Постанова
Іменем України
05 вересня 2018 року
м. Київ
справа № 392/272/16-ц
провадження № 61-4191св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О., Погрібного С. О.,
Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 23 березня 2016 року у складі судді
Кавун Т. В. та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 10 серпня
2016 року у складі колегії суддів: Дьомич Л. М., Єгорової С. М., Карпенка О. Л.,
У лютому 2016 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення
заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 19 червня 2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 420/665-САФ03.16-2, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 9 600,00 доларів США зі строком погашення до 18 червня 2012 року та сплатою 12,75 % за користування кредитними коштами.
Відповідач на порушення ЦК України та умов кредитного договору зобов'язання належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 04 березня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 9 866,08 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) становить 244 882,52 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 146 956,41 грн, заборгованість за відсотками -
52 930,49 грн, пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 35 494,06 грн, пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 9 501,55 грн.
Відповідачу неодноразово направлялися листи-повідомлення про необхідність погашення простроченої заборгованості, проводились переговори в телефонному режимі, проте відповідач заборгованість не погасив.
Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 23 березня 2016 року у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що ОСОБА_3 останній платіж як за кредитом, так і за процентами здійснив 07 березня 2012 року, в подальшому припинив виконання зобов'язань за кредитним договором, отже, позивач починаючи з 06 квітня 2012 року (згідно з розрахунком дати чергового платежу) дізнався про невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань та повинен був звернутися до суду для реалізації свого права в примусовому порядку, але позивач звернувся до суду лише 24 лютого 2016 року, тому судом застосовано строк позовної давності на підставі поданої заяви відповідача.
Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 10 серпня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк» відхилено. Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 23 березня 2016 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, враховуючи, що судом застосовані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносин та відповідають фактичним обставинам справи.
У серпні 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 23 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 10 серпня 2016 року, в якій просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої і апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до підпункту 1.1.1 договору кредиту позичальнику встановлено графік погашення заборгованості за кредитом, а не строки виконання зобов'язання, із кінцевим терміном його виконання 18 червня
2012 року. Заявник вважає, що звернувся за захистом свого цивільного права та інтересу 29 квітня 2015 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності, тому строк позовної давності до основної вимоги є непропущеним, а отже, і є непропущеним до додаткової вимоги.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 05 липня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану цивільну справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
від 04 квітня 2018 року касаційне провадження у справі зупинено на підставі пункту 1 частини першої статті 252 ЦПК України до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі
№ 444/9519/12-ц, постановлених у подібних правовідносинах.
Ухвалою колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
від 05 вересня 2018 року поновлено касаційне провадження у справі.
Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк».
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм процесуального права.
Судом встановлено, що 19 червня 2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та
ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 420/665-САФ03.16-2, за умовами якого банк надав позичальнику у користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платоспроможності, цільового характеру використання грошові кошти у сумі 9 600,00 доларів США, зі сплатою 12,75 % річних. Умовами договору визначено порядок погашення суми основної заборгованості, згідно з яким
з липня 2007 року по червень 2012 року ОСОБА_3 має сплачувати по
160,00 доларів США кожного місяця, з кінцевим терміном повернення основної
заборгованості до 18 червня 2012 року.
Пунктами 2.3, 2.4, 2.4.2, 2.5 договору передбачено, що моментом повернення кредиту вважається день зарахування на відповідні рахунки кредитора: суми кредиту, нарахованих процентів та можливих пені і штрафних санкцій, визначених договором. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту в останній робочий день поточного місяця, а також у кінцевий термін повернення заборгованості, визначений кредитним договором. Нарахування та сплата процентів за користування кредитом здійснюється за фактичну кількість днів користування кредитом у періоді. При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення кредиту. Погашення заборгованості позичальника за цим договором відбувається в наступній черговості: прострочена заборгованість за нарахованими процентами, прострочена заборгованість за кредитом, строкова заборгованість за нарахованими процентами, строкова заборгованість за кредитом, пеня за порушення строків повернення кредиту та сплати відсотків, штраф.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_3 взятих на себе кредитних зобов'язань станом на 04 березня 2015 року заборгованість за кредитним договором згідно з наданим розрахунком становить 9 866,08 доларів США, що за курсом НБУ станом на 04 березня 2015 року складає 244 882,52 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 5 920,73 доларів США, що еквівалентно 146 956,41 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом - 2 132,52 доларів США, що еквівалентно 52 930,49 грн, пеня за несвоєчасність повернення кредиту -
1 430,02 доларів США, що еквівалентно 35 494,06 грн, та пеня за несвоєчасність повернення відсотків - 382,81 доларів США, що еквівалентно 9 501,55 грн.
Відповідно до статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті
1048 цього Кодексу).
Частиною першою статті 530 ЦК Українивстановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права. Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А отже, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним є висновок суду, що відповідач не виконав умов кредитного договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати нарахованих відсотків, що є підставою для стягнення з позичальника отриманих ним коштів та відсотків за користування кредитом, однак позивач звернувся з позовом поза межами строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову внаслідок пропуску строку позовної давності.
Доводи касаційної скарги про те, що відповідно до підпункту 1.1.1 договору кредиту позичальнику встановлено графік погашення заборгованості за кредитом, а не строки виконання зобов'язання, із кінцевим терміном його виконання 18 червня
2012 року, не спростовують правильність висновків суду, щодо пропуску позивачем позовної давності, оскільки з позовом до суду банк звернувся у лютому 2016 року.
Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що позивач звернувся за захистом свого цивільного права та інтересу в межах трирічного строку позовної давності до третейського суду, тому строк позовної давності до основної та додаткової вимог не пропущений, є безпідставними, оскільки відповідно до частини другої статі 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимог, право на яку має позивач.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про третейські суди» третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним
рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що підставою переривання строку позовної давності є лише пред'явлення позову до суду, який є державним органом. Звернення з позовом до третейського суду не перериває строк позовної давності.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» залишити без задоволення.
Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 23 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 10 серпня
2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді: С. О. Карпенко
С.О. Погрібний
О. В. Ступак
Г. І. Усик