10.09.2018
Справа № 127/12945/18
Провадження № 2/127/2177/18
(З А О Ч Н Е)
10 вересня 2018 року Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Короля О.П.
секретаря судового засідання Крижанівського В.В,,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Максус Лізинг" про визнання договору недійсним та застосування реституції,
ОСОБА_1П звернулася до суду з позовом до ТОВ "Максус Лізинг" та просить визнати договір фінансового лізингу № 01748 від 12.05.2018 року недійсним та стягнути з відповідача сплачені кошти за цим договором у розмірі 20 000,00 грн. Свої вимоги мотивувала тим, що 12.05.2018 року між сторонами укладено оспорюваний договір фінансового лізингу, предметом якого є надання позивачу автомобіля марки/моделі Ravon R2 Comfort вартістю 7566,54 долари США, що еквівалентно 199 000,00 грн. Позивач перерахувала відповідачу кошти в розмірі 20000,00 грн. Позивач зазначає, що цей договір є нікчемним, зважаючи на те, що всупереч ст.799 ЦК України він не посвідчений нотаріально. Крім того вказує, що вартість лізингу та розмір щомісячних платежів подається в іноземній валюті (доларах США) з еквівалентом в гривні, що суперечить Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Також зазначає, що договір укладений під впливом обману та із застосуванням нечесної підприємницької практики. Умови договору є несправедливими, зокрема встановленні жорсткі обов'язки споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця, надана можливість продавцю не повертати кошти на оплату у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця у зв'язку з виконанням ним договору, надано право продавцю в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору, визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору. Позивач також вказує, що предмет договору не визначений індивідуальними ознаками. Дане і стало підставою для звернення до суду.
Відповідач своїм правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, хоча про таке право та наслідки його не використання був повідомлений належним чином.
В судовому засіданні позивач свої вимоги підтримала та просила позов задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві, не заперечувала щодо заочного розгляду справи.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав, а тому суд ухвалив провести заочний розгляд справи (без винесення окремого процесуального документа), що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України, оскільки позивач не заперечувала щодо такого порядку розгляду справи.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до наступного.
Судом встановлено наступні фактичні обставини справи, яким відповідають правовідносини, що виникли у зв'язку з договором фінансового лізингу, які регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж та загальними положеннями про визнання правочинів недійсними, Законом України «Про фінансовий лізинг».
Судом встановлено, що 12.05.2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Максус Лізинг" укладено договір №01748 фінансового лізингу, згідно з яким предметом договору фінансового лізингу є транспортний засіб автомобіль марки/моделі Ravon R2 Comfort вартістю 7566,54 дол. США, що еквівалентно 199 000,00 грн. (а.с. 6-13).
Відповідно до п. 1.3 договору лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати Предмет Лізингу у власність (отримати право власності на Предмет Лізингу) та передати Предмет Лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим Договором. Лізингоодержувач користується Предметом Лізингу на умовах даного Договору та згідно з положеннями чинного законодавства.
Згідно з п. 1.7 договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; комісії за передачу Предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.5. ст. 9 даного договору.
Пунктом 9.1 статті 9 Договору визначено, що комісія за організацію договору являє собою погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу в розмірі 10 %, який лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця після укладення Договору за його організацію протягом строку дії Договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір комісії за організацію Договору зазначено у Додатку № 1 до даного Договору. Комісія за організацію Договору входить до складу обов'язкових лізингових платежів, які лізингоодержувач зобов'язаний сплатити до моменту отримання предмету лізингу.
Згідно з п. 9.2 статті 9 Договору авансовий платіж складає частину від вартості Предмета Лізингу в розмірі 25 відсотків зазначеного у даному Договорі та у Додатку №1 до даного Договору.
Оспорюваний договір був підписаний сторонами на кожному аркуші договору.
На виконання умов договору ОСОБА_1 був сплачений авансовий платіж по договору №01748 фінансового лізингу від 12.05.2018 року у сумі 20000 грн., що підтверджується квитанцією від 12.05.2018 року (а.с.16).
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Виходячи з аналізу вказаних норм чинного законодавства договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.
Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, й визнання такого договору недійсним судом не вимагається.
Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України.
Положення статті 216 ЦК України застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Таким чином, договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб марки/моделі Ravon R2 Comfort, а сторонами договору фізична і юридична особи, всупереч положенням ст. 799 ЦК не був нотаріально посвідчений, а тому в силу положень ст.220 цього ж Кодексу є нікчемним.
Крім того, відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб, а отже на послуги фінансового лізингу поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».
Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.
Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).
Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку про те, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).
Суд погоджується з доводами позивача про те, що при укладанні оспорюваного договору сторони остаточно не визначили вартість предмету лізингу, не погоджено графіку сплати лізингових платежів згідно з додатком №1 до договору, на який робиться посилання у змісті договору фінансового лізингу, однак який до договору не додається, а також не був отриманий позивачем.
Крім того, як встановлено судом із змісту оспорюваного договору фінансового лізингу від 12.05.2018 року, в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені Законом України «Про фінансовий лізинг», одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.
За змістом ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.
Таким чином, оскільки вибір продавця предмета лізингу відповідно до п. 4.3 договору здійснює відповідач, то в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, а тому даний договір суперечить положенням ст. 808 ЦК України.
Що стосується твердження позивача, що вартість лізингу та розмір щомісячних платежів подається в іноземній валюті (доларах США) з еквівалентом в гривні, що суперечить Декрету Кабінету Міністрів України від №15-93 « Про систему валютного регулювання і валютного контролю», то як слідує зі змісту договору сторони не визначали розрахунки в іноземній валюті, порядок здійснення яких регулюється вказаним нормативним актом. Однак визначення ціни через гривневий еквівалент іноземної валюти є порушенням Постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.98 р. №1998 "Про удосконалення порядку формування цін", відповідно до якої формування, встановлення і застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно в національній грошовій одиниці та вважається при формуванні цін обґрунтованим облік витрат у доларовому еквіваленті тільки в частині імпортної складової структури ціни.
Крім того, суд звертає увагу на те, що є несправедливими умови договору фінансового лізингу про нарахування штрафних санкцій за дострокову сплату лізингових платежів, а також є несправедливими умови договору фінансового лізингу, які передбачають жорстку відповідальність лізингоодержувача за невиконання умов укладеного договору та відсутність відповідальності лізингодавця за невиконання останнім умов договору, оскільки такі умови договору призводять до істотного дисбалансу прав та обов'язків сторін.
Відповідно до ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Таким чином, суд, аналізуючи зміст спірного договору, укладеного між ТОВ «Максус Лізинг» та ОСОБА_1, приходить до висновку, що в договорі відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування, місцезнаходження, встановлена жорстка відповідальність лізингоодержувача, як споживача за порушення умов договору, усувається відповідальність лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, не надані права лізингоодержувача як споживача, вимагати дострокового розірвання договору, передбачено покладення на споживача штрафу за дострокове розірвання договору, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, вказаний договір не є нотаріально посвідченим, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.
Отже, умови договору № 01748 фінансового лізингу від 12.05.2018року є такими, що суперечать нормам ЦК, Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про захист прав споживачів», порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України), призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.
З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання договору фінансового лізингу №01748 від 12.05.2018 року недійсним обґрунтовані, законні та підлягають задоволенню. Відповідно підлягають задоволенню і вимоги про стягнення з ТОВ «Максус Лізинг» сплачених коштів в сумі 20000 грн.
Відповідно до ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.\
Питання стягнення судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 16, 203, 204, 215, 216, 611, 628, 799, 806 ЦК України, Законом України "Про фінансовий лізинг", ст.ст.12,13, 81, 89, 141, 264, 265, 268, 274, 279 ЦПК України,-
Позов задовольнити.
Визнати недійсним договір №01748 фінансового лізингу від 12.05.2018 року, укладений між до Товариством з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» та ОСОБА_1.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» (02093, м.Київ, вул.Бориспільська,11-А, офіс 404-3, код ЄДРПОУ 41597671) на користь ОСОБА_1 (21019, м.Вінниця, вул.Молодіжна, 4, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1), сплачені за договором №01748 фінансового лізингу від 12.05.2018 року грошові кошти в сумі 20 000 (двадцять тисяч) грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.)
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили протягом тридцяти днів з дня його проголошення, якщо не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подання протягом тридцяти днів апеляційної скарги до апеляційного суду Вінницької області.
Суддя: