17 вересня 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/2115/18
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевякова І.С., розглянув у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги:
- визнання протиправним рішення Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги внаслідок настання ІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності - 08 грудня 2014 року;
- скасування пункту 15 протоколу № 79 від 16 вересня 2016 року засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою грошової допомоги та компенсаційних сум;
- зобов'язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу внаслідок настання ІІ групи інвалідності у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності - 08 грудня 2014 року.
Під час розгляду справи суд
19 червня 2018 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (надалі також - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Аргументи учасників справи
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 08 грудня 2014 року позивачу встановлена ІІ група інвалідності у зв'язку з наявністю поранень, контузії та захворювання, пов'язаних із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії, а тому у нього виникло право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтями 16 та 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Постанови Кабінету Міністрів України №975 від 25 грудня 2013 року "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві".
Позивачем вказано, що відмова відповідача у призначенні одноразової грошової допомоги з тих мотивів, що виплату останньої має здійснювати Державна прикордонна служба України, а також, що позивачем до пакету документів на призначення такої допомоги не додані докази причинного зв'язку між пораненням та захворюванням - є безпідставною, як на його думку.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 червня 2018 року відкрито провадження у справі, ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного провадження з викликом учасників справи.
08 серпня 2018 року від відповідача на електронну адресу суду надійшов відзив на позов, в якому останній просив відмовити в задоволенні вимог з наступних підстав.
Оскільки позивач проходив військову строкову службу в Прикордонних військах КДБ СРСР, Міністерство оборони України, яке не є правонаступником КДБ СРСР, не може призначити йому одноразову грошову допомогу через те, що її виплата здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби.
Також, відповідачем зазначено про неподання заявником в повному обсязі документів на призначення одноразової грошової допомоги, а саме: документу, що свідчить про обставини поранення.
Відповідачем наостанок вказано на пропуск позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Оригінал відзиву, в тому числі докази про надіслання копії відзиву позивачу, суду не надано.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року поновлено строк звернення до адміністративного суду за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України.
В судове засідання представники сторін не з'явились.
Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, в якій він просив позов задовольнити.
Відповідач участь уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки не повідомляв.
Частиною 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив розглянути справу у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.
Обставини справи, встановлені судом
Матеріалами справи підтверджується, що позивач з 03 травня 1987 року по 17 квітня 1989 року проходив строкову військову службу в лавах Збройних сил, приймав участь у бойових діях на території Демократичної республіки Афганістан з 15.09.1988 року по 13.03.1989 року в складі військової частини НОМЕР_1 /а.с. 17/.
Висновком спеціаліста у галузі судово - медичної експертизи від 13 серпня 2014 року № 1493/Ж встановлено, що проведенням судово-медичного обстеження Київським міським клінічним бюро судово-медичної експертизи у гр. ОСОБА_1 виявлені рубці, які утворилися в результаті загоєння ран, які могли утворитися внаслідок вогнепальних ран (осколкових) поранень, спричинених в період проходження служби під час виконання бойових дій в 1988 році. /а.с. 14/.
У витязі з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (протокол № 2338 від 14 серпня 2014 року) зазначено, що поранення (контузія) і захворювання, ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії /а.с. 16/.
З 08 грудня 2014 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності у зв'язку з пораненням, контузією і захворюванням, пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, про що видано довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0187118 /а.с. 15/.
На підставі даної довідки позивач 06.06.2017 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, але останнім у складанні висновку було відмовлено позивачу.
Не погодившись, ОСОБА_1 звернувся до Комсомольського міського суду Полтавської області.
Постановою Комсомольського міського суду від 28 березня 2016 року у справі №534/266/16-а було визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 направити розпорядникові коштів висновок щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, внаслідок настання ІІ групи інвалідності, повязаної з виконанням обов'язків військової служби. Визнано протиправним рішення Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, внаслідок настання ІІ групи інвалідності, пов"язаної з виконанням обов"язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності. Зобов'язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу внаслідок настання ІІ групи інвалідності у зв"язку з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності. /а.с. 20-24/.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2016 року вказана постанова Комсомольського міського суду скасована, замість неї ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Зокрема, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 направити розпорядникові коштів висновок щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, внаслідок настання ІІ групи інвалідності, пов"язаної з виконанням обов"язків військової служби.
На виконання вказаного рішення суду ІНФОРМАЦІЯ_4 на ім'я директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України подано висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 .
Рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом № 79 від 16 вересня 2016 року (пункт 15), старшині строкової служби в запасі ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в Прикордонних військах мають здійснюватися Державною прикордонною службою України. Окрім цього заявником документи подані не в повному обсязі, а саме: не подано документ, що свідчить про обставини поранення /а.с. 19/.
Не погодившись із вищевказаним рішенням Міністерства оборони України, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Норми права, що підлягають застосуванню
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та аргументам учасників справи, суд виходить із наступного.
Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (у редакції, чинній на момент встановлення позивачу інвалідності) передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (надалі - Закон № 2011- XII) (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону поширюється на: військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей.
Згідно з частиною першою статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктом 6 частини другої статті 16 Закону № 2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.
Відповідно до частини шостої статті 16-3 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (частина дев'ята статті 16-3 Закону № 2011-XII).
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (надалі - Порядок № 975), яким визначено механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Пунктом 1 Порядку № 975 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що цей Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст).
Згідно з пунктом 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 975 військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.
Згідно з пунктом 11 Порядку № 975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Згідно з пунктом 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
За змістом пункту 13 Порядку № 975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Також відповідно до пункту 4.8 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України 14.08.2014 № 530, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.10.2014 за № 1294/26071 (надалі - Положення), висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги відповідні органи подають до Департаменту фінансів Міністерства оборони України в 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів. Якщо документів, необхідних для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, немає, уповноважений орган письмово повідомляє заявника та в разі необхідності надає допомогу в їх оформленні.
Департамент фінансів Міністерства оборони України доводить рішення головного розпорядника коштів про виплату одноразової грошової допомоги до розпорядників коштів другого ступеня, військових частин та здійснює переказ коштів на реєстраційні рахунки (в установах Державного казначейства України) розпорядників коштів другого ступеня, військових частин, які фінансуються через Департамент фінансів Міністерства оборони України (пункт 4.10 Положення).
Виходячи зі змісту підпункту 30 пункту 10 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 № 730), головним розпорядником бюджетних коштів є Міністерство оборони України.
Висновки щодо правозастосування
Як вище зазначено, пунктом 15 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 16 вересня 2016 року № 79 позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги. Зазначено, що на день звільнення з військової служби заявник проходив службу в Прикордонних військах КДБ СРСР; витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в Прикордонних військах, мають здійснюватися Державною прикордонною службою України /а.с. 19/.
Надаючи оцінку доводам відповідача стосовно наявності підстав для відмови позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 частини першої Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21.03.1989 № 10224-ХІ "Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ" прикордонні, внутрішні і залізничні війська виведені зі складу Збройних Сил СРСР.
Відповідно до пунктів 1, 2 постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 "Про військові формування на Україні" Верховна Рада України постановила підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України; утворити Міністерство оборони України.
Згідно зі статтею 4 Закону України "Про правонаступництво України" органи державної влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.
З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги, що позивач проходив службу саме у збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, то в силу статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і Порядку № 975 обов'язок для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням позивачу інвалідності, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби, покладений саме на Міністерство оборони України.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 26.06.2018 року у справі № 622/9/17.
Оцінюючи викладену в оскаржуваному пункті 15 протоколу № 79 від 16 вересня 2016 року таку підставу для відмови у складанні висновку про наявність у ОСОБА_1 права на призначення одноразової грошової допомоги, як відсутність усіх необхідних документів для призначення одноразової грошової допомоги, а саме: документу, що свідчить про обставини поранення, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 21.21 глави 21 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу у Збройних силах України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, за наявності тілесних ушкоджень (відсутність кінцівки, дефекти кісток черепа, рубці після поранень, наявність чужорідних тіл) у колишніх військовослужбовців-учасників бойових дій у роки Великої Вітчизняної війни, в інші періоди ведення бойових дій, у тому числі при проходженні військової служби в країнах, де велися бойові дії, а також у колишніх військовополонених у разі відсутності даних про їх медичний огляд ВЛК з цього приводу в період військової служби ці особи, незалежно від причини звільнення із Збройних Сил і ступеня придатності до військової служби у даний час, для встановлення характеру і давності тілесних ушкоджень за направленням військового комісара підлягають огляду судово-медичним експертом (за необхідності після обстеження у лікувально-профілактичному закладі).
Результати медичного обстеження судово-медичним експертом заносяться в акт судово-медичного дослідження (висновок експерта) за наслідками поранення та разом з довідкою про проходження військової служби і перебування у частинах діючої армії, з посиланням на Перелік країн, посвідченням учасника бойових дій, військово-обліковими і медичними документами направляються до штатних ВЛК для встановлення причинного зв'язку поранення (каліцтва).
Відповідно до пункту 21.5 глави 21 розділу II Положення № 402, постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях: в) «Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби» - якщо воно одержане за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків, або одержане внаслідок правопорушення. г) «Захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії» - якщо захворювання виникло, поранення (контузія, травма, каліцтво) одержане в період перебування в країнах, де велись бойові дії (Перелік країн затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України» «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», і військовослужбовець визнаний учасником бойових дій.
Відповідно до витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтва у колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 № 2338 від 14 серпня 2014 року, що здійснювалось для визначення причинного зв'язку отриманих травм, контузій під час військової служби у країнах, де велись бойові дії, у позивача було виявлені множинні осколкові поранення голови, живота та правої руки (контузія головного мозку - 1988 року), що пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що рішення Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України № 2338 від 14.08.2014 року, яким встановлено причинно-наслідковий зв'язок між отриманими пораненнями та їх наслідками що настали, підтвердили в діях позивача відсутність протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії) і є належними документами, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22 січня 2015 року по справі 2-а-1626/12/1370, де зазначено, що документом, який свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов'язане зі вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження, можуть бути будь-які відомості, які свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва). Відсутність висновків службового розслідування та акту розслідування не може бути підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, за умови, якщо причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) підтверджені іншими документами.
Отже, не може бути підставою для відмови у складанні висновку про наявність у ОСОБА_1 права на призначення одноразової грошової допомоги й відсутність документу, що свідчить про причини та обставини поранення.
Суд, таким чином, прийшов до висновку, що відмова відповідача у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, оформлена пунктом 15 протоколу Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, № 79 від 16 вересня 2016 року є протиправною.
Тому наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення відповідача у формі пункту 15 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, № 79 від 16 вересня 2016 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги.
Суд зауважує, що інших підстав для відмови позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги в оскаржуваному протоколі відповідачем не зазначено.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 1 Першого протоколу Конвенції передбачено: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".
У справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Надаючи оцінку діям державних органів у спірних правовідносинах, суд не може визнати їх такими, що відповідають принципу "належного урядування".
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що, керуючись положеннями частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, необхідно змінити форму захисту порушеного права, порівняно зі заявленими позовними вимогами, та зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути питання про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 та Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", з урахуванням висновків суду.
У суду відсутні достатні підстави для задоволення вимог позивача про зобов'язання Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу внаслідок настання другої групи інвалідності у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності - 08 грудня 2014 року, оскільки суд позбавлений можливості надавати в цій справі оцінку всім іншим обставинам, які мають значення для прийняття рішення про виплату чи невиплату одноразової грошової допомоги.
Розподіл судових витрат
Позивач від сплати судового збору звільнений, а тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 6, 9, 77, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Міністерства оборони України (місцезнаходження: Повітрофлотський проспект, буд. 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати пункт 15 протоколу Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, № 79 від 16 вересня 2016 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги.
Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути питання про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 та Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Головуючий суддя І.С. Шевяков