07 серпня 2018 рокуЛьвів№ 876/8888/17
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Довгополова О.М.,
суддів Ільчишин Н.В., Шинкар Т.І.,
з участю секретаря судового засідання Омеляновської Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Тернопільської області про стягнення заборгованості із виплати суддівської винагороди,-
суддя (судді) в суді першої інстанції - Білоус І.О.,
час ухвалення рішення не вказаний,
місце ухвалення рішення - м.Тернопіль,
дата складання повного тексту рішення не зазначена,
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Тернопільської області, в якому із врахуванням уточнених позовних вимог просила визнати протиправними та нечинними дії Державної судової адміністрації щодо затвердження з 01.01.2017 р. в штатному розписі Апеляційного суду Тернопільської області базового посадового окладу судді Ткач Олександри Іванівни в розмірі 17600 грн. та допустити поворот виконання шляхом внесення змін в штатний розпис Апеляційного суду Тернопільської області стосовно розміру базового посадового окладу судді, виходячи з мінімальної зарплати, зазначивши його в розмірі 35200 грн. з 01.01.2017 р.; зобов'язати Державну судову адміністрацію України провести перерахунок з 01.01.2017 р. належної ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу 35200 грн. з врахуванням проведених виплат та дофінансувати Апеляційний суд Тернопільської області на суму 126823,56 грн. для виплати їй суддівської винагороди виходячи з посадового окладу в розмірі 35200 грн. з належними доплатами.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 липня 2017 року позов задоволено частково. Зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.01.2017 по 01.04.2017, з вирахуванням виплаченої суми суддівської винагороди, при розрахунку посадового окладу якої застосувати мінімальну заробітну плату як розрахункову величину у розмірі 3200 грн.
Рішення мотивоване тим, що в Законі України "Про Державний бюджет на 2017 рік" відсутній будь-який інший місячний розмір мінімальної заробітної плати ніж 3200 грн., тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що з 01.01.2017 р. 1600 грн. є розміром спеціальної тимчасової розрахункової величини, але не іншим розміром мінімальної заробітної плати на 2017 р. Суд наголошує, що відповідно до приписів ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. № 2453-VI, розмір посадового окладу судді апеляційного суду обраховується саме з розміру мінімальної заробітної плати, а не іншої розрахункової величини. Суд першої інстанції вважає, що в один і той же період часу не може існувати одночасно два відмінних один від одного розміри мінімальної заробітної плати. Встановлення розміру суддівської винагороди судді безпосередньо законом про судоустрій є вимогою, конституційною гарантією, а не рекомендацією до органів влади. Також суд першої інстанції не прийняв до уваги правовий висновок з окремих питань, що виникли під час розгляду судами справ щодо виплати після 01.01.2017 р. суддівської винагороди суддям, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, оскільки відповідно до норм КАС України обов'язковим для суду є згідно приписів ч. 1 ст. 244-2 КАС України виключно Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові.
Разом з тим, суд першої інстанції погодився з позицією відповідача щодо того, що соціально-економічні права не є абсолютними, і у разі неможливості їх фінансово забезпечити, держава має право на прийняття рішень пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства, у тому числі, щодо розміру суддівської винагороди. Виходячи з фінансових можливостей державного бюджету, законодавець має право на встановлення будь-якого розміру суддівської винагороди, більшого чи меншого, але враховуючи вимоги ст. 130 Конституції України, ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.16 № 1402-VIII, ч. 1 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.10 № 2453-VI, це повинно бути передбачено виключено у законі про судоустрій, а не в інших нормативно-правових актах. З урахуванням вищевикладеного суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідачем порушено право позивача на передбачений Конституцією України, Законом України "Про судоустрій і статус суддів" розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", з урахуванням коефіцієнту 1,1 як судді апеляційного суду, починаючи з 01.01.2017 р.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, який частково втратив чинність, встановлює до проведення кваліфікаційного оцінювання судді лише кількість таких прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з яких саме складається його посадовий оклад, а саме - 10 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Тому вважає, що з урахуванням Законів України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р. №1402-VIII, а також від 07.07.2010 р. №2453-VI, з 1-го січня 2017 року посадовий оклад судді апеляційного суду, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, становить 10 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме 17600 грн.
Позивач подав до суду заперечення на апеляційну скаргу, в якому покликається на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та просить залишити його без змін.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 13.02.1993 р. рішенням сесії Тернопільської обласної ради народних депутатів № 9 ОСОБА_1 обрана суддею Тернопільського міського суду.
З 07.04.1998 р. ОСОБА_1 працює суддею Апеляційного суду Тернопільської області (до 27.08.2001 р. - Тернопільського обласного суду).
Станом на час розгляду даної адміністративної справи судом позивач кваліфікаційне оцінювання не проходила, оскільки була призначена на посаду судді до набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 р. № 1402-VIII.
Згідно виписки зі штатного розпису Апеляційного суду Тернопільської області на 2017 рік, наявної в матеріалах справи, посадовий оклад судді Апеляційного суду Тернопільської області станом на 2017 р. становить 17600 грн.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції і вважає його таким, що не відповідає правильно застосованим нормам матеріального та процесуального права з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI (втратив чинність частково) (далі - Закон №2453-VI) та Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №1402-VIII), які визначають організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що згідно із частинами 1, 2, 3 статті 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VІІІ фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: 1) Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України;фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до статті 148 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Згідно з частиною першою статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
За приписами частини першої статті 135 Закону № 1402-VІІІ суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною третьою статті 135 цього ж Закону базовий розмір посадового окладу судді визначається виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Пунктом 22 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 1402-VIII передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).
Відповідно до пункту 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 1402-VIII, до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).
Так, відповідно до частини 3 статті 133 Закону України № 2453-VI, посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, чітко вбачається, що посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, визначається відповідно до розміру, визначеного частиною 3 статті 133 Закону № 2453-VI.
Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" встановлено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600 грн.
Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII визначено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
Згідно практики застосування норм права у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності.
На підставі викладеного колегія суддів вважає правильним застосування до даних спірних правовідносин приписів Закону № 1774-VIII.
Колегія суддів зазначає, що саме Законом № 1774-VIII законодавець змінив підхід до визначення розміру суддівської винагороди, здійснивши перехід від обрахування його у відповідності до мінімальної заробітної плати як розрахункової величини - на прожитковий мінімум для працездатних осіб, зокрема, вніс відповідні зміни до Закону № 1402-VІІІ.
При цьому зміни з цього приводу до Закону № 2453-VІ дійсно внесені не були.
Відтак, має місце колізія норм права, що стала підставою для виникнення цього спору.
Колегія суддів підкреслює, що відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, і саме до виключних повноважень останнього належить прийняття законів (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України).
Згідно із статтею 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.
Апеляційний суд також звертає увагу на те, що Закон № 1774-VIII не визнаний неконституційним, тому підлягає застосуванню. Крім того, саме цей закон прийнятий пізніше у часі за норми статті 133 Закону № 2453-VІ, тому при подоланні колізій положень нормативно-правового(их) акту(ів) рівної юридичної сили слід надавати перевагу тому, що прийнятий пізніше, тобто Закону № 1774-VIII.
Про необхідність пріоритетного застосування положень Закону № 1774-VIII додатково свідчить також і пряма вказівка законодавця, висловлена ним у пункті 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону: до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до принципу законності, передбаченого ст. 19 Конституції України, відповідачі - Державна судова адміністрація України, апеляційний суд Тернопільської області зобов'язані діяти винятково на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже суддівська винагорода для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, має розраховуватися на підставі приписів ч. 2 ст. 130 Конституції України, ч. 3, п. 1 ч. 4 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI, ч. 1 ст. 135, пункту 23 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII, пункту 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIII.
Як передбачено ч. 3 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Як бачимо, ця норма відсилає до норм іншого нормативного акту, яким власне й визначено розмір мінімальної заробітної плати. У нашому випадку таким нормативним актом є Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIII.
Так, п. 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата (3200 гривень) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
Відповідно, Державна судова адміністрація України діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також колегія суддів наголошує, що таким правовим регулюванням законодавець жодним чином не порушив гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення посадового окладу судді використовується розмір мінімальної заробітної плати, не менший від попереднього.
Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що, хоча законодавець і закріпив два розміри мінімальної заробітної плати (1600 і 3200 гривень), однак заборонив використовувати для розрахунку посадового окладу 3200 гривень, натомість передбачив обов'язок розраховувати розмір цього окладу (суддівської винагороди), виходячи із 1600 гривень.
Колегія суддів, керуючись статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України, якою неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права встановлено підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 317, 321, 322, ч. 1 ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити.
Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 липня 2017 року у справі № 819/832/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Тернопільської області про стягнення заборгованості із виплати суддівської винагороди - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. М. Довгополов
судді Н. В. Ільчишин
Т. І. Шинкар