Справа № 160/58/18 Головуючий у 1 інстанції: Корнелюк В.С.
Провадження № 22-ц/773/850/18 Категорія: 27 Доповідач: Шевчук Л. Я.
28 серпня 2018 року місто Луцьк
Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Шевчук Л.Я.,
суддів - Киці С.І., Данилюк В.А.,
секретар с/з - Вергун Т.С.,
з участю:
позивача - ОСОБА_2,
представника позивача - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Локачинського районного суду Волинської області від 01 червня 2018 року,
В лютому 2018 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики.
Свої вимоги позивач обгрунтував тим, що 27 березня 2017 року відповідач позичив у нього 10000,00 грн. строком на півроку зі сплатою 20 % річних за користування позикою, цього ж дня 27 березня 2017 року він позичив ОСОБА_4 5000,00 грн. строком на півроку зі сплатою 20 % річних за користування позикою, 07 квітня 2017 року він знову позичив відповідачу 10000,00 грн. строком на півроку зі сплатою 20 % річних за користування позикою. Про укладення з відповідачем договорів позики свідчать написані останнім письмові розписки.
Позивач також зазначав, що відповідач повернув йому лише 8000,00 грн. за договорами позики.
Посилаючись на зазначені обставини та на те, що решту позичених коштів відповідач йому не повертає, позивач просив суд стягнути з відповідача в його користь 17000,00 грн. боргу за договорами позики, 2515,07 грн. процентів за користування позикою, 532,10 грн. інфляційних збитків, 177, 62 грн. трьох відсотків річних за прострочення повернення позики, 704,80 грн. судового збору та 500,00 грн. за надання допомоги адвоката.
Рішенням Локачинського районного суду Волинської області від 01 червня 2018 року в даній справі в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог.
В судовому засіданні позивач та його представник апеляційну скаргу підтримали і просили скаргу задовольнити, відповідач та його представник в судове засідання не з'явилися, хоча у встановленому законом порядку були повідомлені про час та місце розгляду справи, а тому апеляційний суд розглядав справу у їх відсутності.
Апеляційну скаргу позивача слід задовольнити, рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами не були укладені договори позики, оскільки самі розписки не засвідчують факт отримання відповідачем у позивача грошових коштів у борг і не містять умови повернення цих грошових коштів.
Такі висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з порушенням вимог закону.
За договором позики, як передбачає стаття 1046 ЦК України, одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш ніж у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики і на підтвердження укладення договорів позики представив суду розписки, написані позичальником ОСОБА_4
Позивач ОСОБА_2 надав суду як оригінали так і копії зазначених розписок.
Згідно розписки від 27 березня 2017 року ОСОБА_4 позичив у ОСОБА_2 10000 грн. на півроку під 20 % річних, згідно розписки від 27 березня 2017 року ОСОБА_4 позичив у ОСОБА_2 5000 грн. під 20 % річних на півроку, згідно розписки від 07 квітня 2917 року ОСОБА_4 позичив у ОСОБА_2 10000 грн. на півроку під 20 % річних.
Законом, а саме частиною 2 статті 1047 ЦК України, визначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника.
Відповідно до зазначених вимог закону позивач на підтвердження укладення договорів позики з відповідачем ОСОБА_4 надав суду письмові розписки, написані відповідачем.
Із тексту написаних відповідачем розписок убачається, що відповідач позичив у позивача грошові кошти під 20 % річних і на строк - півроку.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про те, що подані позивачем розписки не підтверджують укладення між позивачем і відповідачем договорів позики з посиланням на те, що розписки не містять факту отримання грошових коштів та не містять зобов'язання про їх повернення на конкретну дату, не відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з порушенням вимог закону.
Як убачається із представлених позивачем трьох розписок, відповідач позичив у позивача грошові кошти на загальну суму 25000 грн. строком на півроку під 20 % річних, що, на думку колегії суддів, засвідчує факт отримання грошових коштів відповідачем у позивача у борг і містить умови їх повернення.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За положеннями статей 526, 527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших умов, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язань чи звичаїв ділового обороту.
Проте, як було встановлено судом, позичальник своїх зобов'язань за договорами позики не виконав в повному об'ємі.
Позикодавець ОСОБА_2, при цьому, не заперечує, що позичальник ОСОБА_4 повернув йому за договорами позики лише 8000 грн.
З врахуванням того, що позичальник повернув позикодавцеві лише 8000 грн. із 25000 грн., які відповідач позичив у позивача, з відповідача в користь позивача слід стягнути 17000 грн. основного боргу за договорами позики.
Крім того, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, оскільки умовами договорів позики передбачено, що позичальник зобов'язувався сплачувати за користування позикою 20 % річних, зокрема, по кожному договору.
У зв'язку з цим за користування позикою з позичальника в користь позикодавця слід стягнути проценти в розмірі 2515,07 грн. (20 % від 10000 грн. по договору від 27 березня 2017 року складає 1008,22 грн., 20 % від 5000,00 грн. по договору від 27 березня 2017 року складає 504,11 грн., 20 % по договору від 07 квітня 2017 року складає 1002,74 грн.).
Стаття 1050 ЦК України передбачає, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України, тобто позичальник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити позикодавцеві суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за договорами позики, з нього в користь позивача підлягають до стягнення інфляційні витрати в розмірі 532,10 грн. та 177,62 грн. трьох процентів річних від простроченої суми.
Таким чином, з відповідача в користь позивача підлягає стягненню 20224,79 грн. боргу за договорами позики, з яких: 17000 грн. основного боргу, 2515,07 грн. процентів за користування позикою, 532,10 грн. інфляційних збитків (з врахуванням індексу інфляції інфляційні збитки від простроченої суми боргу в розмірі 7000 грн. складають 219,10 грн. а від простроченої суми боргу в розмірі 10000 грн. інфляційні збитки складають 313 грн., а всього 532,10 грн.), 177,62 грн. трьох відсотків річних за прострочення повернення позики (3 % річних від простроченої суми боргу в розмірі 7000 грн. складає 76,52 грн., а від простроченої суми боргу в розмірі 10000 грн. - 101,10 грн.).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (частина 3 статті 12 ЦПК України).
Згідно зі статтею 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений в письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані в меншій кількості, ніж встановлено договором.
Відповідач та його представник в суді першої інстанції заперечували, що ОСОБА_4 позичав у ОСОБА_2 грошові кошти. Свої заперечення відповідач обгрунтував тим, що вони з позивачем вели спільну діяльність щодо зариблення водного об'єкту, на що позивач надавав грошові кошти, а розписки просив написати для своєї дружини, що може підтвердити свідок ОСОБА_5.
Однак колегія суддів не приймає до уваги зазначені заперечення відповідача з огляду на те, що позивачем на підтвердження укладення з відповідачем договорів позики представлені розписки позичальника, які посвідчують передання позикодавцем визначеної грошової суми, а згідно зазначених вимог закону рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, гроші не були одержані відповідачем від позивача як позика.
З врахуванням наведених обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що через порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідності висновків суду встановленим обставинам справи, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в позові за безпідставністю позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Локачинського районного суду Волинської області від 01 червня 2018 року в даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити.
Стягнути з відповідача ОСОБА_4 в користь позивача ОСОБА_2 17000 грн. боргу за договором позики, 2515,07 грн. процентів за користування позикою, 532,10грн. інфляційних збитків, 177, 62 грн. трьох відсотків річних за прострочення повернення позики, а всього
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді
Повне судове рішення складено 03 вересня 2018 року.