Постанова
Іменем України
05 вересня 2018 року
м. Київ
справа № 630/266/15-ц
провадження № 61-8012св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
представники позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
відповідач - ОСОБА_7,
представник відповідача - ОСОБА_8,
розглянув у порядку спрощеного позовного без повідомлення учасників справи провадження касаційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 10 грудня 2015 року у складі колегії суддів: Гальянової І. Г., Колтунової А. І., Костенко Т. М.,
У квітні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 21 травня 2008 року між банком та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір № HAU2GR00000002, відповідно до умов якого ОСОБА_7 отримав кредит у розмірі
20 816,91 доларів США, із кінцевим терміном повернення до 21 травня 2023 року. У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору, станом на
19 березня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 20 039,43 доларів США, що за курсом Національного банку України складало 468 722,22 грн.
З урахуванням викладеного, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_7 на свою користь заборгованість за кредитним договором у вказаному вище розмірі, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 09 липня 2015 року відмовлено у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведена визначена ним заборгованість за кредитним договором.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 10 грудня 2015 року рішення Люботинського міського суду Харківської області від 09 липня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, який частково задоволено позовні вимоги.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 21 травня 2008 року № HAU2GR00000002, станом на
19 березня 2015 року, у розмірі 18 474,99 доларів США.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_7 своїх зобов'язань виникла заборгованість, яка підлягає стягненню.
28 січня 2016 рокуПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи не надано належної оцінки усім доказам наявним у матеріалах справи та неправильно встановлено фактичні обставини справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
12 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом установлено, що 21 травня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є
ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір
№ HAU2GR00000002, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 240 070,56 доларів США на строк з 21 травня 2008 року по 21 травня 2023 року на наступні цілі: у розмірі 20 000,00 доларів США на придбання нерухомості,
600,00 доларів США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту в момент надання кредиту, 116,91 доларів США на страхування майна, 100,00 доларів США на особисте страхування, а також 3 253,65 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 умов вказаного договору, зі сплатою відсотків у розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом щомісячно у період сплати, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3 % від суми виданого кредиту, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 7.2.
Сторони також встановили період сплати вказаних кредитних коштів з 21 по
26 число кожного місяця у розмірі 355, 57 доларів США для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, винагороди та комісії.
Пунктом 8.2 вказаного кредитного договору передбачено, що позичальник доручає банку без додаткового узгодження перерахувати кредитні кошти, а саме: винагороду за надання фінансового інструменту банку в розмірі 600,00 доларів США та на оплату страхових платежів у розмірі 216,91 доларів США на поточний рахунок страхової компанії «Інгосстрах».
Пунктом 2.2.7 кредитного договору передбачено, що сторонами також встановлено, що позичальник надає банку належним чином оформлені договір страхування заставного майна та договір особистого страхування. У випадку не подання позичальником банку підтверджуючого документа про сплату чергових страхових платежів за погодженим банком договору страхування, банк сплачує страхові платежі за рахунок кредиту відповідно до пункту 2.1.3 умов цього договору. Позичальник зобов'язується погасити суму кредиту, направлену на оплату чергового страхового платежу і сплатити відсотки за його користування не пізніше 30 днів з дня перерахування банком страхового платежу. У разі непогашення цієї частини кредиту у зазначений термін, вона вважається простроченою і позичальник зобов'язується сплатити пеню, відповідно до пункту 5.1. даного договору.
Пунктами 5.1, 8.4 кредитного договору встановлено, що у випадку порушення позичальником будь-яких зобов'язань за кредитним договором, позичальник сплачує банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, у випадку, якщо кредит видається у іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату оплати.
Відповідно до пункту 5.3 кредитного договору у випадку порушення позичальником строків платежів за будь-якими грошовими зобов'язаннями більше ніж на 30 днів, позичальник повинен сплатити банку штраф у розмірі 250,00 грн + 5 % від суми позову.
Пунктом 8.1.2 кредитного договору встановлено, що у разі порушення термінів оплати за кредитом, в тому числі оплати заборгованості не в повному обсязі на 120 календарних днів строком повернення кредиту (залишку заборгованості за кредитом), відсотків, винагороди, пені вважається останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.
Відповідно до копії заяви на отримання готівки ОСОБА_7 отримав у касі банку готівкою 20 000,00 доларів США, вказана обставина відповідачем під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не заперечувалась.
21 травня 2008 року між ОСОБА_7 та закритим акціонерним товариством «Страхова компанія «Інгосстрах» (далі - ЗАТ «СК «Інгосстрах»), було укладено договір страхування майна № НАU2GК00000002, сума страхового платежу за яким складала 590, 41 грн та договір особистого страхування № НАU2GК00000002, сума страхового платежу за яким - 505,00 грн.
Відповідно до пунктів 11, 12.5 указаного договору особистого страхування, він діє з 21 травня 2008 року по 20 травня 2009 року. При бажанні страхувальника застрахуватися на строк, більший за 12 місяців, та сплаті страхового платежу, зазначеного у пункті 10 цього договору, цей договір діє 12 місяців та щорічно лонгується на такий же строк - до повного погашення кредитної заборгованості - у разі сплати наступних страхових платежів та набуває чинності з моменту надходження повної суми відповідної частки страхового платежу.
Відповідно до копій платіжних доручень, на виконання умов як зазначених вище кредитного, так і договорів страхування, на вказані в договорах страхування реквізити ЗАТ «СК «Інгосстрах» 21 травня 2008 року банком були сплачені страхові премії, відповідно, у розмірах 590, 41 грн та 505 ,00 грн, що за курсом НБУ на час проведення таких виплат складало 216, 91 доларів США.
Станом на 21 травня 2008 року ОСОБА_7 отримав у ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитні кошти на загальну суму 20 816, 91 доларів США, які складаються із
20 000,00 доларів США готівкою, 600,00 доларів США у відповідності до пункту 8.2. кредитного договору доручив банку сплатити винагороду за надання фінансового інструменту банку та 216,91 доларів США страхових платежів.
Крім того, відповідно до копій платіжних доручень, на виконання пунктів 2.1.3 та 2.2.7 кредитного договору та пункту 12.6 договору особистого страхування, пункту 11.7 договору страхування майна, позивач у період з 20 травня 2009 року по
21 травня 2014 року щорічно сплачував страховій компанії страхові премії у визначених указаними договорами сумах у гривні, що еквівалентно на вказані дати за курсом НБУ у загальному розмірі таких платежів у сумі 718,49 доларів США.
Доказів, які б свідчили про сплату вказаних страхових премій самим
ОСОБА_7, останнім у порушення вимог статті 60 ЦПК України, не надано.
Отже, правильними є висновки апеляційного суду, що указані обставини справи та вимоги пунктів 8.1, 2.1.3, 2.2.7 кредитного договору щодо надання кредиту саме на умовах поновлюваної лінії, зобов'язання банку сплачувати страхові премії у разі ненадання ОСОБА_7 документів, які підтверджують таку сплату особисто ним, свідчать про те, що розмір отриманих відповідачем кредитних коштів з 20 травня 2009 року по 21 травня 2014 року збільшився ще на 718,49 доларів США.
У зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань, станом на 19 березня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 20 039,43 доларів США, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 17 918,35 доларів США; заборгованості за процентами за користування кредитом - 953,53 доларів США; заборгованості з комісії за користуванням кредитом - 161,53 доларів США; пені за несвоєчасне виконання зобов'язань - 41,58 доларів США;штрафу (фіксованої частини) -
10,69 доларів США; штрафу (процентної складової) - 953,75 доларів США.
Встановлено, що з 21 червня 2008 року у відповідача щомісячно почала виникати заборгованість за процентами, з липня 2008 року - заборгованість за комісією, а з 06 квітня 2009 року позивач почав нараховувати відповідачу пеню за прострочення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, тоді як у суд з зазначеним позовом звернувся 15 квітня 2015 року.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Отже, апеляційний суд, встановивши, що під час розгляду справи судом першої інстанції, ні відповідач, ні його представники не звертались із заявою про застосування строку позовної давності до частини вимог позивача про стягнення відсотків, комісії та пені, дійшов правильного висновку про те, що відсутні підстави для застосування строку позовної давності щодо вимог про стягнення відсотків за користування кредитом, комісії - в межах трьох років та пені - одного року.
Відповідно до вимог статей 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином та у строк відповідно до умов договору.
Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовується положення параграфу 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що у разі якщо за договором позичальник зобов'язувався повернути позику частинами, то вразі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась та сплатити проценти.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.
Таким чином, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення у справі, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 212 ЦПК України 2004 року), з урахуванням встановлених обставин і вимог (статей 10, 60 ЦПК України 2004 року), дійшов правильного висновку щодо наявності передбачених статтями 526, 1050, 1054 ЦК України підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки ОСОБА_7, не виконано належним чином взятих на себе за кредитним договором зобов'язань, що призвело до утворення заборгованості. Також, враховуючи те, що суду не було надано доказів зі сплати страхових премій ОСОБА_7 у відповідності до пункту 2.2.7 кредитного договору, а такі було сплачено ПАТ КБ «ПриватБанк» згідно з пунктами 8.1, 2.1.3, 2.27 кредитного договору, дійшов обґрунтованого висновку про збільшення розміру кредитної заборгованості на суму страхового платежу.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками апеляційного суду щодо їх оцінки.
Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Враховуючи те, що спір по суті апеляційним судом вирішено правильно і законно, а рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.
Керуючись статтями 389, 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Харківської області від 10 грудня 2015 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: Н. О. Антоненко
В.І. Журавель
В. М. Коротун
В. П. Курило