Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
Єдиний унікальний № 320/5100/18 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарьова С.П. Провадження № 22-ц/778/3314/18 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.
20 вересня 2018 року м. Запоріжжя
Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Маловічко С.В.
суддів: Гончар М.С.
Крилової О.В.
при секретарі: Ващенко З.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу судді Василівського районного суду Запорізької області від 27 липня 2018 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області про визначення недійсним права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку з моменту укладання договору купівлі-продажу будинку, тобто з 10 листопада 2006 року,-
У липні 2018р. до Василівського районного суду Запорізької області за визначеною ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 17.07.2018р. підсудністю надійшла позовна заява ОСОБА_3 до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області про визнання недійсним права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку з моменту укладання договору купівлі-продажу будинку, тобто з 10 листопада 2006 року.
Ухвалою судді Василівського районного суду Запорізької області від 27 липня 2018 року у відкритті провадження відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, незабезпечення їй доступу до суду, просить скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлено, що у липні 2018 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом,
в якому відповідачем визначено Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначила, що Мелітопольським міськрайонним судом в 2010, 2012 роках було винесено процесуальне рішення, яким суд безпідставно наділив правом власності на земельну ділянку ОСОБА_4, визнавши договір дарування земельної ділянки від 25.10.2007р. ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 недійсним. Вважала, що без визнання недійсним права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку вона не може отримати цю земельну ділянку у спадщину чи у дарунок.
Підставами для визнання недійсним права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку, присуджену останній рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, визначала неправомірне застосування судом при вирішенні тієї справи вимог ст. 377 ЦК України, яка набула чинності після виникнення спірних правовідносин.
Посилаючись на положення ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суд першої інстанції встановив непідсудність вказаного спору судам загальної юрисдикції, оскільки між позивачем та Мелітопольським міськрайонним судом зазначені правовідносини не виникли, тому у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України відмовив у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_3
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду з огляду на наступні обставини.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За змістом статті 19 ЦПК України під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 19 цього Кодексу визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.
З матеріалів справи вбачається, що єдиною підставою для звернення ОСОБА_3 до суду в порядку позовного провадження є виявлені нею порушення закону, яких припустився Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області при розгляді цивільної справи, тобто при здійсненні судочинства в порядку ЦПК України.
Згідно зі статтею 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року "Про незалежність судової влади" роз'яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Аналогічної позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Отже, законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову до суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду.
Аналіз зазначених положень свідчить про те, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з розглядом конкретної справи, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом пред'явленням окремого позову до суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.
За таких обставин, розгляд судом позовних вимог, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов'язаних із розглядом конкретної справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_3 на підставі п.1 ч. 1 статті 186 ЦПК України, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що оскаржені позивачем дії суду, пов'язані із розглядом іншої цивільної справи, є процесуальними, вчиненими при виконанні своїх обов'язків по здійсненню правосуддя, і тому їх законність може перевірятися лише судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Твердження позивача про те, що відмова у відкритті провадження за пред'явленим позовом ОСОБА_3 порушує права останньої на звернення до суду за захистом своїх порушених прав, не ґрунтується на вимогах закону, виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Згідно із статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 125 Конституції України та статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в Україні діють місцеві, апеляційні та Верховний Суд.
Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.
Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.
Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.
Враховуючи, що ОСОБА_3 як підставу позову, спрямованого до Мелітопольського міськрайонного суду, висуває невірне застосування ним при розгляді цивільної справи статті 377 ЦК України, що, на її думку, призвело до неправильного вирішення спору на користь ОСОБА_4, то фактично вимагає надати оцінку процесуальним діям цього суду та ухваленому ним у справі рішенню, що є неприпустимим в обраний нею спосіб.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги колегія визнає небгрунтованими, тому вони не можуть бути підставою для скасування правильного судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що ухвала судді постановлена з
додержанням норм процесуального права, тому підстав для її скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст.186, 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Ухвалу судді Василівського районного суду Запорізької області від 27 липня 2018 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 20 вересня 2018 року.
Головуючий:
Судді: