Україна
Донецький окружний адміністративний суд
18 вересня 2018 р. Справа№805/3248/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
час прийняття рішення: 12 год. 50 хв.
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кочанової П.В., при секретарі судового засідання Притулі С.С., розглянувши у судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явився
від відповідача - не з'явився
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ДЛРУ ДПСУ щодо не проведення нарахування та виплати у період з липня 2015 року по лютий 2018 року індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) ДЛРУ ДПСУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року у сумі 24 190,91 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплати у період з липня 2015 року по лютий 2018 року індексації грошового забезпечення, відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15 травня 2018 року відкрито провадження у справі № 805/3248/18-а та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
04 червня 2018 року через відділ документообігу та архівної роботи суду, відповідачем надано відзив на позов, в обґрунтування якого зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) є установою, що фінансується з державного бюджету і як розпорядник бюджетних коштів, відповідно до ст.51 Бюджетного кодексу України може брати бюджетні зобов'язання та провадити видатки лише в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. Зазначає, що бюджетних асигнувань на виплату індексації за вказаний Позивачем період, а також по теперішній час до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військової частини НОМЕР_1 ) не надходило, що унеможливлює проведення відповідних фінансових розрахунків, згідно Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» з позивачем. На підставі вищезазначеного, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 липня 2018 року розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Донецького прикордонного загіну (військова частина НОМЕР_1 ) Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії призначено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 11 липня 2018 року.
У підготовчому засіданні 11 липня 2018 року розгляд справи № 805/3248/18-а відкладено на 06 вересня 2018 року.
У підготовче засідання, призначене на 06 вересня 2018 року, позивач та повноважний представник відповідача не з'явилися, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду на 18 вересня 2018 року.
У судове засідання, призначене на 18 вересня 2018 року позивач та повноважний представник відповідача не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Згідно частини 1 статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ), що підтверджується посвідченням Східно регіонального управління Державної прикордонної служби України серії НОМЕР_2 , виданого 08 травня 2015 року.
Наказом начальника Донецького прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України м.Маріуполя від 02 лютого 2018 року № 69-ОС майора ОСОБА_1 (П-001601), офіцера інформаційно - аналітичного відділу штабу, звільненого з військової служби в запас наказом начальника Східного регіонального управління від 30.12.2017 № 758-ос за пунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з урахуванням підпункту «ї» (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої статті 23 Закону) пункту 1 частини восьмої статті 25 Закону із застосуванням пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби від 06.12.2016 № 1769-УІІI та підпункту «б» частини другої статті 26 Закону виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
При звільненні з військової служби позивачу не нарахована та не виплачена індексація грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року, про що свідчать надані до суду відповідачем розрахункові листи з липня 2015 року по лютий 2018 року.
На запит позивача від 12.02.2018 року № К-17, відповідачем надано листа від 13.02.2018 року № 11-1266, в якому останнього повідомлено, що заборгованість щодо виплати індексації в Донецькому прикордонному загоні відсутня та надано позивачу довідку-розрахунок щодо сум індексації грошового забезпечення за липень 2015 - лютий 2018 року ОСОБА_1 .
Відповідно до Довідки-розрахунку індексації грошового забезпечення за період липень 2015 року-лютий 2018 року ОСОБА_1 , загальна сума індексації складає 24 190 грн.91 коп., а саме: липень 2015 року у сумі 437,26 грн., серпень 2015 року у сумі 437,26 грн., вересень 2015 року у сумі 494,70 грн., жовтень 2015 року у сумі 494,70 грн., листопад 2015 року у сумі 494,70 грн., грудень 2015 року у сумі 494,70 грн., січень 2016 року у сумі 523,64 грн., лютий 2016 року у сумі 523,64 грн., березень 2016 року у сумі 523,64 грн., квітень 2016 року у сумі 523,64 грн., травень 2016 року у сумі 551,00 грн., червень 2016 року у сумі 667,00 грн., липень 2016 року 667,00 грн., серпень 2016 року у сумі 667,00 грн., вересень 2016 року 667,00 грн., жовтень 2016 року у сумі 667,00 грн., листопада 2016 року у сумі 667,00 грн., грудень 2016 року у сумі 832,00 грн., січень 2017 року у сумі 832,00 грн., лютий 2017 року у сумі 832,00 грн., березень 2017 року у сумі 923,20 грн., квітень 2017 року у сумі 923,20 грн., травень 2017 року у сумі 971,67 грн., червень 2017 року у сумі 1071,02 грн., липень 2017 року у сумі 1071,02 грн., серпень 2017 року у сумі 1071,02 грн., вересень 2017 року у сумі 1155,22 грн., жовтень 2017 року у сумі 1155,00 грн., листопад 2017 року у сумі 1155,22 грн., грудень 2017 року у сумі 1302,12 грн., січень 2018 року у сумі 1302,12 грн., лютий 2018 року у сумі 93,00 грн.
Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви та письмового відзиву на позов, спірними питанням у справі є правомірність у не нарахуванні та не виплаті позивачу сум індексації грошового забезпечення.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Законом України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282) визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Статтею 2 Закону №1282 - ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до ст. 4 Закону № 1282 - ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно з ст. 5 Закону № 1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Відповідно до п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що нормами Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
Докази, які б підтверджували нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року відсутні, що свідчить про бездіяльність відповідача.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі статтею 3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Згідно з частиною 3 статті 6 КАС України, звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, була ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 КАС України та частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Крім того, згідно з практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції майном визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні законне сподівання на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі Стретч проти Сполученого Королівства (пункт 32)), а також право на певні суми соціальних виплат, у тому числі, у разі їх невиплаті є втручанням у право на мирне володіння майном (п.34. рішення ЄСПЛ по справі Суханов та Ільченко проти України (заяви № 68385/10 та 71378/10), рішення набуло статусу остаточного від 26 вересня 2014 року.
Законне сподівання на отримання активу також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має законне сподівання, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі Копецький проти Словаччини (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте, не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі Копецький проти Словаччини (Кореску v. Slovakia), п. 50; Anheuser-Busch Inc. проти Португалії (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява № 73049/01, п. 65, ЄСПЛ 2007-І).
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див. серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Крім того, при розгляді справи Кечко проти України Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та ЗУ "Про Державний бюджет" на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 Бурдов проти Росії).
Також Європейський Суд у справі YVONNE VAN DUYN V. HOME OFFICE (Сase 41/74 VAN DUYN V. HOME OFFICE) зазначив щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань (недофінансування) для уникнення відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію чи прийняли закон, у даному випадку це забезпечення речовим утриманням безкоштовно, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки, а в даному випадку виконання Закону.
Тобто, аргументи відповідача про відсутність бюджетних асигнувань та відсутність коштів, як причина невиконання своїх зобов'язань, не можуть бути підставою для невиконання вимог закону.
Таким чином, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року у сумі 24 190,91 грн., так як позивач мав законні сподівання на отримання індексації у відповідному розмірі, втручання у право мирно володіти своїм майном не відповідало вимогам закону та поклало на позивача особистий та надмірний тягар, тому бездіяльність Донецького прикордонного загіну (військова частина 9937) Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не проведення нарахування та виплати у період з липня 2015 року по лютий 2018 року у сумі 24 190,91 грн. індексації грошового забезпечення є протиправною.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішувалось, оскільки позивач на підставі частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат сторони суду не подали.
Керуючись статтями 72 - 74,77, 241 - 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (ІПН- НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Донецького прикордонного загіну (військова частина 9937) Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (ЄДРПОУ - 14321726, 87521, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Гагаріна, б.150-а) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Донецького прикордонного загіну (військова частина НОМЕР_1 ) Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (ЄДРПОУ - 14321726, АДРЕСА_1 ) щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 (ІПН- НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) у період з липня 2015 року по лютий 2018 року індексації грошового забезпечення.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (ЄДРПОУ - 14321726, 87521, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Гагаріна, б.150-а) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІПН- НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року у сумі 24 190,91 грн. (двадцять чотири тисячі сто дев'яносто гривень) 91 коп.
Вступну та резолютивну частину рішення складено у нарадчій кімнаті 18 вересня 2018 року.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 24 вересня 2018 року.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Кочанова П.В.