Справа № 463/2763/18
Провадження № 2/463/1391/18
27 серпня 2018 року Личаківський районний суд м. Львова
в складі:
головуючого судді Гирич С. В.
а участю секретаря судового засідання Попович Х.І.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
в м. Львові
у відкритому судовому засіданні,
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського комунального підприємства «Господар» про спростування недостовірної інформації, стягнення моральної шкоди,
встановив:
позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить зобов'язати відповідача спростувати недостовірну інформацію, яка поширена з приводу позивача у формі характеристики та долучена до матеріалів судової справи № 463/4212/17, яка знаходиться в судді Личаківського районного суду м. Львова Леньо С.І., шляхом її викликання та надання характеристики, відомості в якій відповідають дійсності; стягнути з відповідача 5000 грн. моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивує тим, що начальником ЛКП «Господар» у характеристиці, яка згодом долучена до матеріалів кримінального провадження, де він є обвинуваченим, поширено недостовірну інформацію про з приводу наявності конфлікту позивача з мешканцем сусіднього будинку. Так, відповідачем зазначено, що за час проживання позивача в квартирі за адресою АДРЕСА_1 поступила скарга від мешканців сусіднього будинку. Проте, конфліктних ситуацій з мешканцями сусіднього будинку, окрім порушення мешканцем сусіднього ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо використання димовентиляційного каналу, не було. Даних про подання скарг позивачу не надано. Оскільки дана характеристика долучена до матеріалів кримінального провадження про обвинувачення позивача у вчиненні кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачена санкція у виді позбавлення волі строком від 3 до 5 років; дані, зазначені у характеристиці не відповідають дійсності, вважає, що відповідачем поширено щодо нього недостовірну інформацію, що порушує його немайнові права. Приниженням честі і гідності призвело до перебування у стресі та напрузі, очікування негативного впливу поданої інформації на розгляд кримінального провадження, значної затрати часу, сил та енергії у зв'язку із необхідністю відновити своє порушене право. У зв'язку із наведеним змушений звернутись до суду із позовом.
У вступному слові позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі, дали пояснення аналогічні наведеним в позовній заяві.
Відповідач подав до суду відзив на позов, в якому зазначає, що позов є безпідставним та до задоволення не підлягає. Свою позицію мотивує тим, що інформації зазначена у характеристиці не була поширена, а була надана на вимогу компетентного органу при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні; інформація зазначена у характеристиці відповідає дійсності, оскільки мешканці сусіднього будинку дійсно скаржились на позивача під час прийому громадян працівниками ЛКП. Вважає, що інформація зазначена у характеристиці не завдає шкоди відвідним особистим немайновим благам, не перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, дані характеристики не містять фактів у розумінні Закону України «Про інформацію», а є по своєму змістовому навантаженню оціночними судженнями, що виключають по своїй природі доведення правдивості даної інформації. При цьому посилається на п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», Постанову Верховного Суду від 12.04.2018 року у справі № 607/6029/17 (пр.61-1506/св.18).
Представник відповідача в останнє судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав до суду заяву від 27 серпня 2018 року, в якій просить розгляд справи проводити за відсутності представника.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що доводи відповідача про те, що подана ним інформація, щодо позивача не носить стверджувальний характер, є лише вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, і її не можливо перевірити на предмет відповідності дійсності, як факт і спростувати, не відповідає ні матеріалам справи, ні вимогам закону. Інформація щодо скарг від мешканців є фактичними даними, які можна перевірити на предмет їх відповідності, тим більше, що словосполучення «скарги від мешканців» відповідачем вжито в множині. Відповідно до вимог чинного законодавства відповідач зобов'язаний вести чіткий облік звернень громадян у відповідності до правил ведення діловодства шляхом прямого введення в персональний комп'ютер з відображенням відповідних даних. Відповідно наведена у відзиві відповідача інформація, що «скарги від мешканців сусіднього будинку на позивача поступали на особистих прийомах» являється недостовірною, така не підтверджуються жодними фактичними і конкретними даними, згідно Постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації» №348 від 14 квітня 1997 року. Таким чином, вказана інформація є недостовірною. Позивач позитивно характеризується мешканцями будинку та у попередній характеристиці підприємства від 30.09.2015.
Твердження відповідача що інформація не порушує права та інтереси позивача є також безпідставною, оскільки така є вагомою та може кардинально змінити життєвий статус позивача, є способом створення штучних ризиків і недостовірних підстав «конфліктності» позивача, який перебуває в статусі обвинуваченого в кримінальному провадженні №12017140040000435, та безперечно віднайде негативне відображення в вироці суду, оскільки будуть досліджуватись судом в нарадчій кімнаті. Додатково зазначає, що саме діями відповідач заподіяно реальну моральну шкоду, про яку позивач зазначав у позові, між чим існує об'єктивний причинний зв'язок.
Позивач звернувся 18 квітня 2016 року до Личаківського районного суду м. Львова із первісним позовом до ЛКП «Господар» про усунення порушень прав споживача, якій присвоєно єдиний номер 4631879/16-ц та яка перебувала в провадженні судді Личаківського районного суду м. Львова Шеремети Г.І. Ухвалою від 20 листопада 2017 року справу за позовом ОСОБА_1 до ЛКП «Господар», третьої особи: Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про зобов'язання усунути порушення прав споживача комунальних послуг, стягнення матеріальної та моральної шкоди, прийнято до свого провадження суддею Личаківського районного суду м. Львова Гиричем С.В. у зв'язку із задоволенням заяви про самовідвід судді.
В подальшому, 12 грудня 2017 року позивач доповнив позовні вимоги вимогами щодо спростування недостовірної інформації, які були залишені без руху ухвалою від 27 грудня 2017 року. У зв'язку з набрання законної сили Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 та вступом в дію 15.12.2017 нової редакції Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), суд здійснював розгляд цієї справи за правилами ЦПК України від 15.12.2017.
Після усунення позивачем недоліків позову, в ході розгляду справи, ухвалою Личаківського районного суду від 14 травня 2018 року були виділені у окреме провадження вказані вимоги позивача.
Інших заяв, клопотань в ході розгляду вказаної справи від сторін не надходило; інших процесуальних дії у справі судом не вчинено.
Дослідивши подані докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються, вирішивши питання про можливість розгляду справи без участі відповідача, яким подано до суду відзив на позов, суд приходить до наступного висновку.
Підставою звернення ОСОБА_1 до суду із позовом є надання директором ЛКП «Господар» характеристики від 04 липня 2017 року на ОСОБА_1 в Личаківський ВП ГУ НП у Львівській області, в якій, на думку позивача, зазначена недостовірна інформація, що порушує права позивача, та чим заподіяно останньому моральну шкоду.
Як вбачається із копії характеристики від 04 липня 2017 року (а.с.12) за підписом директора ЛКП «Господар», в такій зазначається, що: ОСОБА_1 проживає за адресою АДРЕСА_1 без реєстрації. За час проживання поступали скарги від мешканців сусіднього будинку.
Також встановлено, що вказана характеристика була надана в Личаківський ВП ГУ НП у Львівській області та в подальшому долучена до матеріалів кримінального провадження №12017140040000435 від 17 лютого 2017 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.350 КК України, яке перебуває у провадженні судді Личаківського районного суду м. Львова Леньо С.І.
Дійсно, відповідно до положень ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Верховний Суд України висловив позицію, викладену у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.09.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», зокрема, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.
Проте судам необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд зазначає, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.
Як вбачається із позовної заяви, позивач вважає недостовірною інформацію у характеристиці, яка виражена таким реченням: «За час проживання поступали скарги від мешканців сусіднього будинку».
Відповідач у відзиві на позов зазначив, що інформація зазначена у характеристиці відповідає дійсності, оскільки мешканці сусіднього будинку дійсно скаржились на позивача під час прийому громадян працівниками ЛКП. Вказана характеристика була надана на запит правоохоронного органу виключно для приєднання до матеріалів кримінального провадження з метою отримання даних про особу підозрюваного. У такій характеристиці особа, уповноважена її складати, зазначила суб'єктивну інформацію про позивача.
Сам позивач у позові зазначає, що конфліктних ситуацій з мешканцями сусіднього будинку не було, окрім порушення мешканцем сусіднього ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо використання димовентиляційного каналу.
Оцінюючі зібрані у справі докази, суд вважає, що наведена у характеристиці інформація не може визнаватися недостовірною, оскільки у ній наведені певні факти і явища, які мали місце, (наявність конфлікту між позивачем і мешканцем сусіднього ІНФОРМАЦІЯ_1) і розтлумачені відповідачем як скарги мешканців сусіднього будинку, вона є оціночним судженням відповідача.
Окрім того, суд вважає, що наведений у характеристиці вислів жодної конкретної негативної інформації про позивача не несе. Вказана інформація не порушує принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, не вказує на неетичну поведінку в особистому, суспільному чи політичному житті, а тому вона не порушує право позивача на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Доводи позивача про те, що скарги на нього мали б фіксуватися у письмових документах, які б підлягали реєстрації, а оскільки їх не має, то поширена інформація є недостовірною судом не приймається до уваги, оскільки у вказаній характеристиці відповідач зазначив про обставини, які йому були відомі внаслідок виконання обов'язків балансоутримувача будинку і у ній не наведена інформація про те, що поступали письмові скарги мешканців сусіднього будинку.
Окрім того, безпідставними є доводи позивача про те, що вказана характеристика може негативно відобразиться і вплинути на покарання, якщо суд його визнає винуватим.
Як встановлено в судовому засіданні оспорювана характеристика була надана в Личаківський ВП ГУ НП у Львівській області та в подальшому долучена до матеріалів кримінального провадження №12017140040000435 від 17 лютого 2017 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.350 КК України, яке перебуває у провадженні судді Личаківського районного суду м. Львова Леньо С.І. як документ, що містить характеризуючі дані обвинуваченого.
Положеннями ч.1 ст.1 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України), порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Відповідно до положень ст.94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст.89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
Так, процедура оцінки та визнання доказів недопустимим передбачена кримінальним процесуальним законодавством. Слід також зазначити, що в силу положень ч.2 ст.92 КПК України, обов'язок доказування належності та допустимості доказів, даних, зокрема, щодо обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.
Таким чином, у випадку якщо обвинувачений вважає, що певні докази є недопустимими, отриманими із порушенням норм чинного законодавства та конституційних прав, або недостовірними, то вказані обставини мають перевірятися та доводитися в межах кримінального провадження.
Окрім того, суд враховує, що жодних доказів того, що така характеристика була оприлюднена чи поширена у інший спосіб суду не надано. На час звернення з позовом в суд вказана характеристика перебувала у матеріалах кримінального провадження і за загальним правилом дані досудового слідства розголошенню не підлягають. Якщо ж вони будуть розголошені без дозволу слідчого, або незаконно ним, то відповідальність за поширення інформації покладається на вказаних осіб, а не відповідача.
Отже, оскільки відсутній повний склад правопорушення, на яке посилається позивач, а саме поширення інформації, що порушує особисті немайнові права або завдає шкоди особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, а тому позовні вимоги позивача є безпідставними та до задоволення не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 81, 258, 259, 263-265, 268ЦПК України, суд
в задоволенні позову ОСОБА_1(АДРЕСА_1, реєстраційний номер особової картки платника податків НОМЕР_1) до Львівського комунального підприємства «Господар»(м. Львів, вул. Личаківська, 75, код ЗКПО 20822324)про зобов'язання спростувати недостовірну інформацію, яка поширена з приводу позивача у формі характеристики та долучена до матеріалів судової справи № 463/4212/17, яка знаходиться в судді Личаківського районного суду м. Львова Леньо С.І., шляхом її викликання та надання характеристики, відомості в якій відповідають дійсності; стягнення 5000 грн. моральної шкоди, - відмовити за безпідставністю.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення через місцевий суд до Апеляційного суду Львівської області.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складення повного рішення - 03 вересня 2018 року
Суддя: Гирич С. В.