Справа № 461/8049/17 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р.
Провадження № 22-ц/783/1465/18 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.
Категорія:48
04 вересня 2018 року Апеляційний суд Львівської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Мікуш Ю.Р.,
суддів: Павлишина О.Ф., Приколоти Т.І.
секретар Яремко Е.Р.
З участю: представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу №461/8049/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Галицького районного суду м.Львова від 15 березня 2018 року та додаткове рішення Галицького районного суду м.Львова від 17 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення додаткових витрат на утримання дітей,-
Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача про стягнення додаткових витрат на утримання дітей на загальну суму 39 991,58 грн.
В обґрунтування позову посилається на те, що шлюб між ними розірвано, однак з відповідачем вони є батьками ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які проживають разом із матір'ю за адресою АДРЕСА_1. Вказує, що з червня 2016 року неповнолітні діти перебувають на її повному утриманні, відповідач не бере жодної участі в утриманні дітей, хоча є матеріально забезпеченою людиною. Стверджує, що він є учасником (засновником) та керівником значної кількості підприємств та господарських товариств, на його ім'я зареєстровано декілька об'єктів житлової та комерційної нерухомості, яка здається в оренду, а також ряд земельних ділянок. Однак, у добровільному порядку відповідач відмовляється компенсувати позивачу понесені нею витрати на утримання їх спільних неповнолітніх дітей. Станом на даний час неповнолітній син є студентом першого курсу денної форми навчання Інституту гуманітарних та соціальних наук НУ «Львівська політехніка» (форма навчання - навчання за кошти фізичних осіб). Дочка є ученицею 4 класу ЗСШ № 27. З метою всебічного розвитку донька відвідує платні гуртки та курси, танцювальну студію, художню студію, додаткові заняття з англійської мови та басейн, відтак просить суд стягнути на її користь половину понесених витрат.
Рішенням суду від 15 березня 2018 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 (адреса проживання: АДРЕСА_1; ІНФОРМАЦІЯ_1; ІПН: НОМЕР_1) на користь ОСОБА_4 (адреса проживання: АДРЕСА_1; ІНФОРМАЦІЯ_2; ІПН: НОМЕР_2) 13 524,88 грн. додаткових витрат на лікування дитини.
В решті позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Галицького районного суду м.Львова від 17 квітня 2018 року у задоволенні вимоги про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрат на навчання сина на першому курсі Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка» на суму 10 500 грн. відмовлено.
Повернуто ОСОБА_4 сплачений нею судовий збір у розмірі 640,00 грн. згідно квитанції № 0.0.899735654.1 від 21.11.2017 року.
Рішення та додаткове рішення оскаржила позивач. В апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з рішенням в частині відмови у позові , вважає його в цій частині таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Стверджує, що суд не дав належної оцінки наданим нею доказам про понесені витрати на зайняття спортом, на організацію оздоровчого відпочинку доньки, на оплату стоматолічного лікування та придбання товарів для потреб дітей та дійшов безпідставного висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині. Звертає увагу, що посилання суду на те, що вказані витрати не є додатковими, а належать до категорії аліментів є безпідставним, оскільки за період коли позивачем були понесені дані витрати відповідач аліменти на сплачував. Просить рішення в частині відмови в позові скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення скаржник зазначає, що вважає безпідставним висновок про те, що витрати на оплату навчання сина не відносяться до додаткових витрат, а відносяться по суті до вимог про стягнення аліментів на навчання дитини, які можуть стягуватись до досягнення дитиною 23 років. На її думку такі витрати відносяться до додаткових, оскільки викликані особливими обставинами та спрямовані на розвиток особи, розумових і фізичних здібностей дитини і ст.185 СК України встановлює обов'язок того з батьків з кого присуджено аліменти брати участь у додаткових витратах на дитину, а тому позов в цій частині підлягав до задоволення. Просить скасувати додаткове рішення та прийняти нове рішення, яким вимогу про стягнення додаткових витрат на утримання сина в розмірі 5 250 грн. задовольнити.
Відповідач по справі ОСОБА_3 подав суду Відзив на апеляційні скарги. У Відзиві на апеляційні скарги відповідач зазначає, що вважає апеляційні скарги безпідставними та необґрунтованими, а рішення Галицького районного суду м.Львова такими, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права і при повністю з»ясованих обставинах справи.
'Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_8, вивчивши матеріали цивільної справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
За приписами ст. 51 Конституції України батьки зобов»язані утримувати дітей до їх повноліття.
Статтею 150 Сімейного кодексу України (далі СК) прописані обов»язки батьків:
-п.1 батьки зобов»язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім»ї та родини, свого народу, своєї батьківщини;
-п.2 батьки зобов»язані піклуватися про здоров»я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;
-п.3 батьки зобов»язані поважати дитину.
Матеріалами справи та судом встановлено, що 03 березня 1994 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_4 у сторін по справі під час перебування у шлюбі народився син ОСОБА_5, а ІНФОРМАЦІЯ_5 народилася дочка ОСОБА_6.
22 вересня 2016 року рішенням Галицького районного суду м.Львова шлюб між сторонами розірвано.
Між позивачем та відповідачем була досягнута усна домовленість про те, що відповідач ОСОБА_3 щомісяця передає позивачу ОСОБА_4 грошові кошти на утримання дітей в розмірі 19 000 грн.
Однак, з червня 2016 року відповідач припинив надавати кошти позивачу на утримання дітей.
Крім поточних витрат на утримання дітей, позивач ОСОБА_4 несе додаткові витрати на навчання сина в інституті гуманітарних та соціальних наук НУ «Львівська політехніка».Форма навчання -за кошти фізичних осіб. Додаткові кошти також затрачаються на гуртки дочки, на її додаткові заняття.
Відповідно до статті 185 ч.1,2 СК той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов»язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину у разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 просить стягнути 39 991, 58 грн. додаткових витрат на утримання дітей, що становить ? додаткових витрат від сум затрачених нею .
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із змісту вимог ст..185 СК, що стягуються додаткові витрати на дитину, а не додаткове стягнення коштів на утримання дитини.
Додаткові витрати необхідні дитині в окремих випадках, крім звичайних, у силу особливих обставин (тяжка чи хронічна хвороба, каліцтво, розвиток певних здібностей).
Відтак, розмір стягуваних додаткових витрат має визначатися залежно від понесених або передбачуваних витрат, з підтвердженням належними, допустимими та достатніми доказами у справі як сам факт понесених таких витрат, так і ту обставину, що такі витрати входять до складу саме додаткових витрат, а не аліментів. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, вони є індивідуальними у кожному випадку. Така правова позиція висвітлена Верховним Судом України у постанові від 13.09.2017 року у справі № 6-1489 цс/17.
Відповідно до ст.81 ч.1 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
У частині 6 ст.81 ЦПК зазначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст..76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
За змістом статті 77 ЦПК належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
У статті 78 ЦПК визначено, що суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Колегія суддів Апеляційного суду погоджується з рішенням суду в частині стягнення додаткових витрат на лікування дитини ОСОБА_5 Судом в даному випадку враховано доцільність, обґрунтованість та необхідність у таких витратах, що підтверджено належними та допустимими доказами.
Щодо додаткового рішення від 17 квітня 2018 року про відмову у задоволенні вимоги про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрат на навчання сина на першому курсі Інституту гуманітарних та соціальних наук НУ «Львівська політехніка» зазначена відмова суду є неправосудною.
Постановляючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені витрати не є додатковими в розумінні ст.185 СК, а відносяться до витрат про стягнення аліментів на дитину на час навчання.
Такий висновок суду суперечить принципам Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, де прописано, що дитині мають належати права на здоровий ріст та розвиток, належне харчування, житло, розваги, медичне обслуговування, отримання освіти. Найкраще забезпечення інтересів дитини щодо її розвитку, освіти та навчання має бути керівним принципом для батьків.
Пунктом «а» ч.1 ст. 29 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН, ратифікованої 27 лютого 1991 року та яка набула чинності для України 27 вересня 1991 року держави- учасниці погоджуються щодо того, що освіта дитини має бути спрямована на розвиток особи, талантів, розумових і фізичних здібностей дитини в найповнішому обсязі.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини.
Суд вважає, що витрати на навчання дитини є додатковими, такі підтверджуються долученими до справи довідкою, квитанціями про оплату із посиланням на укладений договір, такі витрати викликані розвитком здібностей дитини, спрямовані на здобуття дитиною освіти за відповідною кваліфікацією, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення із стягненням з відповідача ? вартості навчання за перший курс, що становить 5 250 грн.
Щодо інших витрат, визначених позивачем ОСОБА_4 як додаткових, такі відносяться до витрат викликаних потребами, обставинами, життєвою необхідністю та покладаються на утриманців за рахунок аліментів та заробітної плати. При цьому, не всі із зазначених витрат є обов»язковими та залежать від можливостей сторін та їх першочергової потреби.
Відповідно до статті 376 ч.1 п.п.3,4 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи те, що суд неправильно застосував норми матеріального права, а висновки суду в частині стягнення додаткових витрат на навчання сина не відповідають обставинам справи, колегія суддів приходить до висновку про скасування як рішення суду першої інстанції від 15 березня 2018 року так і додаткового рішення від 17 квітня 2018 року, які стосуються одного предмету спору та ухвалення нового рішення.
Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п.3,4 ; 383, 384, 391 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Галицького районного суду м.Львова від 15 березня 2018 року та додаткове рішення Галицького районного суду м.Львова від 17 квітня 2018 року скасувати.
Постановити нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_4 задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 (адреса проживання АДРЕСА_1; ІНФОРМАЦІЯ_1; ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_4 (адреса проживання: АДРЕСА_1; дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2; ІПН НОМЕР_2) 18 774,88 грн. (вісімнадцять тисяч сімсот сімдесять чотири грн.88 коп) додаткових витрат на утримання дитини.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 389-391 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 12 вересня 2018 року.
Головуючий Ю.Р.Мікуш
Судді: О.Ф.Павлишин
Т.І.Приколота