідачем ОСОБА_2 у шлюбі, зареєстрованому 22 жовтня 2005 року Донецьким міським відділом РАЦС Донецького обласного управління юстиції, за актовим записом № 1591. Від спільного проживання мають малолітню дитину: доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. На теперішній час шлюб між ними розірвано. Після припинення стосунків з відповідачем по справі донька проживає разом з нею і знаходиться на її утриманні. У зв'язку з тим, що м.Донецьк Донецької області, де вона зареєстрована і проживала разом з донькою, є тимчасово окупованою територією і поблизу розташованих міст йдуть бойові дії, вони змушені були тимчасово переїхати до Івано - Франківської області в м. Івано - Франківськ. На теперішній час вона разом з дитиною зареєстрована як внутрьошньо переміщена особа. Однак, незважаючи на ситуацію, яка склалася в Донецькій області, вони змушені періодично навідуватися за місцем своєї колишньої реєстрації, тобто на непідконтрольну Україні територію. Також вона має намір оздоровити доньку, у зв'язку з чим їй необхідно виїхати за межі України. Вона неодноразово намагалася отримати від відповідача по справі дозвіл на вивіз їх спільної дитини, ОСОБА_3 на тимчасово окуповану територію Донецької та Луганської областей, де проводиться антитерористична операція, до тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та за кордон. Однак, вона не може отримати від нього дозвіл на вивіз їх спільної дитини на цю територію, до Автономної Республіки Крим та за кордон. Просить суд надати дозвіл на в'їзд/виїзд дитини на окуповану територію, Донецької та Луганської областей, перетинання лінії розмежування в зоні операції об'єднаних сил в Донецькій, Луганській областях, до тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та на тимчасовий виїзд за кордон без згоди батька до досягнення дитиною 18-річного віку та надати дозвіл на оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон малолітній донці.
Відповідно до розпорядження Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.09.2014 року № 27/0/38-14 дана позовна заява підлягає розгляду Дзержинським міським судом Донецької області.
Позивач у підготовче судове засідання не з'явилася, надавши суду письмову заяву, в якій просила розглянути справу у її відсутності, заявлені позовні вимоги підтримує повністю, наполягає на їх задоволенні.
Відповідач у підготовче судове засідання не з'явився, надавши письмову заяву, в якій просив розглянути справу у його відсутності, заявлені позовні вимоги визнає, проти їх задоволення не заперечує..
Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем, яке відповідно до частини четвертої цієї статті проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.
Згідно ч. 1, ч. 4 ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь - якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Із змісту позовної заяви вбачається, що сторони по справі знаходились у шлюбі, 22 жовтня 2005 року Донецьким міським відділом РАЦС Донецького обласного управління юстиції, за актовим записом № 1591.
Згідно свідоцтва про народження ІНФОРМАЦІЯ_1 року народилася дівчинка ОСОБА_3, матір'ю якої записана ОСОБА_1, а батьком дитини записаний відповідач по справі - ОСОБА_2 (а.с. 11).
Згідно рішення Кіровського районного суду м.Донецька від 24.07.2012 (а.с. 18-19) шлюб між сторонами розірвано.
Як зазначено у позові після припинення стосунків з відповідачем по справі малолітня дитина ОСОБА_3 залишилася разом з позивачем та знаходиться на її утриманні.
На даний час у позивача по справі виникло питання з приводу неможливого отримання дозволу у відповідача на тимчасовий виїзд та в'їзд дітей до неконтрольованої території в районі проведення антитерористичної операції та назад, до тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та за кордон.
У зв'язку з цим суд зазначає.
Згідно із частинами 1 і 3 статті 151 Сімейного Кодексу України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
Згідно з частиною 1 статті 154 Сімейного Кодексу України батьки мають право на самозахист своєї дитини.
Частиною 3 ст. 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України та порядок розв'язання спорів у цій сфері визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року № 3857-XII.
Частина 2 ст. 3 зазначеного Закону визначає, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Зазначені правила затверджені постановою КМУ від 27.01.1995 року №57. Згідно п. п. 3, 4 даних Правил, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) (далі - батьки) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється, зокрема: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.
Пунктом 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» передбачено, що за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Згідно з пунктом 5.1.1 «Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей» в'їзд на неконтрольовану територію дітей, які не досягли 16-річного віку, здійснюється з дотриманням вимог передбачених для таких осіб Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57.
Згідно з пунктом 5.1.2 вказаного Тимчасового порядку виїзд з неконтрольованої території громадян України які не досягли 16-річного віку, здійснюється за умови пред'явлення свідоцтва про народження дитини, будь-якого документа, визначеного статтею 5 Закону України "Про громадянство України" або статтею 2 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" особи (осіб), у супроводі якої (яких) громадяни України, які не досягли 16-річного віку виїжджають з неконтрольованої території, та дозволом фізичної особи. Тобто виїзд з неконтрольованої території на територію України не вимагає дотриманням вимог передбачених для таких осіб Правилами перетинання державного кордону громадянами України.
Звертаючись з позовною заявою, ОСОБА_1 просила надати дозвіл її малолітній дитині - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 на в'їзд/виїзд на тимчасово окуповану територію/ з тимчасово окупованої території України, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, через лінію розмежування, до тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та за кордон без дозволу (згоди) та супроводу батька ОСОБА_2 у її супроводі.
Вирішуючи питання щодо надання дозволу позивачці на в'їзд/виїзд її дитині у м. Донецьк Донецької області, суд враховує, що саме позивачка, як матір дитини, має переважне право перед іншими особами на особисте виховання і на самозахист своєї дитини, її вимоги зводяться на отримання дозволу на виїзд не за межі України, а переміщення в межах території України за місцем її проживання в м. Донецьк Донецької області, лише території, яка тимчасово неконтрольована українською владою, діючими Законами України такі обмеження на пересування громадян України в межах території України не передбачені, на території, яка тимчасово непідконтрольна українській владі, знаходиться житло позивачки, її близькі і родичі і вони не можуть бути позбавлені права на підтримання родинних відносин з ними.
Відповідно до ст. 155 Сімейного кодексу України, здійснення батьківських прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
При цьому, згідно до приписів ч. 2-4 ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.
Крім того, відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закон України «Про охорону дитинства»).
При цьому, як визначено ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. При цьому, переміщення або утримування дитини розглядаються як незаконні, якщо: при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь - якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування; та у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування.
Статтею 18 Конвенції про права дитини визначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно з Принципом 2 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які б дозволяли їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному розумінні здоровим та нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності.
Дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під піклуванням і під відповідальністю своїх батьків та в будь-якому випадку в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості (Принцип 6 Декларації прав дитини).
Відповідно до Принципів 4, 7 Декларації прав дитини, дитині мають належати права на здоровий ріст та розвиток, належне харчування, житло, розваги, медичне обслуговування, отримання освіти. Найкраще забезпечення інтересів дитини щодо її освіти та навчання має бути керівним принципом для батьків.
Декларація прав дитини зобов'язує держав - учасниць забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (ч. 1 і ч. 2 ст. 3). Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ч. 1 ст. 18).
Отже, сімейне законодавство виходить із принципу повної рівноправності обох батьків у всіх правах і обов'язках відносно своїх дітей. Законодавством визначено права та обов'язки батьків щодо виховання дитини, при цьому пріоритетним та принциповим визначенням є інтереси дитини, що вони повинні бути непорушними в незалежності від сосунків батьків між собою.
У відповідності до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 10 Конвенції держави - учасниці поважають право дитини та її батьків залишати будь - яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну. Щодо права залишати будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку (order public), здоров'я чи моралі населення або прав і свобод інших осіб і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами.
Перелік документів та порядок перетину кордону визначено Законом України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ, постановою КМУ від 27 січня 1995 року № 57 "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України", Порядком оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, його тимчасового затримання та вилучення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 2014 р. № 152.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57, передбачається, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Виходячи з системного аналізу Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, його тимчасового затримання та вилучення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 2014 р. № 152, кожній дитині, яка є громадянином України, оформлюється окремий паспорт, незалежно від віку.
Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього може бути дозволено на підставі рішення суду.
Проаналізувавши всі обставини справи, та враховуючи, що позивач має намір оздоровити свою доньку, суд приходить до висновку, що тимчасовий виїзд за кордон малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м.Донецька Пролетарського району Донецької області в супроводі її матері ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженки м.Донецька Донецької області на проживання, відпочинок, навчання та оздоровлення, відповідає інтересам дитини. Тому відсутність згоди батька дитини порушує її права на вільне пересування, відпочинок, оздоровлення та навчання.
За таких обставин, суд не вбачає підстав в ненаданні тимчасового дозволу на виїзд за кордон малолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженці м.Донецька Пролетарського району Донецької області, Україна без згоди батька ОСОБА_2 у супроводі матері ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 року народження, уродженки м. Донецька Донецької області.
В той же час, приймаючи до уваги зазначені вище положення законодавства, суд може надати дозвіл на в'їзд/виїзд дітей без згоди батька одноразово. З урахуванням обставин справи, віку дітей тимчасовий дозвіл на в'їзд/ виїзд малолітній дитині - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на тимчасово окуповану територію/ з тимчасово окупованої території України в Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, через лінію розмежування, тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та за кордон, слід визнати доцільним в період часу з моменту набрання рішенням суду законної сили до 01 вересня 2019 року включно. При виникненні знов питання про необхідність виїзду дитини, позивач не позбавлена права звернутися до суду з аналогічним позовом.
В частині надання позивачеві ОСОБА_3 дозволу на оформлення всіх пов'язаних із перетинанням державного кордону України документів для тимчасового виїзду за межі України для малолітньої дитини, суд вважає за можливе задовольнити, оскільки дитина проживає разом із позивачем, та їх оформлення саме позивачем ніяк не впливає на участь відповідача ОСОБА_2 у здійсненні виховання дитини, а є необхідним для виїзду дитини за кордон.
Таким чином, суд вважає позовні вимоги частково доведеними, а тому підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 11, 13, 81, 89, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Надати дозвіл на тимчасовий в'їзд/ виїзд на тимчасово окуповану територію/ з тимчасово окупованої території України, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, через лінію розмежування в Донецькій та Луганській областях, а також тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим малолітній особі - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 без дозволу (згоди) та супроводу батька ОСОБА_2 у супроводі матері ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП НОМЕР_1 з моменту набрання рішенням суду законної сили до 01 вересня 2019 року включно.
Надати тимчасовий дозвіл на виїзд за кордон, а саме з території України до Російської Федерації, Туреччини, до держави Ізраїль та Країн Шенгенської угоди, Єгипту, Об'єднаних Арабських Еміратів, Кіпру, Греції і повернення з території Російської Федерації, Туреччини, держави Ізраїль та Країн Шенгенської угоди, Єгипту, Об'єднаних Арабських Еміратів, Кіпру, Греції назад до України малолітній особі - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 без дозволу (згоди) та супроводу батька ОСОБА_2 у супроводі матері ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП НОМЕР_1 з моменту набрання рішенням суду законної сили до 01 вересня 2019 року включно.
Надати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП НОМЕР_1, дозвіл на оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон малолітній особі - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 без згоди батька ОСОБА_2.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до апеляційного суду Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (п. 15.5 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України).
Суддя Є.В. Челюбєєв