Справа № 1540/3388/18
12 вересня 2018 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Танцюри К.О.,
за участю секретаря Сидорівського С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Одесі справу за адміністративним позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сагітта-Т" про стягнення адміністративно- господарських санкцій та пені,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сагітта-Т" про стягнення адміністративно- господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році у розмірі 249 588,16грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 11 980,00 грн.
Ухвалою суду від 16.07.2018р. відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно «Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів» за 2017 рік, наданого до відділення Фонду середньооблікова чисельність штатних працівників на ТОВ "Сагітта-Т" склала 337 осіб та у відповідності з нормативом місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідач повинен був створити 13 робочих місць, проте було створено 5. На підприємстві протягом 2017 року працювали ОСОБА_1.(8 місяців)ОСОБА_2.(8 місцяв) + ОСОБА_3.(10 місяців)+ ОСОБА_4.(10 місяців+ОСОБА_6.(8 місяців)ОСОБА_5 (9 місяців)=55:12=4,6=5) та відповідно відповідач створив 5 робочих місць для працевлаштування осіб із інвалідністю, а у відповідності з нормативом місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю мав створити 13 робочих місць. Позивач, посилаючись на положення ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», зазначив, що відповідач самостійно у встановлений Законом строк не сплатив адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місь для працевлаштування інвалідів, у зв'язку з чим, відповідач повинен сплатити і пеню виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, нарахованої на повну суму недоїмки за весь їх строк. У зв'язку з викладеним, Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить суд стягнути адміністративно- господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році у розмірі 249588,16грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 11980,00 грн.
31.07.2018р. до суду від ТОВ "Сагітта-Т" надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач вважає, що позовні вимоги Фонду є необгрунтованими, посилаючись на те, що ТОВ«Сагітта-Т» інформувало Одеський міський центр зайнятості про наявність вільних робочих місць, у тому числі про вакансії, на які можуть бути працевлаштовані інваліди, про що свідчить звітність Інформація про попит на робочу силу (вакансії) (форма № 3-ПН) за березень - грудень 2017 року (копії звітів додаються), яка подавалася з моменту функціонування підприємства та містить підписи відповідальної особи про прийняття інформації. У зв'язку з тим, що фактично у січні-лютому 2017 року господарська діяльність ТОВ «Сагітта-Т» не здійснювалась, звіти за формою № 3-ПН у січні-лютому 2017 року не подавались. Відповідач зазначив, що відновлення господарської діяльності підприємства та відповідно набір працівників відбулися в кінці лютого 2017 року, що підтверджується повідомленнями про прийняття працівника на роботу до Державної фіскальної служби України від 24.02.2017р. та квитанцією про отримання від Державної фіскальної служби України від 24.02.2017. Одночасно, відповідач створив нові робочі місця для осіб з інвалідністю та розпочав їх працевлаштування, що підтверджується списком працюючих інвалідів станом за 2017 рік, та ТОВ «Сагітта-Т» за період з 03.03.2017р. по 16.03.2017р. працевлаштувала чотирьох осіб з інвалідністю. Відповідач зазначив, що у зв'язку з розширенням штату працівників на підприємстві та необхідністю дотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників, ТОВ«Сагітта-Т» у березні 2017 року звернулося до Одеського міського центру зайнятості зі звітністю Інформація про попит на робочу силу (вакансії) (форма № 3-1ІН) про працевлаштування 14 осіб з інвалідністю, що свідчить про те, що ТОВ «Сагітта-Т» виконано вимоги законодавства щодо створення робочих місць для інвалідів та їх працевлаштування, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування до товариства адміністративно-господарських санкцій.
03.08.2018р. до суду від Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів надійшла відповідь на відзив, у якій позивач посилається на те, що з доданих до відзиву форм звітності № 3-ПН, вони подані: починаючи з 30 березня 2017 року ( тобто за січень і лютий 2017 року звітності немає), а інші наприкінці місяців, а саме: 26.04.2017 р.; 16.05.2017 р.; 29.06.2017 р.; 28.07.2017 р.; 30.08. 2017 р.; 18.09.2017 р.; 25.10.2017 р.; 29.11.2017 р.; 29.12.2017 р. Однак, позивач наголосив, що відповідно до діючого законодавства та затвердженого штатного розпису( при наявності вакансій) мали подавати звітність за формою № 3-ПН, не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії, тобто першого числа кожного місяця. На думку позивача, відповідач, не мав на меті створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та працевлаштування осіб з інвалідністю, а подавав звітність за формою № 3-ПН, на при кінці кожного місяцю, з метою уникнення адміністративно-господарських санкцій.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
ТОВ "Сагітта-Т" є юридичною особою, працедавцем, який, відповідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року
N 875-XII, зобов'язаний створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.
10.01.2018р. ТОВ "Сагітта-Т" подало до Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік (за формою № 10-ПІ), згідно якого середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача впродовж 2017 року становила 337 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 5 осіб, а кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», -13 осіба. Середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 42236,36грн.
Згідно з розрахунку Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно - господарських санкцій за 2017 рік, відповідач, у зв'язку з відсутністю в його штаті необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, зобов'язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 249588,16грн.(а.с.10).
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
У відповідності до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації.
Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.
Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»
Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.
Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб'єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).
Так, відповідно до положень ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Таким чином, зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).
Отже, суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Згідно з частиною третьою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.
Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року №5067-VІ «Про зайнятість населення» (набрав чинності з 01 січня 2013 року) роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Суд звертає увагу на те, що обов'язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України від 01 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення», який втратив чинність 01 січня 2013 року, а тому до спірних правовідносин не застосовується.
Отже, з 01 січня 2013 року періодичність подання звітів 3-ПН не була регламентована законом.
Вказане питання врегульоване з прийняттям Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 (далі - Наказ № 316).
Згідно з Наказом № 316 в редакції чинній від 07.02.2017р. форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі №3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв'язку. Форма N 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна.Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).
Тобто, на час спірних правовідносин у 2017 році законодавство не встановлювало обов'язку підприємств подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Натомість, існував обов'язок підприємств одноразово подавати форму 3-ПН.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018р. по справі №806/1368/17.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Сагітта-Т» у період березень-грудень 2017 року щомісяця подавало звітність Інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН, (а.с.29-58) за посадами касир торгового залу у кількості вакансій -7 та продавець-консультант у кількості вакансій-7, із зазначенням заробітної плати 3200,00грн.
Разом з тим, позивач пояснив що у період січень 2017р.- 24.02.2017 р. господарська діяльність ТОВ «Сагітта-Т» не здійснювалась, на підтвердження чого до суду надано повідомлення про прийняття працівників на роботу від 24.02.3018р. та квитанцію №2 ДФС України про оримання зазначеного повідомлення електронного кабінету платника податків (а.с.26-28).
Отже, відповідач подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» за 2017 рік, чим вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення правопорушення.
Також, докази безпідставної відмови інвалідам, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування до суду не надано.
У зв'язку з викладеним, наявні підстав для звільнення відповідача від відповідальності на підставі частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, у зв'язку з чим позовні вимоги Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів -відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення виготовлено 17.09.2018р.
Суддя К.О. Танцюра
.