Постанова
Іменем України
05 вересня 2018 року
м. Київ
справа № 630/487/16-ц
провадження № 61-8780св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа - ОСОБА_6,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Люботинського міського суду Харківської області у складі судді Малихіна О. О. від 28 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області у складі колегії суддів: Пшенічної Л. В., Кружиліної О. А., Шаповал Н. М., від 10 листопада 2016 року,
У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 11 серпня 2013 року близько 22 год. 30 хв. ОСОБА_5, керуючи автомобілем марки «Volkswagen Transporter», номерний знак НОМЕР_1, по вул. Херсонській у м. Люботин Харківської області допустив зіткнення з автомобілем марки ВАЗ-2107, номерний знак НОМЕР_2, яким керував позивач. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) з вини відповідача автомобіль позивача зазнав механічних пошкоджень на суму 11 819,80 грн, яка визначена у звіті про оцінку вартості майнової шкоди. За складання звіту позивач сплатив 1 000 грн. Крім того, неправомірними діями відповідача позивачу була спричинена моральна шкода, яка виразилася у душевних стражданнях через пошкодження автомобіля і неможливість довгий час його використовувати в роботі, що призвело до порушення звичного способу життя.
З урахуванням зазначеного ОСОБА_4 просив стягнути з ОСОБА_5 на його користь 11 819,80 грн матеріальних збитків, 2 000 грн на відшкодування моральної шкоди, 1 000 грн витрат на складання звіту про оцінку вартості майнової шкоди.
Рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 28 вересня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 майнову шкоду в сумі 10 819 грн 80 коп.
В іншій частині позову відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ДТП сталася з вини відповідача, що спричинило пошкодження автомобіля позивача, а тому шкода має бути стягнута з відповідача, оскільки потерпілий вправі одержати повне відшкодування від особи, яка її завдала.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 10 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача як із винної особи на користь позивача шкоди, завданої внаслідок ДТП.
При цьому суд посилався на правову позицію Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, згідно з якою право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
У листопаді 2016 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що його цивільно-правова відповідальність застрахована, тому заподіяна позивачу шкода підлягає стягненню зі страхової компанії. Також вказував на те, що ОСОБА_4 вже звертався до суду з позовом до нього про відшкодування шкоди і вказаний спір вирішено судом.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2017 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та зупинено виконання рішення Люботинського міського суду Харківської області від 28 вересня 2016 року до закінчення касаційного провадження.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Справа передана до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2018 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.
Судами установлено, що постановою Люботинського міського суду Харківської області від 04 вересня 2013 року встановлено, що 11 серпня 2013 року по вул. Херсонській у м. Люботин Харківської області з вини ОСОБА_5, який керував автомобілем марки «Volkswagen Transporter», номерний знак НОМЕР_1, та порушив пункти 2.10.&q?і ;А&q?и ;, 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (зі змінами та доповненнями), сталося зіткнення з автомобілем марки ВАЗ-2107, номерний знак НОМЕР_2, який належить ОСОБА_4, внаслідок чого автомобіль марки ВАЗ-2107 отримав пошкодження.
01 червня 2013 року між ОСОБА_5 та СТзДВ «Гарантія» був укладений договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, строком дії з 01 червня 2013 року по 31 травня 2014 року включно. Ліміт відповідальності на одного потерпілого за шкоду, завдану майну, не може перевищувати 50 000,00 грн, а розмір франшизи складає 1 000,00 грн.
Відповідно до звіту від 09 вересня 2014 року про оцінку вартості майнової шкоди, завданої власнику автомобіля марки ВАЗ-2107, виготовленого товариством з обмеженою відповідальністю «Радар-1», вартість відновлювального ремонту, з урахуванням фізичного зносу автомобіля з ПДВ, складає 11 819,80 грн.
Також установлено, що рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 03 лютого 2015 року, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відшкодування майнової та моральної шкоди задоволено частково, стягнуто з останнього в якості відшкодування матеріальних збитків суму франшизи 1 000 грн, а також витрати на правову допомогу в сумі 101,22 грн та судовий збір в сумі 16,44 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вказане судове рішення виконано відповідачем.
Суди попередніх інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення матеріальних збитків не врахували таке.
Так, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_4 просив стягнути з ОСОБА_5 на його користь 11 819,80 грн матеріальних збитків, 2 000 грн на відшкодування моральної шкоди, 1 000 грн витрат на складання звіту про оцінку вартості майнової шкоди.
Разом із цим, ОСОБА_4 вже звертався до суду з позовом до ОСОБА_5 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, в якому, зокрема просив стягнути з відповідача на свою користь суму матеріального збитку у розмірі 11 819,80 грн, 2 000,00 моральної шкоди та 1 000,00 грн витрат на складання звіту про оцінку вартості майнової шкоди.
Рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 03 лютого 2015 року, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_4 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_5 на відшкодування матеріальних збитків суму франшизи 1 000 грн. У задоволенні позовних вимог про стягнення матеріального збитку, моральної шкоди та витрат на складання звіту про оцінку вартості майнової шкоди відмовлено (а. с. 20-21).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальних збитків у розмірі 10 819,80 грн, суд, керуючись статтями 22 ЦК України, частиною другою статті 1187 ЦК України, статтями 12, 24 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», виходив із того, що у відповідача виник обов'язок з відшкодування майнової шкоди лише в межах розміру франшизи. Також суд врахував заяву представника позивача, в якій останній підтримав позовну вимоги лише в частині стягнення франшизи.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди та витрат на складання звіту про оцінку вартості майнової шкоди, суд виходив із того, що вказані вимоги у судовому засіданні представник позивача не підтримав.
При цьому, ні позивач, ні його представник не подавали до суду заяви про залишення вказаних вимог без розгляду та зазначені вимоги були розглянуті судом.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.
Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
При визначенні підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
Згідно із Рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також згідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що ОСОБА_4 звернувся до суду з цим позовом до ОСОБА_5 з тим самим предметом та з тих самих підстав, по яким Люботинським міським судом Харківської області вже вирішено спір та 03 лютого 2015 року ухвалено рішення, що набрало законної сили, тобто у вказаній справі та у справі, що переглядається, сторони, предмет та підстави позовів є тотожними.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити заяву без розгляду у відповідній частині.
Відповідно до змісту частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
За таких обставин оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України.
Керуючись статтями 409, 414 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Люботинського міського суду Харківської області від 28 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 10 листопада 2016 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про відшкодування майнової та моральної шкоди закрити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников Ю. В. Черняк