справа № 278/2630/17
03 вересня 2018 року м. Житомир
Житомирський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Грубіяна Є.О., за участю секретаря Брильової Г.С., розглянув цивільну справу за заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про витребування майна, -
Направленим позовом заявлено вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, однак формулювання їх сконструйовано шляхом зазначення про стягнення грошових коштів у сумі 80 900 гривень на утримання та зберігання майна, яким є житловий будинок № 11 по вул. Озерній у с. Волиці Житомирського району Житомирської області.
Провадження у справі відкрито за правилами ЦПК попередньої редакції, однак в ході розгляду справу вступила в дію чинна редакція процесуального закону і провадження відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників і заперечень щодо цього не надходило, як і відзиву на позов.
Проаналізував матеріали надані позивачем судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є онуком ОСОБА_4 15 вересня 2009 року вона подарувала йому житловий будинок № 11 по вул. Озерній у с. Волиці Житомирського району Житомирської області та дві земельні ділянки. У подальшому, 14 липня 2011 року, ОСОБА_1 за договорами дарування відчужив це нерухоме майно своєму малолітньому синові ? ОСОБА_5 Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 4 травня 2012 року, яке набрало законної сили 29 травня 2013 року, договори дарування зазначеного житлового будинку та земельних ділянок від 15 вересня 2009 року визнані недійсними та витребувано у ОСОБА_2 як законного представника малолітнього ОСОБА_5 цей будинок.
В подальшому, 13 січня 2014 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 уклали спадковий договір, відповідно до якого ОСОБА_3 як набувач зобов'язувався виконувати розпорядження відчужувача ОСОБА_4 і в разі її смерті набуває право власності на житловий будинок № 11 з відповідними господарськими та побутовими спорудами по вул. Озерній у с. Волиця Житомирського району та на дві земельні ділянки, що знаходять в с. Волиця на території Сінгурівської сільської ради, належні ОСОБА_4 на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок від 07.10.2013 року та рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04.05.2012 року.
4 лютого 2016 року ОСОБА_4 померла.
Позивачі у даній справі звертались із подібним позовом до ОСОБА_4 про відшкодування витрат на поліпшення житлового будинку на загальну суму 80 900 гривень та відшкодування моральної шкоди.
Позов задоволено частково лише щодо поліпшення.
ВСС України скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій зробив такий висновок.
Відповідно до ч. 4 ст. 390 ЦК України добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.
У п. 32 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" судам роз'яснено, що недобросовісний набувач (володілець) не має права на залишення поліпшеного майна собі.
Крім того, добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) майна має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна, або на передання доходів (ч. 3 ст. 390 ЦК). У цьому разі необхідними є такі витрати, без яких стан майна істотно погіршився би, унаслідок чого його не можна було б використати за прямим призначенням.
Висновок апеляційного суду про добросовісність позивачів є передчасним, оскільки договір дарування, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, визнано судом недійсним. При цьому апеляційний суд не звернув уваги на те, що недобросовісний набувач має право лише на відшкодування витрат на утримання майна, а не на його поліпшення, що передбачено ч. 3 ст. 390 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції дійшов до поспішного висновку про те, що позивачі мають право навідшкодування витрат на поліпшення житлового будинку відповідачки, оскільки не перевірив, чи був будинок на момент його переходу у власність у занедбаному стані та не встановив, чи погіршився б стан житлового будинку без проведених поліпшень та чи можливо було використовувати його без цих поліпшень за прямим призначенням.
Також, апеляційний суд належним чином не перевірив та не встановив, хто здійснював поліпшення житлового будинку та прибудинкової території й не вказав із чого він виходив при визначенні суми витрат на поліпшення житлового будинку, які стягнув з відповідачки.
Після рішення суду касаційної інстанції провадження у такій справі було закрито 5 грудня 2016 року судом апеляційної інстанції у зв'язку із тим, що дані правовідносини не допускали правонаступництва на підставі п. 6 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.
Проведеною у справі судовою експертизою встановлено, що на момент переходу у власність ОСОБА_2 станом на 2009 рік загальний стан конструктивних елементів житлового будинку № 11 по вул. Озерна в с. Волиця Житомирського району Житомирської області були в незадовільному стані та експлуатація елементів будинку була можлива лише при умові проведення їх ремонту. Без здійснення окремих поліпшень, таких як, посилення фундаменту, утеплення зовнішніх стін, утеплення стелі, облаштування вимощення навколо будинку, технічний стан конструктивних елементів згадуваного житлового будинку погіршиться.
Правовідносини між сторонами врегульовані наступними положеннями норм законодавства України.
Відповідно до ст. ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтями 1218, 1219 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно зі ст. 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Відповідно п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" перехід майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового договору не є окремим видом спадкування, а тому на відносини сторін не поширюються відповідні правила про спадкування, в тому числі право на обов'язкову частку. На відміну від спадкоємця, який прийняв спадщину та відповідно до статті 1282 ЦК зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора, на набувача за спадковим договором такий обов'язок не покладається.
Таким чином, оскільки ОСОБА_3 у розумінні вказаних норм спадкового права ЦК України не є спадкоємцем померлої ОСОБА_4, а тому він не набуває процесуального правонаступництва у відносинах, щодо яких виник спір і за таких обставин не може відповідати за дії ОСОБА_4 і у задоволенні позову слід відмовити.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 263 - 265 ЦПК України, суд, --
В задоволенні позову - відмовити.
Повне рішення складено - 3 вересня 2018 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Апеляційного суду Житомирської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Є.О. Грубіян