Справа № 825/1612/18
11 вересня 2018 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Бабенка К.А.
За участю секретаря: Івченка М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2018 року, суддя Соломко І.І., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив визнати бездіяльність відповідача протиправною та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 67348,50 грн. за період з 26.06.2017 року по 20.12.2017 року без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2018 року позов задоволено частково.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України та наказом командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” від 23.06.2017 № 88 звільнений з військової служби у запас за підпунктом “а” частини шостої статті 26 з урахуванням підпункту “і” пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, в подальшому наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 178 від 26.06.2017 року позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 26.06.2017. Крім того, наказано виплатити, серед іншого, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в сумі 60323,33 грн. (а.с. 73).
Згідно платіжного доручення № 640 від 26.06.2017 позивачу перераховано суму 84248,34 грн, що підтверджується відомостями розподілу заробітної плати за червень 2017 року № 6/19 про виплату позивачу грошового забезпечення (а.с. 64,65), та не заперечується позивачем.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_2 № 1, вартість речового майна, що належить до видачі позивачу, складає 60323,33 грн. (а.с. 15).
Виплата позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно в розмірі 59418,48 грн. проведена 20.12.2017, що підтверджується довідкою ПАТ Комерційного банку “Приватбанк” від 21.12.2017 (а.с. 22).
Позивач, вважаючи дії відповідача щодо не проведення йому повного розрахунку при звільненні, а свої права порушеними, звернувся до суду з адміністративним позовом з метою захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ (Закон № 2011-ХІІ), який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизну та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з частиною першою статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016р. № 178 (далі - Порядок № 178).
Відповідно до п.3 Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (п.4 Порядку).
Отже, з вищезазначеного Порядку вбачається, що грошова компенсація за речове майно є разовою, виплачується у разі звільнення з військової служби, взамін за неотримане речове майно і не є видом грошового забезпеченням військовослужбовця ЗСУ у розумінні вимог чинного законодавства України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Компенсація за речове майно не є ні основним, ні додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців у розумінні вимог чинного законодавства, стосується виплати компенсації за невикористане речове майно у зв'язку із звільненням позивача зі служби в ЗСУ.
За змістом ст. 94 Кодексу України про працю заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Як вже було зазначено судом апеляційної інстанції компенсація за речове майно, виплачувалась позивачу взамін невикористаного речового майна, а отже не є винагородою за виконану позивачем роботу.
Посилання представника позивача про те, що якби позивачу було видано речове майно, то він би міг його використати у роботі під час проходження військової служби, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони не грунтуються на вимогах закону, носять характер припущення.
Отже, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що компенсація за речове майно не є грошовим забезпеченням, яке отримував позивач під час проходження службт у ЗС України, а тому несвоєчасна її виплата не може бути підставою для виплати середнього заробітку за час затримки при звільненні.
Шодо посилання суду першої інстанції на рішення Верховного Суду України у справі №21-1765а15 від 15.09.2015 року, то колегія суддів вважає його безпідставним, оскільки таке рішення стосується виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з затримко виплати заробітьої плати, а не компенсації за речове майно.
Згідно довідки-витягу з розрахунково-платіжних відомостей щодо розміру грошового забезпечення, нарахованого позивачу за період жовтня 2015 - червня 2017 рок ( а.с.19) позивачу виплачувалось грошове забезпечення із наступних видів: оклад за військове звання, посадовий оклад, надбавка за вислугу років, надбавка за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці, премія, щомісячна додаткова винагорода, грошова допомога на оздоровлення, одноразова премія, компенсація за невикористану відпустку, винагорода за участь в АТО.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на наступні обставин.
Як убачається з матеріалів справи, військова частина не є самостійним розпорядником коштів, передбачених на виплати компенсації за речове майно. Військовою частиною визначається розмір компенсації, після чого подається заявка на кошти до Центрального управління тилового забезпепчення Тилу ЗСУ та до служби тилу Командування Сухопутних військ ЗСУ на грошові кошти до кінця 2017 року загальним фондом 2101020 разом з відповідним листом про виділення кошторисних призначень та асигнувань для виплати грошової компенсації за неотримане рерчове майно для військової частини НОМЕР_2 .
Таким чином, виплата компенсації за речове майно позивачу можлива лише після надходження відповідних коштів від вищезазначених установ.
Доказів того, що після надходження коштів на виплату прозивачу компенсації, остання не виплачувалась з вини військової частини НОМЕР_1 позивач не надав і таких доказів не було встановлено судовою колегією в ході розгляду справи.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи вищевикладені доводи, судова колегія приходить до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції щодо необхідності стягнення з військової частини середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за неотримане речове майно.
Згідно ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення і ухвалити нове рішення.
Оскільки судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального іі процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає за необхідне рішення Чернігівськогго окружного адміністративного суду від 25 травня 2018 року скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2018 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити в повному обсязі.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Судя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Бабенко К.А.
Повний текст виготовлено: 12 вересня 2018 року.