Постанова
Іменем України
12 вересня 2018 року
м. Київ
справа № 576/1911/16-ц
провадження № 61-16996св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
представники позивача: СафірФедір Олегович, Сокуренко Наталія Вікторівна,
відповідач - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 02 листопада 2016 року
у складі судді Васяновича В. М. та ухвалу Апеляційного суду Сумської області
від 08 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Хвостика С. Г., Левченка Т. А., Околота Г. М.,
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У вересні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 30 липня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит в сумі 17 146 доларів США зі сплатою 1,25 % за користування кредитом на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом на строк до 30 липня 2018 року.
ОСОБА_4 належним чином не виконував взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, тому станом на 15 серпня 2016 року у нього виникла заборгованість у розмірі 74 192,11 доларів США, яка складається із: заборгованості за кредитом - 11 371,97 доларів США, заборгованості за відсотками за користування кредитом - 1 070,88 доларів США, заборгованості за комісією за користування кредитом - 2 745,61 доларів США, пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 49 365,65 доларів США.
Посилаючись на те, що законодавством не передбачено вимоги від боржника повернення всієї суми кредитної заборгованості, ПАТ КБ «ПриватБанк» просив суд стягнути з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором
від 30 липня 2008 року на загальну суму 24 826,46 доларів США, що еквівалентно 621 654 грн 56 коп.
Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 02 листопада 2016 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 30 липня 2008 року в сумі 22 080,85 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення міськрайонного суду мотивовано тим, що ОСОБА_4 належним чином не виконував умови кредитного договору, у зв'язку із чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню. При цьому укладеним між сторонами кредитним договором від 31 липня 2008 року передбачено стягнення й комісій, але в тексті цього договору не зазначено як вона обраховуються. Тому у задоволенні вимог банку в частині стягнення заборгованості за комісією за користування кредитом в сумі 2 745,61 доларів США відмовлено за їх необґрунтованістю.
Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 08 грудня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено. Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 02 листопада залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що рішення міськрайонного суду в частині відмови у стягненні з ОСОБА_4 на користь
ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за комісією за користування кредитом в сумі 2 745,61 доларів США є законним та обґрунтованим, висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно. Відмовляючи у задоволенні вказаної вимоги, суд послався на те, що укладеним між сторонами кредитним договором від 30 липня 2008 року передбачено стягнення й комісії, але банк не довів підстав для її стягнення з
ОСОБА_4, а також не обґрунтував розмір її стягнення.
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову банку.
Отже, рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області
від 02 листопада 2016 року та ухвала Апеляційного суду Сумської області
від 08 грудня 2016 року оскаржуються в частині відмови у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у решті вказані судові рішення не оскаржуються, тому у силу положень статті 400 ЦПК України не переглядаються.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалено з порушенням норм чинного законодавства, а тому підлягають скасуванню в частині відмови у стягненні заборгованості за кредитом. ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначав, що умовами договору передбачено нарахування винагороди за резервування ресурсів, внаслідок якої й виникла заборгованість у розмірі 2 745,61 долари США. Судами попередніх інстанцій порушено норми статей 1046, 1048 ЦК України, оскільки саме винагорода, як складовий елемент платежу визначений умовами кредитного договору та відповідає заявленому у позові розрахунку. Невірна назва складового елементу заборгованості не може бути підставою для відмови у стягненні, оскільки розмір такого елементу (винагорода) повістю збігається з помилковою назвою (комісія).
Відзив на касаційну скаргу сторонами не подано.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судами установлено, що 30 липня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 17 146 доларів США зі сплатою 1,25 % за користування кредитом на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 7.2 вказаного договору, а також зі сплатою комісії. Кінцевий термін повернення кредиту - 30 липня 2018 року (а.с. 59-64).
Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором щодо своєчасного повернення кредиту, сплати відсотків за користування грошовими коштами та інших платежів станом на 15 серпня
2016 року утворилась заборгованість у розмірі 74 192,11 доларів США, з яких:
11 371,97 доларів США - заборгованість за кредитом; 1 070,88 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами,
2 745,61 доларів США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 49 365,65 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором (а.с. 4-6).
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Згідно із статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 1046 ЦК України встановлено, щоза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом частини першої статті 626, статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за комісією за користування кредитом в сумі 2 745,61 доларів США, суди першої та апеляційної інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, виходили із того, що укладеним між сторонами кредитним договором від 31 липня 2008 року передбачено стягнення й комісій, але в тексті вказаного договору не зазначено як вона обраховуються, тому у задоволенні вимог банку відмовлено за їх необґрунтованістю.
Посилання касаційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» на пункт 3.6 кредитного договору від 30 липня 2008 року, яким передбачено, що позичальник сплачує банку винагороду у розмірі й у строки, зазначені у пункті 8.1 договору, суд не бере до уваги, оскільки не зазначено, які саме послуги за вказані винагороди надаються ОСОБА_4
За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Отже, несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо сплати винагороди за резервування ресурсів.
Згідно із частинами першою, другою, четвертою та п'ятою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Зазначений висновок міститься у постанові Верховного Суду України
від 12 вересня 2012 року № 6-80цс12.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло б призвести до неправильного вирішення справи.
При вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, правильно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 02 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 08 грудня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь
Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
Ю. В. Черняк