Рішення від 04.09.2018 по справі 910/5946/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

м. Київ

04.09.2018Справа № 910/5946/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М., розглядаючи у відкритому судовому засіданні

справу № 910/5946/18

за позовом публічного акціонерного товариства «БГ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «БГ Банк» Луньо І.В., м. Київ,

до приватного підприємства «Селтік», м. Київ,

про стягнення 424 610,40 грн.,

та за зустрічним позовом приватного підприємства «СЕЛТІК», м. Київ,

до публічного акціонерного товариства «БГ БАНК», м. Київ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні приватного підприємства «СЕЛТІК» - товариство з обмеженою відповідальністю «Сан Таун», м. Київ,

про визнання недійсним договору оренди нежитлових приміщень від 01.11.2013 №7265,

за участю представників:

банку - Гурський Г.Ю. (довіреність від 26.02.2018 № б/н);

підприємства - Домбровської І.О. (адвокат; свідоцтво серія НОМЕР_1; ордер серія КВ № 413700);

третьої особи - не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

14.05.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява публічного акціонерного товариства «БГ Банк» (далі - Банк) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банка Луньо І.В. до приватного підприємства «Селтік» (далі - Підприємство) про стягнення 142 774,91 грн. заборгованості.

Позовні вимоги мотивовано тим, що:

- 01.11.2013 публічним акціонерним товариство «Банк Перший» (після зміни найменування Банк; орендодавцеь) та товариством з обмеженою відповідальністю «Сан Таун» (далі - Товариство; орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень №7265 (далі - Договір; Договір оренди), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування майно, яке належить орендодавцю на підставі права власності, а саме: нежитлове приміщення у будівлі орендодавця, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 46, на першому та другому поверхах, загальною площею 72,65 кв.м. для розміщення офісу (пункт 1.1 Договору);

- згідно з умовами Договору Банк надав Товариству у строкове платне користування нежитлове приміщення строком користування до 31.12.2014 включно;

- відповідно до Договору Товариство зобов'язалося щомісячно сплачувати Банку орендну плату за користування приміщенням у сумі 6 695,50 грн. та компенсувати вартість спожитих комунальних послуг (електроенергію, воду, вивіз сміття та інші витрати на утримання приміщення);

- 01.11.2016 Банком (орендодавець), Товариством (первісний орендар) і Підприємством (новий орендар) укладено договір №01/11/16 про заміну сторони у зобов'язанні (далі - Договір №01/11/16), згідно з яким первісний орендар переводить (передає), а новий орендар приймає на себе зобов'язання та права за Договором з усіма змінами і доповненнями, відповідно до умов якого орендодавець передав у строкове платне користування першому орендарю нежитлове приміщення загальною площею 48,1 кв.м., що розташоване на першому поверсі будівлі за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 46;

- згідно з умовами Договору №01/11/16 Підприємство зобов'язалося сплатити Банку борг зі сплати орендної плати та інших платежів, що виникли у Товариства за Договором в сумі 192 297,44 грн. протягом 390 днів з моменту укладення та набрання чинності Договором №01/11/16;

- оскільки Договір №01/11/16 було укладено 01.11.2016, то Підприємство мало здійснити повне погашення заборгованості з орендної плати у сумі 192 297,44 грн. не пізніше 25.11.2017;

- порушуючи умов Договору №01/11/16 Підприємство у встановлені строки заборгованість повністю не сплатило у зв'язку з чим станом на дату звернення до суду з даним позовом сума заборгованості становить 142 774,91 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2018 позовну заяву залишено без розгляду та встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.

30.05.2018 Банком подано суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2018 було прийнято позовну заяву до розгляду; відкрито провадження у справі № 910/5946/18; розгляд справи постановлено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження.

18.06.2018 позивач подав суду заяву про збільшення позовних вимог, в якому просив суд в порядку частини другої статті 46 Господарського процесуального кодексу України збільшити розмір позовних вимог до 424 610,40 грн.

Разом з тим, Банк у вказаній заяві просив суд розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

26.06.2018 Банк подав суду письмові пояснення та додаткові документи на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 05.06.2018.

03.07.2018 Підприємство подало суду: відзив на позовну заяву, в якому заперечило проти задоволення позовних вимог; зустрічну позовну заяву про визнання недійсним Договору.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що:

- під час укладення Договору у Банка були відсутні правові підстави для розпорядження приміщенням, оскільки об'єкт оренди відповідно до Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотеки, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 23.06.2017, належить на праві власності згідно договору від 09.08.2005 № 982 Підприємству, що свідчить про те, що власником приміщення з 2005 року і по теперішній час є Підприємство, а відтак, Банк не мав жодних правових підстав для розпорядження майном шляхом передачі його в оренду третім особам;

- Банк в момент вчинення правочину умисно ввів в оману представника Товариства щодо того, що він є власником нежитлового приміщення та не мав правових підстав на укладення Договору, в результаті чого розпорядився чужим майном та порушив право власності Підприємства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2018 зустрічну позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2018 постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 07.08.2018.

10.07.2018 Підприємство подало суду документи на виконання вимог ухвали суду про залишення зустрічної позовної заяви без руху від 04.07.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2018 було прийнято зустрічний розгляд до спільного розгляду з первісним; вимоги за зустрічним позовом об'єднані в одне провадження з первісним позовом; залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Підприємства - Товариство.

16.07.2018 Підприємство подало суду документи на виконання вимог ухвали суду від 05.06.2018.

26.07.2018 Банк подав суду клопотання про долучення до матеріалів справи документів на виконання вимог ухвали суду від 12.07.2018.

01.08.2018 Банк подав суду: заяву про застосування строків позовної давності; відзив на зустрічну позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2018 було оголошено перерву у підготовчому засіданні до 14.08.2018.

10.08.2018 та 13.08.2018 Підприємство подало суду відповідь на відзив Банку на зустрічний позов.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.09.2018.

Ухвали Господарського суду міста Києва було надіслано учасникам процесу на адреси, зазначені у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що також підтверджується відмітками канцелярії на звороті таких ухвал.

Згідно із частиною шостою статті 242 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

До матеріалів справи долучено ухвали суду з конвертами, які були повернуті з адреси третьої особи з відмітками пошти «за закінченням встановленого строку зберігання».

Представники третьої особи у судове засідання 04.09.2018 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про час дату і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Банк у судовому засіданні 04.09.2018 оголосив вступне слово та первісні позовні вимоги підтримав повністю; проти задоволення зустрічного позову заперечив.

Представник Підприємства у судовому засіданні 04.09.2018 оголосив вступне слово та просив у задоволенні первісного позову відмовити повністю, а зустрічний позов підтримав повністю і просив суд його задовольнити.

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з'ясувавши обставини, на які посилаються учасники справи, дослідив в порядку статей 209-210 Господарського процесуального кодексу України докази у справі.

Після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.

Представники сторін виступили з промовами (заключним словом), в яких посилалися на обставини і докази досліджені у судовому засіданні.

У судовому засіданні 04.09.2018 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, у відповідності до вимог статей 222-223 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог, та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.11.2013 Банком (орендодавець) і Товариством (орендар) було укладено Договір, за умовами якого:

- орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування майно, яке належить орендодавцеві на підставі права власності, а саме: нежитлове приміщення у будівлі орендодавця, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 46, на першому поверсі загальною площею 72,65 кв.м. для розміщення офісу (пункт 1.1 Договору);

- за користування приміщенням орендар зобов'язався сплачувати щомісячно орендодавцеві оренду плату у розмірі 5 579,58 грн., крім того ПДВ 20% - 1 115,92 грн., разом з урахуванням ПДВ 6 695,50 грн. (пункт 3.1 Договору);

- орендна плата перераховується орендарем на поточний рахунок орендодавця щомісячно не пізніше 30 (тридцятого) числа місяця, що передує оплачуваному за реквізитами згідно з пунктом 3.3 Договору (пункт 3.2 Договору);

- Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання (пункт 7.2 Договору).

Договір підписано зі сторони Банку головою правління Остапенко І.В., яка діяла на підставі статуту, та зі сторони Товариства директором Кучманським В.П., який діяв на підставі статуту.

Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Отже, укладений Банком і Товариством Договір за своєю правовою природою є договором оренди.

В подальшому Банком і Товариством було укладено такі додаткові угоди: від 31.12.2015 № б/н - продовжено термін оренди до 26.02.2016; від 01.02.2016 № б/н - продовжено строк оренди до 31.01.2017 та визначено умови автоматичної пролонгації; від 01.11.2016 № б/н - внесено зміни у Договір, враховуючи процедуру ліквідації Банку.

Крім того, 01.11.2016 Банком (орендодавець), Товариством (первісний орендар) і Підприємством (новий орендар) було укладено Договір №01/11/16, за умовами якого:

- первісний орендар переводить (передає), а новий орендар приймає на себе зобов'язання та права за Договором з усіма змінами і доповненнями, відповідно до умов якого орендодавець передав у строкове платне користування першому орендарю нежитлове приміщення загальною площею 48,1 кв.м., що розташоване на першому поверсі будівлі за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 46 (пункт 1.1 Договору № 01/11/16);

- підписанням Договору №01/11/16 новий орендар зобов'язався сплатити орендодавцю борг зі сплати орендної плати та інших платежів, що виникли у первісного орендаря за Договором в сумі 192 297,44 грн. протягом 390 днів з моменту укладення та набрання чинності Договором №01/11/16 (пункт 1.2 Договору № 01/11/16);

- Договір № 01/11/16 набирає чинності з моменту підписання його сторонами та скріпленням печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором № 01/11/16 (пункт 5.1 Договору № 01/11/16).

Відповідно до статті 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

У зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб.

Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 520 ЦК України передбачено, що боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Отже, укладений учасниками справи Договір № 01/11/16 за своєю правовою природою є правочином щодо заміни кредитора та боржника у зобов'язанні з оренди нерухомого майна.

Банк вказує, що заборгованість Підприємства з орендної плати за період з 01.11.2017 по 28.02.2018 складає 281 835,49 грн.

Крім того, Підприємство за умовами Договору № 01/11/16 взяло на себе зобов'язання з оплати заборгованості Товариства з оренди у сумі 192 297,44 грн.

Враховуючи викладене, Банк просить стягнути з Підприємства грошові кошти у сумі 424 610,40 грн.

Підприємство заперечило проти первісних позовних вимог і заявило зустрічний позов про визнання Договору недійсним.

Враховуючи те, що предметом первісного позову є стягнення боргу з Договором і Договором № 01/11/16, суд дійшов висновку, що доцільним є розгляд в першу чергу саме зустрічних позовних вимог.

Підприємство обґрунтовує зустрічний позов тим, що:

- під час укладення Договору у Банка були відсутні правові підстави для розпорядження приміщенням, оскільки об'єкт оренди відповідно до Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотеки, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 23.06.2017, належить на праві власності згідно договору від 09.08.2005 № 982 Підприємству, що свідчить про те, що власником приміщення з 2005 року і по теперішній час є Підприємство, а відтак, Банк не мав жодних правових підстав для розпорядження майном шляхом передачі його в оренду третім особам;

- Банк в момент вчинення правочину умисно ввів в оману представника Товариства щодо того, що він є власником нежитлового приміщення та не мав правових підстав на укладення Договору, в результаті чого розпорядився чужим майном та порушив право власності Підприємства.

- ці обставини були встановлені в ході судового вирішення спору у адміністративній справі №826/26802/15 за позовом ОСОБА_7 до Головного територіального управління юстиції у м. Києві, треті особи - Приватне підприємство "Селтік", Публічне акціонерне товариство "БГ БАНК", про визнання протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 6851995 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення хімічного цеху, за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 46, загальною площею 13491,3 кв.м. за ПАТ «Банк Перший» код ЄДРПОУ 20717958, та всі послідуючі/пов'язані індексні номери про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень; зобов'язати реєстратора внести/поновити реєстраційний запис до Державного реєстру речових прав та їх обтяжень про проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно - нежиле приміщення хімічного цеху (в літ. Е) за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 46, загальною площею 13 491,3 м2, за Приватним підприємством «Селтік» (код ЄДРПОУ 32243688).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.12.2016, залишеним без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2017 у цій справі скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 6851995 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення хімічного цеху, за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 46, загальною площею 13491,3 кв.м. за ПАТ «Банк Перший» код ЄДРПОУ 20717958, та всі послідуючі/пов'язані індексні номери про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.5.2017 виправлено описку в резолютивній частині судового рішення, а саме: скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 6851995 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення хімічного цеху (в літ. Е), за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 13491,3 кв.м. за ПАТ «Банк Перший» код ЄДРПОУ 20717958, та всі послідуючі/пов'язані індексні номери про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Отже, на думку Підприємства, спірний правочин має бути визнаним недійсним у порядку статей 203, 215 ЦК України.

Банком було подано суду заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України), а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, якщо строк визначений роками (частина перша статті 254 ЦК України).

В абзаці першому та п'ятому підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (далі - Постанова № 10) зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою.

Якщо відповідачів у справі два чи кілька, суд вправі відмовити в задоволенні позову за наявності згаданої заяви лише одного з них, оскільки позовну давність законом визначено саме для позивача у справі як строк, у межах якого він може звернутися до суду.

Пунктом 2.2 Постанови № 10 визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Згідно з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 23.06.2018 об'єкт нерухомого майна - нежиле приміщення хімічного цеху (в літ. Е), загальною площею 13 491,3 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1 (вказана адреса була присвоєна будинку за старою адресою вул. Червоноткацька, 46), належить на праві приватної власності Підприємству.

Сторонами було підтверджено та не оспорено тієї обставини, що у вказаному об'єкті нерухомого майна знаходиться приміщення, що є предметом оренди за Договором.

Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним (частина перша статті 230 ЦК України).

Пунктом 3.10 постанови від 29.05.2013 №11 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» роз'яснено, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Предметом спору у даній справі є вимога Підприємства про визнання недійсним Договору внаслідок відсутності у Банка правових підстав для розпорядження таким приміщенням.

Судом встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.12.2016 зі справи № 826/26802/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2017, було частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_7 до Головного територіального управління юстиції у місті Києві, треті особи - Банк, Підприємство; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 6851995 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення хімічного цеху, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 46, загальною площею 13 491,3 кв.м за публічним акціонерним товариством «Банк Перший» (зміна найменування на публічне акціонерне товариство «БГ Банк»), код ЄДРПОУ 20717958, та всі послідуючі/ пов'язані індексні номери про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Вказані судові рішення набрали законної сили та в силу частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення для розгляду даного господарського спору.

Так, під час розгляду справи № 826/26802/15 судами було встановлено, зокрема те, що: 30.09.2013 державним реєстратором реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Рябоконь О.І. прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №6851995 та внесено відповідні відомості про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, а саме: нежиле приміщення хімічного цеху (літ. Е), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 46, за публічним акціонерним товариством «Банк Перший», правонаступником якого є Банк, оскаржуване рішення було прийняте за результатами розгляду заяви публічного акціонерного товариства «Банк Перший» на підставі договору іпотеки від 29.02.2008, укладеного Підприємством і публічним акціонерним товариством «Банк Перший».

Що ж до тверджень Банку про касаційне оскарження вказаних судових рішень, то слід вказати таке.

Судові рішення по адміністративній справі № 826/26802/15 набрали законної сили, є обов'язковими для виконання і їх дію не зупинено.

В разі постановлення Верховним Судом остаточного судового рішення по справі № 826/26802/15 Банк не позбавлений права звернутися з відповідною заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у даній господарській справі.

Матеріалами справи підтверджено та не спростовано Банком, що власником приміщення з 2005 року і по теперішній час є саме Підприємство.

Таким чином, у Банка станом на дату укладення Договору оренди не могли виникнути правові підстави для розпорядження приміщенням, а тому є підстави для визнання вказаного правочину недійсним, виходячи з такого.

Статтею 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно з частинами першою та другою статті 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Частиною першою статті 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами першою та другою статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що лише власник майна наділений правом розпорядження, зокрема передачі майна в оренду.

Отже, оспорюваний правочин (Договір оренди) в момент його укладення суперечив вимогам закону, а саме статтям 316, 317, 319 та 761 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним в силу приписів статтей 203, 215 ЦК України.

Що ж до тверджень Підприємства про наявність підстав для визнання оспорюваного правочину таким, що укладений внаслідок введення в оману, то слід зазначити, що позивачем за зустрічним позовом не доведено належними та допустимими доказами умислу Банку щодо введення в оману стосовно укладення оспорюваного правочину.

Оскільки зустрічний позов є обґрунтованим і права Підприємства як власника майна дійсно порушені, то є необхідність у вирішенні питання щодо спливу строку позовної давності.

Банк вказує, що оскільки Договір оренди укладено ще 01.11.2013, то строк позовної давності сплинув 01.11.2016, а тому у зустрічному позові заявленому 02.07.2018 слід відмовити на підставі частини четвертої статті 267 ЦК України.

На думку Банка, Підприємство як власник приміщення мало знати про порушення його прав і укладення осопорюваного правочину.

Разом з тим, вказані доводи Банку документально не підтверджені.

Слід зазначити що Підприємство не є стороною оспорюваного правочину і могло об'єктивно дізнатися про порушення свого права в момент укладення Договору № 01/11/16, який був трьохстороннім і його умови передбачали надання Підприємству інформації щодо оспорюваного Договору оренди.

Слід зазначити, що Договір № 01/11/16 було укладено 01.11.2016, а обставини, що стали підставою для його оспорення виникли з судового рішення, яке набрало законної сили 21.12.2016

Тому позов пред'явлено в межах трирічного строку з моменту коли Підприємство дізналось чи могло дізнатись про порушення свого права.

Отже, відсутні підстави для застосування частини четвертої статті 267 ЦК України, оскільки строк позовної давності у даному випадку не сплинув.

Крім того, з урахуванням встановлених судовими рішеннями у адміністративній справі обставинами сторони договору оренди дійшли згоди про новацію договору - про зміну предмету договору виклавши його 01.07.2017 в новій редакції із змісту якої вбачається угода про передачу електроенергії та використання технологічних мереж. Отже, Банк припинив права і обов'язки орендодавця, а Підприємство - орендаря.

Що ж до первісних позовних вимог, то суд дійшов висновку про відмову у їх задоволенні, виходячи з такого.

Банком заявлено до стягнення з Підприємства заборгованість, яка виникла внаслідок невиконання умов Договору оренди, який визнано недійсним.

Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Оскільки підставою для стягнення грошових коштів у сумі 424 610,40 грн. є Договір оренди, який є недійсним та не створює юридичних наслідків, то підстав для задоволення первісних позовних вимог немає.

Отже, у задоволенні первісного позову слід відмовити.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України зустрічний позов підлягає у задоволенню, а первісний визнається судом недоведеним, необґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи щодо первісного та зустрічного позову слід покласти на Банк.

Що ж до витрат на професійну правничу допомогу, то слід вказати, що Підприємство просило суд покласти на Банк відшкодування 15 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої і третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно із статтею 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин четвертої і п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

15.06.2018 Підприємством і адвокатським бюро «Сергія Пагера» (далі - Бюро) укладено договір №15-06/18 про надання правової допомоги, за умовами якого Бюро бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу у господарській справі № 910/5946/18, а клієнт зобов'язується оплатити надані послуги.

Підприємством подано як доказ оплати послуг адвоката копію платіжного доручення від 02.07.2018 № 289 на суму 10 000 грн.

Отже, фактично Підприємство понесло витрати щодо отримання професійної правничої допомоги у сумі 10 000 грн.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн. є фактично підтвердженими, співрозмірними заявленим зустрічним позовним вимогам, а тому вбачає за можливе у вказаній сумі витрати покласти на Банк.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні первісного позову публічного акціонерного товариства «БГ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «БГ Банк» Луньо І.В. до приватного підприємства «Селтік» про стягнення 424 610,40 грн. відмовити повністю.

2. Судові витрати, пов'язані з розглядом первісного позову, покласти на публічне акціонерне товариство «БГ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «БГ Банк» Луньо І.В.

3. Зустрічний позов приватного підприємства «СЕЛТІК» до публічного акціонерного товариства «БГ БАНК» про визнання недійсним договору оренди нежитлових приміщень від 01.11.2013 №7265 задовольнити повністю.

4. Визнати недійсним договір оренди нежитлових приміщень від 01.11.2013 № 7265, укладений публічним акціонерним товариством «Банк Перший» та товариством з обмеженою відповідальністю «Сан Таун».

5. Стягнути з публічного акціонерного товариства «БГ Банк» (04112, м. Київ, вул. Дегтярівська, 48; адреса для листування: 01054, м. Київ, вул. Гончара, 35; ідентифікаційний код 20717958) з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання даного рішення суду, на користь приватного підприємства «Селтік» (02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1; ідентифікаційний код 32243688) 11 762 (одинадцять тисяч сімсот шістдесят дві) грн. судових витрат, з яких 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. судового збору та 10 000 (десять тисяч) грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

6. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 17.09.2018.

Суддя І.Д. Курдельчук