Постанова
Іменем України
12 вересня 2018 року
м. Київ
справа № 761/11731/16-ц
провадження № 61-19697св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - Український науково-дослідний інститут спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України,
відповідач - ОСОБА_3,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України на рішення Шевченківського районного суду міста Києва, у складі судді Осаулова А. А., від 17 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва, у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Усика Г. І., від 22 грудня 2016 року,
У березні 2016 року Український науково-дослідний інститут спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, -приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування» (далі - ПрАТ «СК «АХА Страхування») про відшкодування матеріальної шкоди.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 25 грудня 2014 року з вини відповідача ОСОБА_3, цивільно-правова відповідальність якої застрахована у ПрАТ «СК «АХА Страхування», сталася ДТП, у результаті якої автомобіль позивача зазнав механічних пошкоджень. Вартість матеріального збитку станом на момент ДТП (24 грудня 2014 року) складає 115 844, 96 грн. Ринкова вартість автомобіля, пошкодженого внаслідок ДТП, станом на 24 грудня 2014 року складає 45 453, 27 грн. ПрАТ «СК «АХА Страхування» виконала свої зобов'язання за договором добровільного страхування, сплативши 70 391, 69 грн. Проте, різниця між фактичним розміром шкоди та виплаченим страховим відшкодуванням має бути стягнута з винуватця ДТП.
Із урахуванням зазначеного, Український науково-дослідний інститут спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України просив позов задовольнити, стягнути з ОСОБА_3 матеріальну шкоду у розмірі 73 826, 45 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2016 року у задоволенні позову Українського науково-дослідний інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не погоджувався із тим, що автомобіль фізично знищено та залишив його у себе, страховій компанії його не передав. Вартість матеріального збитку, що було завдано власнику автомобіля внаслідок ДТП, дорювнює вартості такого автомобіля до ДТП (115 844, 96 грн), а вартість автомобіля після ДТП - 45 453, 27 грн, а тому страховою компанією було відшкодовано різницю між вартістю транспортного засобу до та після ДТП (115 844, 96 - 45 453, 27) у сумі - 70 391,69 грн. Таким чином, підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки третьою особою було у відповідності до вимог чинного законодавства відшкодовано усю належну до виплати позивачу майнову шкоду, що була завдана пошкодженням належного йому автомобіля.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22 грудня 2016 року апеляційну скаргу Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України відхилено, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2016 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Зокрема, апеляційний суд зазначив, що оскільки залишки автомобіля залишилися у власності позивача, розмір страхового відшкодування було зменшено на таку вартість та повністю відшкодовано страховиком.
11 січня 2017 року Український науково-дослідний інститут спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасуватирішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 22 грудня 2016 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення. Згідно висновку експерта ремонт автомобіля є економічно недоцільним і це не заперечувалося позивачем, однак висновки судів про те, що автомобіль є фізично знищеним є передчасними, з такими висновками не погоджується заявник. Підстав для передачі позивачем - бюджетною державною установою залишків автомобіля страховій компанії немає та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено, а тому висновок судів щодо відсутності підстав для відшкодування майнової шкоди на підставі того, що позивач пошкоджений транспортний засіб страховій компанії не передав, а залишив його у себе, є передчасними.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі.
Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року справу за позовом Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ПрАТ «СК «АХА Страхування» про відшкодування матеріальної шкоди призначено до судового розгляду.
Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У квітні 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судами встановлено, що 25 грудня 2014 року на перехресті вулиць Дегтярівської та Д. Запольського у м. Києві сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів: марки «Chevrolet Lacetti», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія установи позивача - ОСОБА_5, та автомобіля марки «Nissan Qashqai», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням відповідача ОСОБА_6
В результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження.
Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 30 січня 2015 року було визнано винною ОСОБА_6 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, у зв'язку із порушенням Правил дорожнього руху.
На момент ДТП цивільна-правова відповідальність водія автомобіля марки «Nissan Qashqai», реєстраційний номер НОМЕР_2, була застрахована у третьої особи ПрАТ «СК «АХА страхування» як за договором обов'язкового страхування (поліс № АІ6756933 від 24 липня 2014 року) так і за договором добровільного страхування цивільно-правової відповідальності № 192559 від 24 липня 2014 року.
Згідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 6822/15?54 від 30 червня 2015 року, проведеного експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Chevrolet Lacetti», реєстраційний номер АА 0658 EX, 2007 року випуску, внаслідок ДТП 24 грудня 2014 року становить - 115 844, 96 грн, що дорівнює ринковій вартості цього автомобіля до ДТП, а вартість залишків пошкодженого автомобіля становить - 45 453, 27 грн.
За наслідками звернення позивача до страхової компанії страховиком позивачу було виплачено страхове відшкодування в розмірі - 70 391, 69 грн (а.с. 36-37).
Статтею 1192 ЦК України визначено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Статтею 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» визначено, що транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.
Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6, постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, проте має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.
Звертаючись до суду із даним позовом, позивач просив стягнути із відповідача як винуватця ДТП різницю між фактичним розміром завданої шкоди та страховою виплатою.
Згідно зі статтею 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, із урахуванням вказаних норм матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки розмір матеріального збитку, завданого позивачу становить 115 844, 96 грн, що дорівнює вартості автомобіля до ДТП (згідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 6822/15?54 від 30 червня 2015 року), а вартість автомобіля після ДТП становить 45 453, 27 грн.
Враховуючи те, що залишки пошкодженого автомобіля, вартістю 45 453, 27 грн, залишилися у власності позивача, розмір страхового відшкодування було зменшено на таку вартість (115 844, 96 - 45 453, 27 = 70 391, 69 грн) та повністю відшкодовано страховою компанією позивачу, а тому суди дійшли правильного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.
До того ж покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах ліміту страхового відшкодуванняна страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року, провадження № 14-176цс18.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до даних правовідносин нормиматеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, оскільки страховою компанією було відшкодовано у повному обсязі шкоду, завдану винною особою, відповідальність якої була застрахована.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України залишити без задоволення.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києвавід 22 грудня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді О. В. Білоконь
Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
Ю. В. Черняк