Справа № 22ц-274 Головуючий у 1 інстанції Косенко З.П.
Категорія 27 Доповідач Санікова О.С.
26 січня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Курило В.П.
суддів: Санікової О.С., Будулуци М.С.
при секретарі Руденко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амвросіївського районного суду Донецької області від 14 вересня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення суми боргу,-
У лютому 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення суми боргу, посилаючись на те, що протягом 2005-2006 років відповідачі неодноразово отримували у неї в позику грошові кошти різними сумами та давали обіцянку їх повернути. Вперше відповідачі отримали від неї 3000 грн. та 400 доларів США, написавши розписку; вдруге відповідачка ОСОБА_2 25 червня 2005 року отримала від неї грошові кошти в розмірі 1500 доларів США, на підтвердження чого написала розписку; втретє відповідачка ОСОБА_2 отримала від неї 1230 доларів США, на підтвердження чого також написала розписку та передала відповідні документи; вчетверте 21 лютого 2006 року відповідачі отримали від неї 500 доларів США, на підтвердження чого надали розписку; 21 лютого 2006 року відповідачка ОСОБА_2 згідно нотаріально посвідченого договору позики отримала від неї 15150 грн. До наступного часу грошові кошти відповідачі не повернули.
В позовній заяві позивачка ОСОБА_1 посилалася також на те, що вона не звернулася своєчасно до суду за захистом своїх прав, оскільки відповідачі свої борги визнавали постійно, обіцяли повернути і вона сподівалася на те, що у них з»являться грошові кошти на виконання зобов'язань; ситуація усугубилася і тим, що дитина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, опікуном якої вона була призначена у 2004 році, потребувала від неї уваги у зв'язку з хворобливістю; крім того, у 2007 році вона сама тривалий час хворіла, перенесла операцію.
Просила стягнути з відповідачки ОСОБА_2 борг в сумі 3230 доларів США і 1500 грн., з відповідача ОСОБА_3 - борг в сумі 450 доларів США і 1500 грн., стягнути з відповідачів сплачені нею судові витрати.
Рішенням Амвросіївського районного суду Донецької області від 14 вересня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково: стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно 3998 грн. в рахунок боргу, а також судові витрати в сумі 81 грн. 50 коп. на користь ОСОБА_1
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.
В обгрунтування апеляційної скарги позивачка посилається на порушення норм матеріального і процесуального права і, зокрема на те, що судом в порушення норм процесуального права не з'ясовані обставини та не досліджені наявні у справі докази щодо поважності причин пропущення нею строку позовної давності; відмовляючи в позові через сплив строку позовної давності за договорами позики від 4 квітня, 25 червня та 3 серпня 2005 року суд не врахував суттєві по справі обставини, які давали можливість застосувати норму ч.1 ст.264 ЦК України про переривання перебігу позовної давності, виходячи з того, що відповідачі на протязі тривалого часу визнавали свої борги, обіцяли повернути, частково повертали борг, про що свідчить частина повернутого боргу ОСОБА_5 - матері позивачки; суд також не врахував, що в розписці від 25 червня 2006 року не визначений строк виконання зобов'язання, а тому перебіг позовної давності починається з моменту пред'явлення вимог до відповідачів, а саме з 29 січня 2009 року; судом також не враховано, що факт знаходження у неї оригіналу нотаріально посвідченого договору позики і свідчить про те, що позичальники гроші від неї отримали і до наступного часу не повернули.
У судовому засіданні апеляційного суду позивачка і її представник підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.
Відповідачі у судове засідання апеляційного суду не з»явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення поштового відділення про вручення їм повісток.
Заслухавши доповідь судді, пояснення позивачки і її представника, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивачки підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 309 ч.1 п. 4 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачів суми боргу за розписками від 4 квітня, 25 червня та 3 серпня 2005 року суд виходив з того, що на момент пред'явлення письмової вимоги до відповідачів та позову до суду сплинув трирічний строк позовної давності, на застосуванні якого наполягали відповідачі.
Проте такі висновки суду щодо розписки від 25 червня 2005 не відповідають фактичним обставинам справи.
Відповідно до ст. 1046 ч.1 ЦК України за договором позики одна сторона /позикодавець/ передає у власність другій стороні /позичальникові/ грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів /суму позики/. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Згідно зі ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Як вбачається з матеріалів справи згідно розписки від 25 червня 2005 року ОСОБА_2 взяла у борг у ОСОБА_1 1500 доларів США на тривалий час, зобов'язалася повернути борг за вимогою ОСОБА_1 З доданої до матеріалів справи письмової вимоги (а.с.5) вбачається, що з такою вимогою ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 29 січня 2009 року. Висновок суду про те, що з вимогою повернення боргу за зазначеною розпискою ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 вже через два місяці не ґрунтується на зібраних по справі доказах.
Таким чином, висновок суду про пропуск ОСОБА_1 строку позовної давності про стягнення суми боргу за зазначеною розпискою є безпідставним.
Разом з тим, висновок суду про пропуск позивачкою строку позовної давності про стягнення суми боргу за розписками від 4 квітня та 3 серпня 2005 року є обґрунтованим.
Так, згідно розписки від 4 квітня 2005 року ОСОБА_3 і ОСОБА_2 взяли у ОСОБА_1 в борг гроші в сумі 3000 грн. та 400 доларів США; при цьому розписка підписана ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Підпису ОСОБА_3 в розписці немає. В зазначений розписці міститься зобов'язання повернути борг до 4 травня 2005 року.
Згідно розписки від 3 серпня 2005 року ОСОБА_2 взяла у борг у ОСОБА_1 1230 доларів США строком на два місяці.
До суду з позовом ОСОБА_1 звернулася 10 лютого 2009 року, тобто з пропуском трирічного строку. Ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції позивачка не надала доказів, які б свідчили про поважність причин попуску строку для звернення до суду за захистом своїх прав. Причини пропуску строку, на які посилалася позивачка в позовній заяві, не можна визнати поважними, оскільки обставини, на які вони посилалася, не заважали позивачці дотриматися встановлених законодавством строків.
З матеріалів справи, а саме розписки (а.с. 15), вбачається, що 21 вересня 2006 року ОСОБА_5 - мати позивачки отримала від ОСОБА_3 гроші в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 в сумі 1000 доларів США. В апеляційній скарзі позивачка посилалася на те, що зазначена обставина свідчить про переривання строку позовної давності. Проте, як у суді першої інстанції, так і у судовому засіданні апеляційного суду позивачка заперечувала проти того, що зазначена сума повернута відповідачами в рахунок погашення тієї суми боргу, яку давала саме вона і стверджувала, що 1000 доларів США, які ОСОБА_3 віддали її матері, це грошові кошти, яка давала саме її мати у борг ОСОБА_3, наполягаючи на тому, що ні копійки із всієї суми боргу відповідачами їй не повернуто. Таким чином, доводи апеляційної скарги про переривання строку позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення суми боргу за розписками від 4 квітня та 3 серпня 2005 року є безпідставними.
Згідно розписки від 21 лютого 2006 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 взяли у борг у ОСОБА_1 500 доларів США, які зобов'язалися повернути до 5 травня 2006 року. На момент звернення до суду відповідачі не повернули зазначену грошову суму; до суду з позовом ОСОБА_1 звернулася 10 лютого 2009 року і таким чином трирічний строк позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення суми боргу за цією розпискою позивачкою не пропущений.
З матеріалів справи також вбачається, що 21 лютого 2006 між ОСОБА_1 (позикодавцем) і ОСОБА_2 (позичальником) був укладений договір позики, згідно якого ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 прийняла у власність грошові кошти у сумі 15150 грн., що еквівалентно 3000 доларам США; зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про стягнення суми боргу за нотаріально посвідченим договором позики від 21 лютого 2006 року суд виходив з того, що відповідно до ст. 545 ЦК України на підтвердження передачі грошей позичальник, тобто ОСОБА_2 повинна видати письмову розписку про отримання грошей від позикодавця, тобто ОСОБА_1, але така розписка відсутня.
Проте судом першої інстанції невірно витлумачена зазначена норма закону.
Відповідно до ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Таким чином зазначена норма регулює правовідносини по виконанню зобов'язання і не регулює правовідносини по укладенню договору і в даному випадку розписку повинна видати ОСОБА_1, як кредитор, на вимогу ОСОБА_2, як боржника, про одержання, тобто повернення, наданих у борг грошей, як то зробила ОСОБА_5, видавши розписку за кредитора про отримання від боржника ОСОБА_2 частини боргу.
З укладеного між сторонами договору позики від 21 лютого 2006 року вбачається, що ОСОБА_2 прийняла у власність грошові кошти в сумі 15150 грн., що еквівалентно 3000 доларам США, тобто фактично отримала від ОСОБА_1 грошові кошти. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не видавала відповідачам розписку про отримання від них грошових сум в рахунок повернення боргу ні за розписками, ні за договором позики, а наявність боргових документів, тобто розписок і договору позики у ОСОБА_1 свідчить про невиконання відповідачами зобов'язання за договорами позики.
Таким чином, апеляційний суд вважає доведеними і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 суми боргу за розпискою від 25 червня 2005 року в розмірі 1500 доларів США, що за курсом Національного банку України згідно довідки становить 12.075 грн. та за договором позики від 21 лютого 2006 року в розмірі 15.150 грн., а також позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суми боргу за розпискою від 21 лютого 2006 року в розмірі 500 доларів США, що за курсом Національного банку України згідно довідки становить 4.025 грн.
Згідно доданих до матеріалів справи квитанцій позивачкою при зверненні до суду з позовом оплачений судовий збір в сумі 313 грн. 96 коп. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30.00 грн., які вона просила стягнути з відповідачів.
Виходячи з розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню у солідарному порядку судовий збір в сумі 40 грн. 25 коп., а з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 272 грн. 25 коп., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30.00 грн.
Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.3, 309 ч.1 п.4, 314 ч.2, 316 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Амвросіївського районного суду Донецької області від 14 вересня 2009 року скасувати.
Стягнути з ОСОБА_3 і ОСОБА_2 солідарно на користь ОСОБА_1 борг в сумі 4.025 грн., а також судовий збір в сумі 40 грн. 25 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 27.225 грн., судовий збір в сумі 272 грн. 25 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30.00 грн.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили негайно і може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.
Судді: