ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
05 вересня 2018 року № 826/11443/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (письмового провадження) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (позивач-1)
ОСОБА_2 (позивач-2)
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій щодо припинення нарахування та виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам, про зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивачі звернулися до суду із позовом, в якому просять суд:
1. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДР: 42098368) щодо припинення з 01 травня 2018 року нарахування та виплати пенсії за віком внутрішнім переселенцям:
- ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1; і.п.н. НОМЕР_1; пенсійне посвідчення ОСОБА_1 - НОМЕР_2, номер особового рахунку НОМЕР_7; зареєстрована: АДРЕСА_2; поштова адреса: 02002, АДРЕСА_1);
- ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3; і.п.н. НОМЕР_3; пенсійне посвідчення ОСОБА_2 - НОМЕР_4; номер особового рахунку НОМЕР_8; зареєстрований: АДРЕСА_2; поштова адреса 02002, АДРЕСА_1).
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДР: 42098368) поновити з 01 травня 2018 року нарахування та виплату пенсії за віком, здійснювати надалі виплату пенсії внутрішнім переселенцям:
- ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1; і.п.н. НОМЕР_1; пенсійне посвідчення ОСОБА_1 - НОМЕР_2, номер особового рахунку НОМЕР_7; номер банківської картки НОМЕР_9 (АТ «ОЩАДБАНК»; строк дії 02/20); зареєстрована: АДРЕСА_2; поштова адреса: 02002, АДРЕСА_1);
- ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3; і.п.н. НОМЕР_3; пенсійне посвідчення ОСОБА_2 - НОМЕР_4; номер особового рахунку НОМЕР_8; номер банківської картки НОМЕР_10 (АТ «ОЩАДБАНК»; строк дії 09/20); зареєстрований: АДРЕСА_2; поштова адреса 02002, АДРЕСА_1).
Позивачі також просять на підставі ч. 1 ст. 371 КАС України допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.
Крім того, враховуючи те, що дії по припиненню виплати пенсій мають систематичний характер, тобто, на думку позивачів, з боку влади та підконтрольних їй органів постійно ігноруються приписи норм пенсійного законодавства, на підставі ч. 2 ст. 14 та ч. 1 ст. 382 КАС України, позивачі просять встановити судовий контроль за виконанням даного судового рішення та зобов'язати відповідачів подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позову по суті зазначається, що позивачі є подружжям, пенсіонерами за віком та внаслідок того, що м. Алчевськ Луганської області, де вони зареєстровані, тимчасово непідконтрольне органам влади України, їм надано статус внутрішніх переселенців. У зв'язку з цим виплата пенсій була переведена до м. Києва, де вони прикріплені як внутрішні переселенці за адресом проживання дітей.
Проте, як зазначають позивачі, з травня 2018 року відповідачем-1 (ГУ ПФУ) з невідомих їм причин було припинено нарахування та виплату пенсій. При цьому, позивачі зазначають, що 10 травня 2018 вони зв'язалися за фінансовим телефоном із ПАТ «Державний ощадний банк України» з приводу уточнення дати та часу прибуття до Банку для проходження ідентифікації для цілей продовження виплати пенсій. Позивачам у телефону режимі було повідомлено, що ідентифікація пройдена. Однак, як зазначається у позові, починаючи з травня 2018 на рахунки, які відкриті в ПАТ «Державний ощадний банк України», припинено зарахування пенсій.
Враховуючи наведене, позивачі звернулися до ГУ УПФУ у м. Києві із заявою про поновлення виплати пенсії та щодо роз'яснення причин невиплати пенсій. Однак, як зазначають позивачі, у листах від 19.06.2018 № 23779/02/К-2081 та від 19.06.2018 № 23786/02/К-2081, визнаючи, що позивачі перебувають на обліку у ГУ ПФУ, останнє по суті відмовило у поновленні виплати пенсій з посиланням на положення постанови КМ України від 08.06.2016 № 365 та необхідність чергового прибуття до управління ПФУ та необхідності проведення додаткової перевірки за місцем проживання за вищевказаним адресом, за яким позивачі прикріплені як внутрішні переселенці.
Позивачі вважають такі дії ГУ ПФУ у м. Києві незаконними, оскільки вони порушують їх право на пенсійне забезпечення, гарантоване Законами та Конституцією України, положення яких викладено позивачами у позовній заяві.
Ухвалою від 24.07.2018 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного провадження відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України (у порядку письмового провадження). Відповідачам запропоновано надати відзив на позов.
Ухвалою суду від 05 вересня 2018 року відмовлено у задоволенні клопотання ПАТ «Державний ощадний банк України», до якого також початково були заявлені позовні вимоги, у закритті провадження у справі.
Ухвалою суду від 05 вересня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі ч. 9 ст. 80 та п. 9 ч. 1 ст. 240 КАС України залишено без розгляду в частині позовних вимог до ПАТ «Державний ощадний банк України», які початково були заявлені у позові.
У зв'язку з наведеним остаточними позовними вимогами є позовні вимоги до ГУ ПФУ у м. Києві, які підлягають розгляду судом.
ГУ ПФУ (відповідач) у встановлений судом строк відзиву на позов не надало. Будь-яких поважних причин відносно ненадання відзиву суду не повідомлено і доказів на підтвердження наведеного не надано. У зв'язку з цим суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 169 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. У даному випадку, за обставин, що склалися, на підставі ч. 4 ст. 169 КАС України суд кваліфікує відсутність відзиву відповідача як визнання позову.
Водночас, враховуючи приписи ч. 4 ст. 9 КАС України щодо необхідності з'ясування всіх обставин у справі, розглянувши наявні в матеріалах справи документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1; і.п.н. НОМЕР_1, зареєстрована: АДРЕСА_2; поштова адреса (як внутрішньо переміщеної особи): 02002, АДРЕСА_1) є пенсіонером за віком (пенсійне посвідчення - НОМЕР_2, номер особового рахунку/пенсійної справи НОМЕР_7).
ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3; і.п.н. НОМЕР_3; зареєстрований: АДРЕСА_2; поштова адреса (як внутрішньо переміщеної особи): 02002, АДРЕСА_1) також є пенсіонером за віком (пенсійне посвідчення у формі банківської картки - НОМЕР_4; номер особового рахунку/пенсійної справи НОМЕР_8).
Вказані обставини не спростовуються та не заперечуються учасниками справи, підтверджуються матеріалами справи, а відтак є встановленими.
Позивачі мають статус внутрішньо переміщених осіб, що підтверджується довідками: від 05.09.2016 № 3004018418 (щодо ОСОБА_2) та від 05.09.2016 № 3004184170 (щодо ОСОБА_1), які є безстроковими в силу Закону України від 24 грудня 2015 року № 921-VIII, що не спростовано відповідачем.
Позивачі перебувають на обліку в ГУ ПФУ у м. Києві, що підтверджується матеріалами справи. До прийняття та реалізації постанови КМ України від 29.03.2017 № 203 «Про утворення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві» позивачі перебували на обліку в Лівобережному об'єднаному управління Пенсійного фонду України в м. Києві (Дніпровське відділення).
Позивачі мають пенсійні рахунки, відкриті у Публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України» (відділення за адресом: м. Київ вул. Митрополита Шептицького, 22-Б): ОСОБА_2 (номер банківської картки НОМЕР_10, строк дії 09/20, яка одночасно є пенсійним посвідченням) ОСОБА_1 - номер банківської картки НОМЕР_9; строк дії 02/20, яка одночасно є пенсійним посвідченням).
Як встановлено судом, враховуючи припинення нарахування та виплати пенсій, позивачі звернулися до ГУ УПФУ у м. Києві із заявою про поновлення виплати пенсії та щодо роз'яснення причин невиплати пенсій. У заяві позивачі також звернули увагу на те, що вони все життя відпрацювали на важких роботах та, відповідно, мають право на отримання пенсії, заробленої у т.ч. роботою на шкідливих виробництвах. У заяві була звернута увага на те, що припинення виплати пенсій є дискримінацією відносно власних громадян. Крім того, зазначено, що в силу віку вони часто хворіють, їм фізично важко пересувати та неодноразово відвідувати різні заклади, стояти в чергах. У заяві позивачі просили відновити виплату пенсії, погасити заборгованість з її виплати.
У відповіді від 19.06.2018 № 23779/02/К-2081 на ім'я ОСОБА_2 та від 19.06.2018 № 23786/02/К-2081 на ім'я ОСОБА_1 відповідач зазначив, що позивачі дійсно перебувають на обліку в ГУ ПФУ у м. Києві як пенсіонери. У той же час, ГУ ПФУ у м. Києві по суті фактично відмовило у поновленні нарахування та виплати пенсій, пославшись на положення постанови КМ України від 08.06.2016 № 365, на необхідність чергового прибуття до управління ПФУ та необхідність проведення додаткової перевірки за місцем проживання за вищевказаним адресом, за яким позивачі прикріплені як внутрішньо переміщені особи.
Відтак, під час розгляду справи встановлено, що починаючи з травня 2018 року відповідачем припинено нарахування та перерахування (виплату) пенсій позивачам на їх банківські пенсійні рахунки, що є наслідком отримання інформації про перетин позивачами, які зареєстровані у м. Алчевську Луганської області, яке є тимчасово непідконтрольним владі України, лінії розмежування у зоні Операції об'єднаних сил (зони АТО) та їх перебування на тимчасово непідконтрольній владі України території на сході України.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості.
Відповідно до п. 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначено, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У пункті 28 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України» (Заява № 10441/06) від 07 листопада 2013 року Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (параграфи 51, 54).
У даному випадку, позивачі, як вже зазначалося, зареєстровані на території України - АДРЕСА_2, однак, враховуючи те, що вказана територія тимчасово непідконтрольна владі України, вони прикріплені як внутрішньо переміщені особи за адресом АДРЕСА_1, де проживають їх рідні.
У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що низка Рішень Європейського суду з прав людини вказують на недопустимість припинення виплати призначеної пенсії, як законного майна, зокрема, це Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року, Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року.
Європейська соціальна хартія (переглянута), яка набрала чинності для України 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. Сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: […] кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
До внутрішніх та міжнародних норм, які забезпечують захист пенсіонерів також належать: «Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни» Організації Об'єднаних Націй (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998))
У передмові до цього документа, яка визначає сферу охоплення та мету принципів, визначено:
Для цілей цих Принципів внутрішньо переміщеними особами вважаються особи або групи осіб, яких змусили покинути свої будинки або звичні місця проживання, зокрема в результаті або щоб уникнути негативних наслідків збройного конфлікту, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини, надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, і які не перетинали міжнародно визнаних державних кордонів.
Відповідно до положень статті 7 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам […]
Відповідними статтями Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ч. 1 ст. 5).
Відповідно до ч. 2 ст. 36 цього Закону нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Відповідно до ст. 49 цього Закону пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України […]
Статтею 49 цього Закону визначено випадки припинення та поновлення виплати пенсії. Так, частиною першою статті 49 Закону встановлено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; {Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону […].
Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи». Пунктом 2 передбачено, що для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати, зокрема, пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. N 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., N 81, ст. 2296; 2015 р., N 70, ст. 2312).
Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України". При цьому, відповідно до п. 6 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою КМ України від 30.08.1999 № 1596 (із змінами), для внутрішньо переміщених осіб, які перебувають на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. N 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., N 81, ст. 2296; 2015 р., N 70, ст. 2312), уповноваженим банком є АТ "Ощадбанк". Відповідно до п. 25 останнього Порядку обмін інформацією між Мінфіном та АТ "Ощадбанк" щодо пенсійних виплат внутрішньо переміщеним особам проводиться на підставі укладеного між Мінфіном та АТ "Ощадбанк" договору про взаємодію.
Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 також передбачено, що для ідентифікації одержувачів пенсій, які є внутрішньо переміщеними особами, та забезпечення виплати пенсій таким особам проводиться емісія платіжних карток, які водночас є пенсійними посвідченнями, із зазначенням на них графічної та електронної інформації про власника та його електронного цифрового підпису.
У даному випадку такі картки/посвідчення отримані позивачами.
У разі непроходження фізичної ідентифікації одержувачем соціальних виплат публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" зупиняє видаткові операції за поточним рахунком і не пізніше ніж наступного робочого дня інформує про таке рішення, зокрема, щодо одержувачів пенсій - Пенсійний фонд України та Міністерство фінансів.
Відновлення видаткових операцій проводиться публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" з дати, наступної за днем проведення фізичної ідентифікації клієнта в установах публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".
Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об'єднаними управліннями згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (Офіційний вісник України, 2016 р., N 47, ст. 1702).
У той же час, відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 року залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 червня 2017 року у справі № 826/12123/16, відповідно до якої визнано нечинними пункти 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365 та абз. 10 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 5 листопада 2014 р. № 637, що стосуються припинення виплати пенсій у разі навіть короткострокової відсутності пенсіонера за місцем проживання, щодо необхідності проведення перевірок пенсіонерів та відновлення виплати пенсій лише за результатами перевірки. Судом було встановлено, що для ВПО встановлено ряд додаткових вимог під час проведення процедури призначення (відновлення) пенсій та запроваджено контроль за здійсненням таких виплат. Як зазначено судом апеляційної інстанції, оскаржуваними положеннями введено в дію нову підставу, крім визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV, для припинення виплати пенсії ВПО або відмови їх поновлення. Також зазначено у судовому рішенні, що Порядком № 365 встановлено, що рішення про призначення, відмову в призначенні та припиненні виплати пенсії приймається комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО, що прямо суперечить Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV. Судом також зазначено, що положеннями чинного законодавства не передбачено перевірок інформації про постійне або тимчасове місце проживання пенсіонерів та отримувачів страхових виплат, які не перебувають на обліку ВПО шляхом здійснення виходу працівників державних органів за відповідною адресою. У судовому рішенні наголошується, що вказані положеннями обмежують осіб, що належать до ВПО у реалізації їхніх прав, зокрема, прав на пенсійне та соціальне забезпечення та є такими, що призводить до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання та перебування на обліку ВПО, а також порушує принцип рівності, передбачений ст. 24 Конституції України та гарантії вільного пересування територією України, передбачені ст. 33 Конституції України.
В контексті наведеного слід також зазначити, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».
У даному випадку, як встановлено судом мають відповідні довідки та рахунки у банку.
Право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості, гарантоване громадянам України ч. 1 ст. 46 Конституції України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Беручи до уваги те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Оцінюючи доводи ГУ ПФУ щодо припинення виплати пенсії позивачам, викладені у відповідях на звернення позивачів, суд звертає увагу на те, що пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею відповідної особи та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
У частині 1 статті 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду, про що зазначено вище.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Із змісту доводів відповідача, викладених у відповідях на адресу позивачів, вбачається, що підставою для припинення виплати пенсії є інформація, одержана від певних державних органів. При цьому, у відповіді позивачам навіть не розкрита сутність цієї інформації та, по суті, відмолено позивачам у виплаті заборгованості та продовженні виплати пенсій, що прямо суперечить вимогам Закону № 1058-IV.
При цьому, Законом № 1058-IV не передбачено підстав припинення або призупинення виплати пенсії, як, наприклад, проведення верифікації за списками державних органів з підстав необхідності перевірки місця фактичного проживання або ж проведення ідентифікації у банку.
У вищезгаданих рішеннях Конституційного Суду України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 та у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини, який можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб. При цьому, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
У вищезгаданих листах на ім'я позивачів, відповідач як на підставу для призупинення виплати пенсії позивачу посилається на постанову від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яка у вищезгаданій частині визнана нечинною судом, оскільки, по суті, нею запроваджено підстави припинення пенсії, не передбачені Законом 1058-IV, що застосовано у даному випадку до позивачів.
За змістом вищезгаданих конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Водночас, не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
У цьому випадку наявність у позивачів статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонерів, на відміну від інших громадян України, здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачам пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивачів на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії є таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Отже, встановлення відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивачів на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене слід дійти висновку, що припинення виплати пенсії позивачам з травня 2018 року було здійснено не у спосіб та не на підставах, передбачених Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивачів і таке втручання не було законним.
Відтак, позовні вимоги є законними та обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідач в порядку ч. 2 ст. 77 КАС України не довів законності своїх дій щодо припинення виплати пенсій позивачам.
На підставі п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць у зв'язку з чим - зобов'язати відповідача негайно провести нарахування та виплату пенсії позивачам за один місяць.
Крім того, враховуючи те, що пенсії є єдиним джерелом існування позивачів, беручи до уваги те, що відповідачем не спростовано фактів припинення у минулому виплати пенсій з аналогічних підстав, що вказує на системність дій відповідача щодо припинення виплати пенсій позивачам, враховуючи важливість та значимість для позивачів обставин, пов'язаних із поновленням їх прав та забезпеченням реального виконання судового рішення, на підставі ч. 2 ст. 14 та ч. 1 ст. 382 КАС України суд вважає за необхідне встановити судовий контроль за виконанням даного судового рішення та зобов'язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
На підставі вищевикладеного та керуючись положеннями статтями ст.ст. 2, 5 - 11, 14, 19, 72 - 77, 90, ст. ст. 241 - 246, 250, 251, 255, 371, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.
1. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДР: 42098368) щодо припинення з 01 травня 2018 року нарахування та виплати пенсії за віком:
- ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1; і.п.н. НОМЕР_1; пенсійне посвідчення НОМЕР_2, номер особового рахунку НОМЕР_7; зареєстрована: АДРЕСА_2; поштова адреса: 02002, АДРЕСА_1);
- ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3; і.п.н. НОМЕР_3; пенсійне посвідчення НОМЕР_4; номер особового рахунку НОМЕР_8; зареєстрований: АДРЕСА_2; поштова адреса 02002, АДРЕСА_1).
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДР: 42098368) поновити з 01 травня 2018 року нарахування та виплату пенсії за віком, здійснювати надалі виплату пенсії:
- ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1; і.п.н. НОМЕР_1; пенсійне посвідчення НОМЕР_2, номер особового рахунку НОМЕР_7; номер банківської картки НОМЕР_9 (АТ «ОЩАДБАНК»; строк дії 02/20); зареєстрована: АДРЕСА_2; поштова адреса: 02002, АДРЕСА_1);
- ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3; і.п.н. НОМЕР_3; пенсійне посвідчення - НОМЕР_4; номер особового рахунку НОМЕР_8; номер банківської картки НОМЕР_10 (АТ «ОЩАДБАНК»; строк дії 09/20); зареєстрований: АДРЕСА_2; поштова адреса 02002, АДРЕСА_1).
3. На підставі п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць у зв'язку з чим зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДР: 42098368) негайно провести нарахування та виплату пенсій в межах сум за один місяць ОСОБА_2 (і.п.н. НОМЕР_3) та ОСОБА_1 (і.п.н. НОМЕР_1).
4. Встановити судовий контроль за виконанням даного судового рішення та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДР: 42098368) подати до суду протягом п'ятнадцяти календарних днів з дати набрання законної сили рішенням суду звіт про виконання судового рішення.
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.В. Амельохін