Іменем України
Київ
11 вересня 2018 року
справа №826/13240/17
адміністративне провадження №К/9901/55270/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2017 року у складі судді Маруліної Л.О. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2018 року у складі колегії суддів Губської О.А., Парінова А.Б., Беспалова О.О. у справі № 826/13240/17 за позовом Державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія» до Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
У жовтні 2017 року Державне підприємство «Українська залізнична швидкісна компанія» (далі - Підприємство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило:
- визнати протиправною відмову податкового органу у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість Підприємства та податкової декларацію з рентної плати за жовтень 2016 року, що подавалася 18 листопада 2016 року;
- визнати декларацію з податку на додану вартість та податкову декларацію з рентної плати за жовтень 2016 року поданою Підприємством 18 листопада 2016 року як податкову звітність;
- визнати протиправним та скасувати рішення податкового органу від 26 січня 2017 року № 908/10/26-51-12-01-21 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість;
- зобов'язати податковий орган поновити реєстрацію Підприємства як платника податку на додану вартість шляхом внесення запису про відміну анулювання реєстрації до Реєстру платників податку на додану вартість;
- зобов'язати відповідача прийняти податкову звітність з податку на додану вартість у паперовому вигляді за період з жовтня 2016 по січень 2017 року;
- зобов'язати податковий орган підписати договір про визнання електронних документів від 24 травня 2017 року між Підприємством та податковим органом.
19 лютого 2017 року рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2018 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій встановили наявність підстав у податкового органу для відмови у прийнятті податкової декларації відповідно до пункту 49.11 статті 49 Податкового кодексу України, а саме підписання податкової декларації невідповідною особою, що є порушенням вимог пункту 48.3 статті 48 цього кодексу.
Відмовивши у вимогах про визнання протиправним та скасування рішення податкового органу від 26 січня 2017 року про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість та зобов'язання відповідача поновити реєстрацію, суди попередніх інстанцій висновувалися на аналізі положень підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16, пунктів 49.1, 49.2, 49.3, 49.4 статті 49, підпункту «г» пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України, Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14 листопада 2014 року № 1130, а також вказали на не надання позивачем доказів про подачу податкових декларацій з податку на додану вартість з січня по вересень 2016 року.
Відносно позовних вимог про зобов'язання податкового органу підписати договір про визнання електронних документів, суди першої та апеляційної інстанції, вважаючи їх необґрунтованими, виходили з недотримання Підприємством вимог Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 10 квітня 2008 року № 233, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 квітня 2008 року за №320/15011, оскільки позивачу необхідно було надати до податкового органу два примірники Договору в паперовій формі, а не в електронній, як зроблено Підприємством.
У липні 2018 року позивач подав касаційну скаргу на судові рішення судів попередніх інстанцій, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Касаційна скарга Підприємства утримує викладення фактичних обставин справи, непогодження позивача з оцінкою наданою цим обставинам судами попередніх інстанцій, цитування положень підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16, пункту 46.1 статті 46, пунктів 48.1, 48.3 статті 48, пунктів 49.2, 49.7, 49.8, підпункту 49.11.1 пункту 49.11, пункту 49.15 статті 49 Податкового кодексу України, Інструкції № 233, вказує на неврахування судами попередніх інстанцій частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, норми якої покладають обов'язок доказування правомірності свого рішення, дій на суб'єкта владних повноважень.
01 серпня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито провадження за касаційною скаргою податкового органу, витребувано справу № 826/13240/17 з суду першої інстанції.
16 серпня 2018 року справа № 826/13240/17 надійшла на адресу Верховного Суду.
Відзив податкового органу на касаційну скаргу позивача не надходив, що не перешкоджає перегляду судових рішень по суті.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, в межах доводів касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення вимог касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення частково не відповідають.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили.
18 листопада 2016 року Підприємством на адресу контролюючого органу надіслано податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2016 року з додатком та податкову декларацію з рентної плати за жовтень місяць 2016 року, які датовано 17 листопада 2016 року та підписані керівником (уповноваженою особою) фізична особа (представник) ОСОБА_1 та головним бухгалтером (особа відповідальна за ведення бухгалтерського обліку) ОСОБА_2
Відповідно до листа податкового органу від 29 листопада 2016 року за № 15093/10/26-51-08-04-11 підставою для не визнання вказаних податкових декларацій як податкової звітності стало те, що їх підписано невідповідною особою згідно реєстраційної частини облікової справи платника податків. Згідно відомостей з ЄДРПОУ станом на 28 листопада 2016 року ОСОБА_1 не є керівником підприємства.
Листа податкового органу від 04 квітня 2017 року №3504/10/26-51-08-01-34 «Про надання інформації», контролюючим органом повідомлено, що згідно заяви ф.1-ОПП, яка надійшла на адресу відповідача 09 серпня 2016 року, відповідно до якої наказом від 06 серпня 2014 року № 3 підписаного головою комісії з припинення ОСОБА_3, звільнено з посади головного бухгалтера ОСОБА_2
16 лютого 2017 року Підприємством через програму «m.e.d.o.k» подано до контролюючого органу на розгляд договір про визнання електронних документів для реєстрації електронного підпису голови комісії з реорганізації ОСОБА_4, на що надійшла квитанція про неприйняття Договору. 24 травня 2017 року позивачем подано аналогічний Договір для реєстрації електронного підпису голови комісії з реорганізації ОСОБА_5, на що 26 травня 2017 року прийшла відповідь від контролюючого органу про неприйняття Договору.
Листом від 26 січня 2017 року № 908/10/26-51-12-01-21 Державна податкова інспекція у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві повідомила позивача про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, відповідно до підпункту «г» пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України неподання, та/або подання декларацій (розрахунків), що свідчать про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту, протягом 12 послідовних податкових місяців.
Зазначені обставини не є спірними між сторонами.
Здійснюючи касаційний перегляд судових рішень з урахуванням положень статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Суд зазначає наступне.
Щодо не визнання податкових декларацій податковою звітністю.
Складення податкової декларації, подання податкової декларації до контролюючих органів визначають статті 48, 49 Податкового кодексу України.
Обов'язкові реквізити, які повинна містити податкова декларація визначає пункт 48.3. статті 48 Податкового кодексу України, серед яких, підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).
Згідно з підпунктом 48.5.1. пункту 48.5. статті 48 Податкового кодексу України, податкова декларація повинна бути підписана керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником.
Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність в електронному документі електронного цифрового підпису платника податку.
Податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу (пункт 48.7 статті 48 Податкового кодексу України).
Відповідно до підпункту 49.11.1 пункту 49.1 статті 49 Податкового кодексу України у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв'язку, - протягом п'яти робочих днів з дня її отримання.
За положеннями пункту 49.15 статті 49 Податкового кодексу України, податкова декларація, надіслана платником податків або його представником поштою або засобами електронного зв'язку, вважається неподаною за умови її заповнення з порушенням норм пунктів 48.3 і 48.4 статті 48 цього Кодексу та надсилання контролюючим органом платнику податків письмової відмови у прийнятті його податкової декларації.
Як встановлено судами попередніх інстанцій підставою для не визнання контролюючим органом поданих Підприємством податкових декларацій податковою звітністю став факт підписання таких декларацій особою ОСОБА_1, який згідно відомостей з ЄДРПОУ станом на 28 листопада 2016 року не є керівником Підприємства.
З метою підтвердження/спростування обставини щодо підписання декларацій особою, яка не є керівником підприємства, суди попередніх інстанцій дослідили та оцінили наявні в матеріалах справи накази:
- Наказом Міністерства інфраструктури України від 09 липня 2014 року № 301 «Про заходи щодо реорганізації Укрзалізниці, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування та інші заходи щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (із змінами) визначено заходи з реорганізації Укрзалізниці, та уповноважено Укрзалізницю, зокрема, утворити комісії з реорганізації підприємств, а також за необхідності вносити зміни до складу таких комісій, у тому числі вживати заходи щодо призначення та/або припинення повноважень голів комісій відповідно до законодавства;
- Наказ Державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія» від 14 липня 2014 року № 200-43ШК «Про утворення комісії з реорганізації» ОСОБА_1 призначений головою комісії з реорганізації Державної адміністрації залізничного транспорту України;
- Наказ Державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія» від 09 грудня 2015 року № 538-Ц/од «Про голову комісії з реорганізації ДП «Українська залізнична швидкісна компанія», яким припинено повноваження голови комісії з реорганізації ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» ОСОБА_1 та головою вказаної комісії призначено ОСОБА_3;
- Наказ Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 31 березня 2016 року № 553/ос, яким ОСОБА_3 звільнено з посади заступника начальника філії з реформування філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Укрзалізниця»;
- Наказ Укрзалізниці від 29 грудня 2016 року № 022-Ц/у, яким припинено повноваження голови комісії з реорганізації ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» ОСОБА_3 та призначено головою комісії з реорганізації ОСОБА_4
Суди першої та апеляційної інстанцій також установили, що згідно з даними, зазначеними в ЄДРПОУ, з 17 жовтня 2016 року керівником Державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія» є ОСОБА_6, ОСОБА_5 - голова комісії з припинення або ліквідації.
Відтак, суди попередніх інстанцій установили, що на час подання податкових декларацій ОСОБА_1 не був керівником підприємства (позивача у справі).
За положеннями частин першої, другої, третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав у податкового органу для не визнання податкових декларацій, підписаних ОСОБА_1, податковою звітністю.
Доводи платника податків стосовно того, що ОСОБА_6 протиправним шляхом з підробленими документами подав документи на внесення до ЄДРПОУ його даних як керівника Підприємства (позивача у справі), є неприйнятними з огляду на відсутність належних і допустимих доказів, які свідчать про протиправність дій цієї особи, а також відсутність рішення щодо обвинувачення особи ОСОБА_6 в незаконних діях.
Щодо анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.
Питання анулювання реєстрації платника податку врегульовані статтею 184 Податкового кодексу України, пунктом «г» пункту 184.1 якої визначено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту.
Наказом Міністерства фінансів України від 14 листопада 2014 року № 1130 затверджено Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2014 року за № 1456/26233 (далі - Положення №1130), яким серед іншого визначається порядок анулювання реєстрації платників податку на додану вартість; форми документів про анулювання реєстрації платників податку на додану вартість; інших документів з питань реєстрації/анулювання реєстрації, перереєстрації платників податку на додану вартість.
Відповідно до пункту 5.5 Положення №1130, анулювання реєстрації за самостійним рішенням контролюючого органу може бути здійснене на підставах, визначених у підпунктах "б" - "з" пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу (підпункти "б" - "з" пункту 5.1 цього розділу).
Контролюючі органи здійснюють постійний моніторинг платників ПДВ, включених до Реєстру, та приймають рішення про анулювання реєстрації платників ПДВ у разі існування відповідних підстав.
Рішення про анулювання реєстрації за самостійним рішенням контролюючого органу приймаються за наявності відповідних підтвердних документів (відомостей). Такими документами є зокрема довідка про подання/неподання платником ПДВ контролюючому органу декларації з податку на додану вартість протягом 12 послідовних податкових місяців та/або реєстр (перелік) податкових декларацій (податкових розрахунків) особи за 12 послідовних податкових місяців, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту у таких деклараціях (податкових розрахунках) протягом 12 послідовних податкових місяців (підстава - підпункт "г" пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу). У реєстрі (переліку) зазначаються дані про реєстрацію особи платником ПДВ та по кожній декларації (податковому розрахунку) - податковий період, дата надходження декларації (податкового розрахунку) до контролюючого органу, загальні обсяги постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту звітного періоду, вказані у відповідних рядках та колонках податкової декларації (податкового розрахунку);
З матеріалів справи вбачається, що рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість прийняте на підставі довідки від 26 січня 2017 року №2. При цьому така довідка в матеріалах справи відсутня, не надана відповідачем та не витребувана судами попередніх інстанцій з метою дотримання принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі. Жодних доказів, які б підтвердили факт неподання платником податків протягом 12 послідовних податкових місяців декларації з податку на додану вартість та/або подання такої декларації, яка свідчить про відсутність постачання/придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту, матеріали справи не містять.
Крім того, суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях зазначили про відсутність доказів подачі Підприємством податкових декларацій з податку на додану вартість з січня по вересень 2016 року, не встановивши будь-який фактів подання позивачем декларацій за жовтень, листопад та грудень 2016 року, адже положення пункту «г» пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України серед обов'язкових умов, які в сукупності складають підставу для анулювання реєстрації платника податку, визначають неподання декларації протягом 12 послідовних податкових місяців.
Суд погоджується з доводами заявника касаційної скарги стосовно того, що судами проігноровані положення частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною третьою цієї статті, докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Крім того, вирішуючи спір по суті суди попередніх інстанцій не вирішили заявлену позовну вимогу про зобов'язання відповідача прийняти податкову звітність з податку на додану вартість у паперовому вигляді за період з жовтня 2016 по січень 2017 року.
Враховуючи межі касаційного перегляду, визначені частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Наведене свідчить про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування судових рішень в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення податкового органу від 26 січня 2017 року № 908/10/26-51-12-01-21 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість та зобов'язання податкового органу поновити реєстрацію Підприємства як платника податку на додану вартість шляхом внесення запису про відміну анулювання реєстрації до Реєстру платників податку на додану вартість та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції в цій частині вимог.
Щодо підписання договору про визнання електронних документів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Підприємством подано на розгляд до податкового органу договір про визнання електронних документів, у відповідь від податкового органу надійшла електронна квитанцій №2, документ - договір про визнання електронних документів з реєстраційним номером НОМЕР_1, НОМЕР_2 не прийнято в результаті виявленої помилки: "Для укладення Договору про визнання електронних документів необхідно виконати вимоги Розділу 3 Інструкції з підготовки та подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом ДПА України, Розділ ІІІ Інструкції з підготовки та подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом ДПА України від 10 квітня 2008 року №233, зареєстрованим в Мін'юсті України 16 квітня 2008 року №320/15011, Розділ ІІІ інструкції з підготовки та подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом ДПА України від 10 квітня 2008 року №233, зареєстрованим в Мін'юсті України 16 квітня 2008 року № 320/15011 (Код: 1)".
Вказаний договір про визнання електронних документів для реєстрації електронного підпису голови з реорганізації надіслано 16 лютого 2017 року електронними засобами зв'язку.
Основні організаційно-правові засади електронного документообігу, використання електронних документів, правовий статус електронного цифрового підпису регулюються Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" від 22 травня 2003 року № 851-IV (далі - Закон № 851-IV) .
Відповідно до частини першої статті 14, частини першої статті 15 Закон № 851-IV, електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб'єктів електронного документообігу. Суб'єкти електронного документообігу, які здійснюють його на договірних засадах, самостійно визначають режим доступу до електронних документів, що містять конфіденційну інформацію, та встановлюють для них систему (способи) захисту.
Загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису визначено Інструкцією з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 10 квітня 2008 року № 233 (далі - Інструкція № 233).
Згідно із пунктом 1 розділу ІІ Інструкції № 233, платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу КЗІ, керуючись цією Інструкцією та договором.
Відповідно до положень розділу ІІІ Інструкції № 233, для подання засобами телекомунікаційного зв'язку електронних податкових документів платник податків має попередньо укласти з органом ДПС за місцем реєстрації договір про визнання електронної звітності (за затвердженими формою та змістом - Додаток 1 до Інструкції) та отримати спеціальне програмне забезпечення.
Процедура подання вказаного вище Договору та отримання електронного ключа визначена пунктами 5.1-5.5 Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 квітня 2008 року № 233, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 квітня 2008 року за №320/15011, а саме платник податків:
- отримує в будь-якому включеному до системи подання податкових документів в електронному вигляді акредитованому центрі сертифікації ключів посилені сертифікати відкритих ключів посадових осіб юридичної особи, що мають право підпису (керівника, бухгалтера), та печатку юридичної особи. Платник податків фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності може обмежитись одним ключем ЕЦП. Особисті ключі знаходяться на ключових (електронних) носіях, що зберігаються в таємниці;
- отримує в органі ДПС за місцем реєстрації або на WEB-сайті ДПА чи регіональної ДПА текст примірного договору про визнання електронних документів (додаток 1), безкоштовне спеціалізоване програмне забезпечення формування та подання до органів ДПС податкових документів в електронному вигляді;
- ознайомившись з редакцією договору, заповнює необхідні реквізити, у тому числі вписує свою електронну адресу, підписує та скріплює печаткою два примірники договору (для фізичної особи суб'єкта підприємницької діяльності за наявності печатки);
- надає до органу ДПС за місцем реєстрації підписані та скріплені печаткою два примірники договору та посилені сертифікати відкритих ключів на електронному носії;
- після підписання договору в органі ДПС за місцем реєстрації отримує один примірник договору. При цьому ставить підпис у журналі обліку договорів про визнання електронних документів (додаток 2) для засвідчення того, що платнику податків було повернуто його примірник договору.
Судами попередніх інстанцій встановлено не дотримання позивачем порядку підписання договору, а саме не надано до податкового органу два примірники Договору в паперовій формі, що не спростовано позивачем, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.
Посилання заявника касаційної скарги на положення пунктів 6, 7 розділу ІІІ Інструкції № 233 є неприйнятними, оскільки норми цих пунктів визначають дії податкового органу на запит платника податків, а також порядок подання податкових документів в електронній формі. Податковий документ в електронному вигляді в розумінні Інструкції № 233 це податкова звітність, реєстри отриманих та виданих податкових накладних з податку на додану вартість та інші звітні податкові документи, інформація в яких зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Відтак, договір про визнання електронних документів не є податковим документом, а отже на нього не розповсюджуються положення пункту 7 цієї Інструкції.
Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог Підприємства щодо зобов'язання відповідача підписати договір про визнання електронних документів.
Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень в частині відмови у задоволенні позовних вимог стосовно визнання протиправним рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість та зобов'язання поновити реєстрацію, не встановивши фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок чого касаційна скарга Підприємства підлягає частковому задоволенню, а судові рішення скасуванню у відповідній частині із направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України. В іншій частині судові рішення прийняті з правильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та дотриманням ними норм процесуального права, що відповідно до положень статті 350 цього Кодексу є підставою для залишення судових рішень без змін у відповідній частині.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія» задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2018 року у справі № 826/13240/17 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення податкового органу від 26 січня 2017 року № 908/10/26-51-12-01-21 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, зобов'язання відповідача поновити реєстрацію Підприємства як платника податку на додану вартість шляхом внесення запису про відміну анулювання реєстрації до Реєстру платників податку на додану вартість, зобов'язання відповідача прийняти податкову звітність з податку на додану вартість у паперовому вигляді за період з жовтня 2016 по січень 2017 року, направити справу № 826/13240/17 в цій частині на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2018 року у справі № 826/13240/17 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р.Ф.Ханова
Судді: І.А.Гончарова
І.Я.Олендер