17 вересня 2018 року
м. Київ
провадження № 51-3008ск18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Апеляційного суду Київської області від 02 липня 2013 року в межах кримінального провадження № 12012100320000001 за обвинуваченням
ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Яготин Київської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні злочинів, передбачених пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК.
Суть питання
За вироком Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2013 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 4 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років. За цим же вироком ОСОБА_4 визнано невинуватими у пред'явленому обвинуваченні за пунктами 6, 12 ч. 2, ст. 115 КК і виправдано у зв'язку з не доведенням факту, що ці кримінальні правопорушення вчиненні за його участю.
За вказаним вироком також засуджено ОСОБА_5 , законність і обґрунтованість судових рішень щодо якого в цій касаційній скарзі не оскаржуються.
Апеляційний суду Київської області 02 липня 2013 року скасував вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4 й ухвалив новий, яким визнав винним ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК, і призначив йому покарання у виді позбавлення волі: за ч. 4 ст. 187 КК - на строк 9 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю, за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК - на строк 12 років із конфіскацією майна, яке є його власністю. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначив ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
У решті вирок Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області щодо ОСОБА_4 залишено без змін.
Не погоджуючись із вироком апеляційного суду, засуджений ОСОБА_4 неодноразово звертався до Верховного Суду з касаційними скаргами, за наслідками розгляду яких касацій суд постановив такі рішення:
1) ухвалою від 06 лютого 2018 року Верховний Суд відмовив у задоволені клопотання ОСОБА_4 про поновлення йому строку на касаційне оскарження вироку Апеляційного суду Київської області від 02 липня 2013 року і повернув його касаційну скаргу з усіма доданими до неї матеріалами. На обґрунтування свого рішення Верховний Суд зазначив, що посилання засудженого ОСОБА_4 як на причину пропуску ним строку на касаційне оскарження на положення ст. 461 КПК не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону, оскільки положення цієї норми регламентують строки звернення особи із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (глава 34 КПК провадження за нововиявленими або виключними обставинами), тоді як порядок і строки касаційного оскарження визначаються положенням ст. 426 КПК (глава 32 КПК провадження в суді касаційної інстанції);
2) ухвалою від 20 лютого 2018 року Верховний Суд залишив касаційну скаргу ОСОБА_4 без руху через її невідповідність вимогам ст. 427 КПК і надав строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків. При цьому Верховний Суд зазначив, що ОСОБА_4 всупереч положенням КПК, порушуючи питання про касаційне оскарження вироку апеляційного суду, звернувся зі скаргою, яка за змістом є касаційною, але називається апеляційною, та яку адресовано не Верховному Суду, а Апеляційному суду Київської області, тому з його скарги неможливо було зробити висновок, яку саме скаргу мав намір подати ОСОБА_4 - апеляційну чи касаційну;
3) ухвалою від 29 травня 2018 року Верховний Суд повернув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 разом з усіма доданими до неї матеріалами, оскільки засуджений у наданий йому касаційним судом п'ятнадцятиденний строк не усунув недоліків своєї скарги, а нової касаційної скарги до суду касаційної інстанції не надіслав;
4) ухвалою від 11 липня 2018 року Верховний Суд відмовив у задоволені клопотання ОСОБА_4 про поновлення йому строку на касаційне оскарження вироку Апеляційного суду Київської області від 02 липня 2013 року і повернув його касаційну скаргу з усіма доданими до неї матеріалами. Обґрунтовуючи прийняте рішення Верховний, Суд зазначив, що посилання засудженого ОСОБА_4 , як на причину пропуску ним строку на касаційне оскарження, на положення ст. 461 КПК не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону, оскільки положення цієї норми закону регламентують строки звернення особи із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (глава 34 КПК), тоді як порядок і строки касаційного оскарження визначаються положенням ст. 426 КПК (глава 32 КПК).
В черговий раз засуджений ОСОБА_4 поза межами строку на касаційне оскарження звернувся з касаційною скаргою, в якій просить змінити вирок апеляційного суду, виправдати його за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК та призначити йому покарання за ч. 3 ст. 187 КК.
Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 426 КПК касаційну скаргу на судові рішення може бути подано протягом трьох місяців із дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
При цьому правило дотримання тримісячного строку для подання касаційної скарги має на меті гарантувати правову визначеність і забезпечити, щоб кримінальні провадження розглядались упродовж розумного часу.
Це правило надає сторонам кримінального провадження достатній строк для роздумів, у межах якого вони зобов'язані (мають право) вчинити процесуальну дію, чітко визначити свої аргументи й окреслити власну правову позицію.
Порядок обчислення процесуальних строків визначено ст. 115 КПК. За ч. 4 вказаної норми процесуального закону при обчисленні строків місяцями строк закінчується у відповідне число останнього місяця. Якщо закінчення строку, який обчислюється місяцями, припадає на той місяць, який не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця.
Вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_4 було ухвалено 02 липня 2013 року і вручено йому (згідно з інформацією, наявною в матеріалах провадження за скаргою) 13 серпня 2013 року, а тому останнім днем подачі касаційної скарги до суду касаційної інстанції для засудженого ОСОБА_4 було 14 листопада 2013 року.
Однак у котре засуджений ОСОБА_4 подав касаційну скаргу до суду касаційної інстанції, лише 27 серпня 2018 року (згідно з його підписом на касаційній скарзі), тобто після закінчення визначеного ч. 2 ст. 426 КПК строку на касаційне оскарження.
Частиною 1 ст. 117 КПК встановлено, що пропущений із поважних причин строк має бути поновлено за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Однак при черговому зверненні до Верховного Суду ОСОБА_4 не порушував перед судом касаційної інстанції питання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень.
Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 429 КПК касаційна скарга повертається, якщо її подано після закінчення строку касаційного оскарження, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або суд касаційної інстанції за заявою такої особи не знайшов підстав для його поновлення.
Враховуючи викладене і керуючись п. 3 ч. 3 ст. 429 КПК, Верховний Суд вважає за необхідне повернути касаційну скаргу, оскільки ОСОБА_4 подав її після закінчення строку касаційного оскарження і не порушив питання про поновлення йому цього строку.
На цих підставах Верховний Суд постановив:
Повернути касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 з усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
