10 вересня 2018 рокуЛьвів№ 876/6157/18
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Ільчишин Н.В., Гудима Л.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду (суддя Лозовський О.А.) про повернення позовної заяви, постановлену в м.Луцьку 02 липня 2018 року у справі №161/7038/18 за позовом ОСОБА_2 до заступника прокурора Волинської області Єфремова Сергія Олексійовича про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
08.05.2018 ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Заступника прокурора Волинської області Єфремова Сергія Олексійовича, просив визнати протиправними та незаконними дії та бездіяльність відповідача, що виразилась у відмові виплати компенсації за відрив від звичайних занять позивачу як свідку, що викликався до прокуратури, зобов'язати відповідача в 10-ти денний термін винести постанову про відшкодування витрат за відрив від звичайних занять позивачу як свідку, та провести відповідну виплату шляхом перерахунку коштів на рахунок позивача.
Ухвалою судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.05.2018 справу передано на розгляд Волинського окружного адміністративного суду.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 02.07.2018 позовну заяву ОСОБА_2 повернуто позивачу.
Повертаючи позовну заяву суддя суду першої інстанції виходив з того, що станом на 02.07.2018 будь-яких документів на усунення недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі Волинського окружного адміністративного суду від 18.06.2018 про залишення позовної заяви без руху, на адресу суду від позивача не надходило, недоліки позовної заяви у встановлений суддею строк позивачем не усунуті.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, просить скасувати ухвалу судді Волинського окружного адміністративного суду від 02.07.2018 та постановити нове рішення, яким зобов'язати Заступника прокурора Волинської області Єфремова Сергія Олексійовича в 10-ти денний термін винести постанову про відшкодування витрат за відрив від звичайних занять позивачу, як свідку, та провести відповідну виплату шляхом перерахунку коштів на рахунок позивача. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що 25.06.2018 ОСОБА_2 повідомив суд, що інших позовів до прокурора не подавав, за змістом п.8 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений. Скаржник вказує, що отримав травму при виконанні службових обов'язків і став інвалідом в 1998 році. Зазначає, що виконав вимогу суду подати документ, який підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору і разом з позовною заявою надав копію посвідчення інваліда війни. Також вказує, що до позовної заяви позивач додав копії такої та додані до документи відповідно до кількості сторін у справі, а тому претензії суду безпідставні.
В силу приписів ст.312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції вимогам ст.242 КАС України не відповідає.
Як встановлено з матеріалів справи, ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 18.06.2018 позовну заяву ОСОБА_2 залишено без руху, оскільки в порушення вимог частини третьої статті 161 КАС України КАС України, до позовної заяви не долучено документ про сплату судового збору, а також доказів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору. При цьому, позивач згідно із статтею 5 Закону України «Про судовий збір» не звільнений від сплати судового збору. Крім того, згідно із пунктом 11 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначається власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Також, в порушення приписів статті 161 КАС України позивачем не додано документів відповідно до кількості учасників справи.
Зазначеною ухвалою позивачу встановлено строк - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення зазначених недоліків позовної заяви шляхом подання до суду нової редакції позовної заяви, оформленої з дотриманням вимог статей 160, 161 КАС України, разом з її копіями відповідно до кількості відповідачів, а саме: документ про сплату судового збору або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору; надати суду належним чином засвідчені копії доданих позивачем до позовної заяви документів разом з їх копіями для вручення відповідачу, а також подати власне письмове підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення копію ухвали Волинського окружного адміністративного суду від 18.06.2018 про залишення позовної заяви без руху ОСОБА_2 отримав 21.06.2018.
26.06.2018 судом першої інстанції зареєстровано заяву ОСОБА_2 від 25.06.2018 в якій на виконання вимог вказаної ухвали зазначено, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.8 ст.5 Закону України «Про судовий збір», оскільки прирівняний до інвалідів війни, крім того, позивачем подано позовну заяву в трьох екземплярах. Також повідомлено, що на даний момент не подано іншого позову до цього відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 02 липня 2018 року позовну заяву повернуто позивачу.
Вважаючи, що ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням положень Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає скасуванню, ОСОБА_2 звернувся із позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.168 КАС України позов пред'являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.
Частинами 1, 2 статті 169 КАС України встановлено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до п.1 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків (ч.5 ст.169 КАС України).
Відтак, чинним законодавством передбачено повернення позовної заяви, якщо у встановлений судом строк позивачем не виконано вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Повернення позовної заяви - це процесуальна дія, яка припиняє розгляд конкретної позовної заяви на стадії відкриття провадження без вирішення спору по суті, у випадку неможливості її розгляду з підстав, які можуть бути усунуті особою, яка звернулася до суду.
Водночас, згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Частиною 2 статті 171 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.
Відтак, при вирішенні питання про віднесення спору до публічно-правового та вирішення такого адміністративним судом слід враховувати як суб'єктний склад спірних правовідносин, так і характер спірних правовідносин з яких виник спір.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою для звернення ОСОБА_2 із позовом до суду стало оскарження відмови заступника прокурора Волинської області Єфремова С.О. у виплаті компенсації позивачу як свідку, який був викликаний до прокуратури для надання пояснень на стадії досудового розслідування у кримінальному провадженні.
Як на обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 покликається на статті 66 та 122 Кримінального процесуального кодексу України, якими закріплено право свідка на відшкодування витрат, пов'язаних з викликом до прокуратури для надання показань, та на Інструкцію про порядок і розміри компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 року №710, в частині порядку та розміру компенсації відшкодування.
Згідно з п.9 зазначеної позивачем Інструкції виплати компенсації (відшкодування) особі за відрив від звичайних занять і за проведену роботу провадяться за постановою (ухвалою) органу, який зробив виклик.
В свою чергу КПК України у Главі 8 витрат, пов'язані із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів, відносить до складу процесуальних витрат (ст.118), питання щодо яких суд вирішує у вироку суду або ухвалою, які можуть бути оскарженні особою, інтересів якої стосуються (ст.126).
Відтак, позивач ставить питання про бездіяльність відповідача щодо не повернення компенсації як свідку в порядку Кримінально-процесуального кодексу України, тобто діяльність, що регламентована нормами Кримінально-процесуального кодексу України, що в свою чергу виключає можливість розгляду поданого позивачем позову в порядку адміністративного судочинства.
В рішенні Конституційного Суду України №6-рп/2001 від 23.05.2001 зазначено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Однак таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до сфери управлінської і не може бути предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, окрім випадків, коли оскарження таких не передбачене в кримінально-процесуальному порядку.
Згідно з ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Класична інтерпретація суті конструкції «суд, встановлений законом» викладена Європейським судом у рішенні по справі «Сокуренко і Стригун проти України» та згідно п.24 цього рішення полягає у такому: «Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії», що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)».
Зазначена правова позиція дає можливість виділити дві умови відповідності критерію «суд, встановлений законом»: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).
Аналізуючи обставини справи в контексті поданого позову та апеляційної скарги, враховуючи правовий статус суб'єктів спору та предмет спірних правовідносин (оскарження відмови у виплаті компенсації позивачу як свідку, викликаного на допит у прокуратуру при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні), суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суддею суду першої інстанції при прийняття оскаржуваної ухвали не надано належної оцінки змісту позовної заяви та заявленим позовним вимогам, а тому судом першої інстанції помилково зроблено висновок про публічно-правовий характер спору та повернуто позовну заяву.
З огляду на викладене, враховуючи положення ст.312 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов помилкового висновку про віднесення даного спору до адміністративної юрисдикції та повернув позовну заяву позивачеві, що має наслідком передачі справи на розгляд суду першої інстанції.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 312, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду про повернення позовної заяви від 02 липня 2018 року у справі №161/7038/18 скасувати та передати справу на розгляд Волинського окружного адміністративного суду як суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді Н. В. Ільчишин
Л. Я. Гудим
Повне судове рішення складено 10.09.2018