Постанова
Іменем України
12 вересня 2018 року
м. Київ
справа № 646/3627/17
провадження № 61-3884св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
представник позивача - ОСОБА_3,
відповідачі: Державна казначейська служба України, управління Державної казначейської служби України у Червонозаводському районі м. Харкова,
представник Державної казначейської служби України - Мельниченко Віталій Сергійович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Червонозаводського районного суду
м. Харкова від 02 жовтня 2017 року у складі судді Теслікової І. І. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенка І. С.,
У травні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Державної казначейська служба України, управління Державної казначейської служби України у Червонозаводському районі м. Харкова про відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконанням рішення суду.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Апеляційного суду Харківської області від 30 жовтня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_5,
ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до прокуратури Харківської області, прокуратури Шевченківського району Харківської області, Шевченківського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_5, ОСОБА_6 та
ОСОБА_7 на відшкодування моральної шкоди по 93 800 грн кожному. Вказане рішення набрало законної сили 30 жовтня 2014 року, однак рішення суду було виконано 27 листопада 2015 року, через рік.
Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_5 та після його смерті вона прийняла спадщину.
Посилаючись на вказані обставини, просила суд солідарно стягнути з Державної казначейської служби України та управління Державної казначейської служби України у Червонозаводському районі м. Харкова шляхом безспірного списання на її користь, як спадкоємиці після смерті свого батька ОСОБА_5,
42 451 грн 70 коп. - інфляційного збільшення боргу за прострочення виконання зобов'язання, 3 030 грн - 3 % річних від прострочення суми, 47 640 грн 12 коп. - подвійна облікова ставка Національного банку України за весь час прострочення невиконання зобов'язання, як відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконанням рішенням суду (пеня).
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 02 жовтня
2017 року позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що до правовідносин, що виникли між сторонами, не можуть застосовуватись норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України), оскільки вони врегульовані нормами Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 14 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану представником - ОСОБА_3, відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку стосовно того, що оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
У січні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_2, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, вона просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не у повній мірі враховано зміст правовідносин, які виникли між сторонами та помилково зазначено, що на них не поширюються положення статті 625 ЦК України, чим порушили норми матеріального права.
У березні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив Державної казначейської служби України на касаційну скаргу ОСОБА_2
У відзиві зазначено, що рішення суду про відшкодування шкоди не є зобов'язанням у розумінні статей 11, 509 ЦК України. Відшкодування шкоди це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов'язання, на шкоду не повинні нараховуватись проценти з користування чужими грошовими коштами, що теж є відповідальністю.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з частиною першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що рішенням Апеляційного суду Харківської області
від 30 жовтня 2014 року (справа № 646/7344/13-ц) позовні вимоги
ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до прокуратури Харківської області, прокуратури Шевченківського району Харківської області, Шевченківського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_5, ОСОБА_6,
та ОСОБА_7 на відшкодування моральної шкоди по 93 800 грн кожному.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 червня 2015 року рішення Апеляційного суду Харківської області від 30 жовтня 2014 року залишено без змін.
Відповідно до копії повідомлення голови Державної казначейської служби України від 28 жовтня 2015 року №5-13/3079-27340 ОСОБА_6 та ОСОБА_7 27 жовтня 2015 року Державною казначейською службою України здійснено перерахунок коштів відповідно до виконавчих листів, виданих 26 грудня 2014 року Червонозаводським районним судом м. Харкова у справі №646/7344/13-ц.
Відповідно до копії свідоцтва про смерть, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 листопада 2015 року спадщину після смерті ОСОБА_5, яка складається з грошових внесків у АТ «Ощадбанк» України в Харківській області на рахунку НОМЕР_1 з відсотками з компенсації до нього, оцінка спадкового майна - 92 872 тис. грн і ці кошти на підставі заяви про видачу готівки від 27 листопада 2015 року, отримала дочка померлого - ОСОБА_2
Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року №14-16цс18.
Проте апеляційний суд на зазначені вище вимоги закону уваги не звернув; не врахував, що на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов'язання у зв'язку із відшкодуванням моральної шкоди у розмірі 93 800 грн, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції, яким зазначені положення закону не застосовані.
При новому розгляді судом апеляційної інстанції має бути врахована правова позиція Великої Палати Верховного Суду, висловлена у постанові від 16 травня 2018 року № 14-16цс18.
Відповідно до пункту першого частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та постановлена з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Апеляційного суду Харківської області від 14 грудня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь
Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
Ю. В. Черняк