ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/17715/18
провадження № 2-о/753/514/18
"13" вересня 2018 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Заставенко М.О.
за участю:
секретаря судового засідання - Степанишиної Г.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами окремого провадження в залі суду м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_2, заінтересована особа - Відділ державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві Міністерства юстиції України про встановлення факту смерті, -
12 вересня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Дарницького районного суду м.Києва з заявою, заінтересована особа: Відділ державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві Міністерства юстиції України, про встановлення факту смерті його матері, обґрунтувавши свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_5 померла його мати ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Амвросіївка. Оскільки ця територія є окупованою, то отримані документи не мають юридичної сили і факт смерті ОСОБА_4 йому потрібно встановити в судовому порядку для отримання свідоцтва про смерть і подальшого використання в цивільно-правових відносинах, у зв'язку з чим, заявник просить суд встановити факт смерті ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Хабаровськ РФ, померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 в м. Амвросіївка.
В судове засідання заявник будучи належним чином повідомленим про дату та час розгляду справи, в судове засідання не з'явився, проте подав заяву в якій просив розглядати справу за його відсутності, заяву підтримав та просила її задовольнити.
Представник заінтересованої особи Відділ державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві Міністерства юстиції України, в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Оскільки сторони повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу без участі учасників справи, що відповідає положенням ст.223 Цивільно-процесуального кодексу України(далі ЦПК).
Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України, у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Як вбачається з копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, ОСОБА_4 була матір'ю ОСОБА_2. (а.с.10).
Таким чином встановлено, що заявник є сином ОСОБА_4.
Також судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 в стаціонарі Амвросіївської центральної лікарні в м. Амвросіївка, померла ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, причина смерті - цироз печінки.
На підтвердження факту смерті ОСОБА_4 заявником надано: копію лікарського свідоцтва про смерть ОСОБА_4 № 70 від 15.08.2018 р. (а.с.13), копію довідки про причину смерті до форми № 106/у № 70 (а.с.13), копію епікризу від 10.08.2018 р. (а.с.14), копію свідоцтва про смерть ОСОБА_4 серії НОМЕР_2 від 15.08.2018 р. виданий Амвросіївським районним відділом запису актів громадського стану (а.с.12), копії квитанцій, щодо витрат при похованні, та фотокартки з місця поховання на кладовищі з зображенням хреста та таблички з надписом прізвища, ім'я та по батькові «ОСОБА_4 та з датами народження та смерті ОСОБА_4
Відповідно до 317 ЦПК України, визначено особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України.
Так, відповідно до ч. 1ст. 317 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Відповідно до Додатку 1 до розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 р. № 1085 (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2018 р. № 79-р) м. Амвросіївка віднесено до території на яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження а, відтак, і до тієї, яку визнано тимчасово окупованою територією.
Згідно статей 3, 8, 9 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Переміщені всередині країни особи є громадянами своєї держави і мають широке коло громадських, політичних, екологічних, соціальних і культурних прав.
Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що внутрішньо переміщена особа має права, визначені Конституцією України та законами України. Зокрема, на проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання за місцем перебування.
Відповідно до принципу 20 Керівних принципів з питання про переміщення осіб всередині країни, які були розроблені та прийняті в 1998 році за дорученням Генеральної Асамблеї ООН та Комісії з прав людини, кожна людина, де б вона не знаходилась має право на визнання її правосуб'єктності. Для забезпечення цього права особам, які переміщені всередині країни відповідні органи влади надають всі документи, які необхідні для поваги і здійснення їхніх законних прав, як-то паспорти, посвідчення особи, свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб і свідоцтва про смерть. Органи влади сприяють, зокрема, у видачі нових документів або заміні документів, втрачених під час переміщень, без будь-яких необґрунтованих умов, як-то вимога повернення на місце звичайного проживання для отримання цих та інших необхідних документів.
Згідно зі ст. 318 ЦПК України, у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт.
Пунктом 8 частини 1 статті 315 ЦПК України, передбачений розгляд судом справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Згідно з абз. 2 п. 18 Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.
Питання щодо можливості використання як доказів у справі про встановлення факту народження та смерті особи в певний час на тимчасово окупованій території України документів, які видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на такій території, має вирішуватися з урахуванням загальних положень цивільного процесуального законодавства України щодо належності та допустимості доказів (статті76, 77 ЦПК України). Зокрема, належними відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; допустимими за змістом частини першої ст. 78 ЦПК України є докази, одержані в порядку, встановленому законом.
Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документи, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, слід керуватися положеннями частини другої статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Разом із тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права.
Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, "Loizidou v. Turkey", "Cyprus v. Turkey"), а також Молдови та Росії (зокрема, Mozer v/ theRepublicofMoldovaandRussia", "IlascuandOthers v. MoldovaandRussia"), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibiacase), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також ключове значення, яке має встановлення факту смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, рішення суду повинно ґрунтуватись на дотриманні вимог статті 263 ЦПК України щодо повного і всебічного з'ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території.
Таким чином, документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток, можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом із іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку під час розгляду справи у порядку статті 317 ЦПК України.
З огляду на викладене та ту обставину, що для проведення державної реєстрації смерті на території України є об'єктивні перешкоди, з метою захисту прав і свобод громадян України, суд вважає, що заявлені вимоги слід задовольнити, з огляду на їх законність та обґрунтованість, що надасть заявнику можливість отримати видане державним органом України свідоцтво про смерть.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 315-319, 233, 352, 354, 355, 430, ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" №5 від 31.03.1995 року, суд -
Заяву ОСОБА_2, заінтересована особа - Відділ державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві Міністерства юстиції України про встановлення факту смерті - задовольнити.
Встановити факт смерті ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Хабаровськ РФ, громадянки України.
Визнати датою смерті ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, місце смерті м. Амвросіївка, Україна.
Заявник ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, місце проживання: АДРЕСА_1
Заінтересована особа Відділ державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві Міністерства юстиції України, код ЄДРПОУ 25719063, адреса: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 47/14.
Рішення підлягає негайному виконанню.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, або в порядку п.15.5 Перехідних Положень ЦПК України. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя: М.О. Заставенко