31 серпня 2018 року м. Житомир справа № 0640/3584/18
категорія 10.3.2
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попової О. Г., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації про визнання бездіяльність протиправною, стягнення коштів,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації із позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації, що полягає у невиплаті ОСОБА_1 коштів;
- стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, а саме: компенсацію за втрачене домоволодіння АДРЕСА_1 в сумі 144 865,43 грн та шкоду, заподіяну внаслідок несвоєчасної виплати компенсації за втрачене домоволодіння в сумі 222 345,27 грн, а всього 367 210,70 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до постанови Овруцького районного суду Житомирської області від 03.04.2007 по справі №2а-259/07 зобов'язано Овруцьку районну державну адміністрацію прийняти від ОСОБА_1 документи та його на чергу для отримання грошової компенсації за домоволодіння АДРЕСА_1 в сумі 73 885,00 грн.
Вказує, що постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 21.11.2012 у справі №617-15223/12/11 зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації здійснити перерахунок ОСОБА_1 компенсації вартості зданого домоволодіння АДРЕСА_1 з урахуванням коефіцієнтів індексації житлового фонду 1,24; 1,18 та 1,34 і встановити розмір компенсації в сумі 144 865,43 грн.
За твердженнями позивача, вказана компенсація позивачем на момент подання позовної заяви отримана не була.
Наголошує, що з моменту постановлення на чергу вартість житлового фонду індексувалась, а тому позивач не отримає вказаної компенсації у повному обсязі.
Зазначає, що звертався із відповідною заявою до відповідача, однак, Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації відмовило позивачу у донарахуванні індексації.
На думку позивача, вказана відмова є протиправною, а ОСОБА_1, має право на отримання виплати матеріальної шкоди.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 07.08.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 07.08.2018 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації про визнання бездіяльність протиправною, стягнення коштів в частині позовних вимог щодо компенсації за втрачене домоволодіння АДРЕСА_1 в сумі 144 865,43 грн. (а.с. 54-55)
20 серпня 2018 року до відділу документального забезпечення суду надійшла заява Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації вих. №07-05/3159 від 15.08.2018 відповідно до змісту якої відповідач повідомляє, що проти задоволення позовних вимог не заперечує та просить провести розгляд справи без представника Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації. (а.с.57)
Відповідач у строк, визначений ч.1 ст.261 КАС України та встановлений ухвалою суду від 07.08.2018 відзив на адміністративний позов не надіслав.
Положеннями статті 121 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію.
Представником відповідача при клопотання про поновлення процесуального строку на подання відзиву подано не було.
Частиною шостою статті 162 КАС України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Частиною четвертою статті 159 КАС України встановлено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Враховуючи неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позовну заяву у строк, визначений ч.1 ст.261 КАС України та встановлений ухвалою суду від 07.08.2018, а також зміст заяви Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації вих. №07-05/3159 від 15.08.2018, суд кваліфікує вказані дії відповідача як визнання позову.
У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Встановлено, що ОСОБА_1 є спадкоємцем та правонаступником ОСОБА_2, що підтверджується наявною у матеріалах справи свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06.10.2006 (а.с. 37).
Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 03.04.2007 по справі №2а-259/07 зобов'язано Овруцьку районну державну адміністрацію прийняти від ОСОБА_1 документи та його на чергу для отримання грошової компенсації за домоволодіння АДРЕСА_1 в сумі 73 885,00 грн. (а.с. 35 та зворот)
Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 21.11.2012 у справі №617-15223/12/11 зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації здійснити перерахунок ОСОБА_1 компенсації вартості зданого домоволодіння АДРЕСА_1 з урахуванням коефіцієнтів індексації житлового фонду 1,24; 1,18 та 1,34 і встановити розмір компенсації в сумі 144 865,43 грн. (а.с. 36 та зворот)
Встановлено та не заперечується сторонами, що позивач зверталась із відповідною заявою Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації щодо виплати компенсації за втрачене домоволодіння із проведенням індексації вказаної виплати.
Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації листом вих. №07-04/2998 від 25.07.2018 повідомило позивачу, що на виконання постанови про відкриття виконавчого провадження від 19.04.2007 ВП №3544319, відкритої за рішенням Овруцького районного суду по справі №2а-259/07 від 03.04.2007, управлінням праці та соціального захисту населення 28.04.2007 позивача було поставлено на чергу для виплати грошової компенсації за втрачене домоволодіння АДРЕСА_1 на суму 73 885,00 грн за реєстраційним номером 940. На виконання постанови про відкриття виконавчого провадження від 25.01.2013 ВВ №36161700 відкритої за рішенням Овруцького районного суду по справі №617-15223/12 віл 21.11.2012, управлінням праці та соціального захисту населення збільшено суму компенсації з врахуванням індексів 1.24, 1.18 та 1.34 за 2007 -2009 роки до 144 865,43 грн.
Управлінням праці не здійснювалася виплата коштів згідно рішень суду, оскільки Законами України "Про Державний бюджет України" та кошторисами видатків кошти на виплату допомог та компенсацій згідно рішень суду для управління праці не передбачалися. (а.с. 48)
Не погоджуючись із діями відповідача та вважаючи їх протиправними, наголошуючи, що має право на отримання виплати вказаної матеріальної шкоди, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та перевіряючи дії відповідача на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 16 Основного Закону забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Статтею 35 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII передбачено, що компенсація громадянам за втрачене у зв'язку з евакуацією, відселенням або самостійним переселенням відповідно до ст.4 цього Закону включає грошову компенсацію у повному розмірі вартості жилих, дачних, садових будинків, гаражів, господарських будівель та споруд, яка здійснюється за цінами, встановленими на момент припинення права власності.
Відповідно до ч.1 п.8 Положення "Про порядок виплати компенсації громадянам за втрачене нерухоме майно у разі відселення або самостійного переселення з радіоактивно забруднених територій", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №755 від 15.07.1997 (редакція на час перебування позивача у черзі) у разі, коли у період до перерахування грошової компенсації Кабінетом Міністрів України були прийняті нормативні акти, за якими вартість житлового фонду індексується, компенсація виплачується з урахуванням цієї індексації.
Розмір нарахованої грошової компенсації також підлягає перерахунку, якщо заява про здачу належного на праві власності майна була подана згідно з пунктами 4 і 6 цього Положення до місцевого органу виконавчої влади до дати набрання чинності нормативним актом про індексацію вартості житла, але фактично компенсація не була виплачена, нарахована за здане майно з вини державного органу або не отримана переселенцем, спадкоємцем з поважних причин.
Відповідно до абз.2 п.1 Порядку виплати компенсації громадянам за втрачене нерухоме майно у разі відселення або самостійного переселення з радіоактивно забрудненої території (далі-Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 листопада 2009 року №1243, дія цього Порядку поширюється на громадян, які не отримали зазначену компенсацію на дату набрання чинності постановою, якою затверджено цей Порядок, в тому числі тих громадян, які перебувають на черзі на отримання компенсації.
Так, до 18 листопада 2009 року порядок виплати компенсації громадянам за втрачене нерухоме майно було урегульовано Положенням "Про порядок виплати компенсації громадянам за втрачене нерухоме майно у разі відселення або самостійного переселення з радіоактивно забруднених територій", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №755 від 15.07.1997.
Постановою Кабінету Міністрів України №1243 від 18.11.2009 затверджено новий Порядок виплати компенсації громадянам за втрачене нерухоме майно у разі відселення або самостійного переселення з радіоактивно забрудненої території, дія якого поширюється на громадян, які не отримали зазначену компенсацію на дату набрання чинності постановою, якою затверджено цей Порядок, в тому числі тих громадян, які перебувають на черзі на отримання компенсації.
Суд наголошує, що невиплачена позивачу індексація компенсації за втрачене домоволодіння за своєю правовою природою не є матеріальною шкодою в розумінні Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею п'ятою КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.
Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Суд зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Зважаючи на обрання позивачем невірного способу захисту порушеного права, позовні вимоги щодо стягнення матеріальної шкоди у розмірі 222 345,27 грн не підлягають задоволенню.
Водночас, з метою забезпечення ефективного захисту порушених прав та їх відновлення в судовому порядку, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, позивач як правонаступник стала на чергу для отримання грошової компенсації за втрачене нерухоме майно на радіоактивно забрудненій території, під час дії норм Положення №755 від 15.07.1997.
Постанова Кабінету Міністрів України №1243 від 18.11.2009 набрала чинності з 28.11.2009 і з цього часу почали діяти норми Порядку, в т.ч. і на тих, осіб, що перебувають у черзі.
Позивач перебуває на черзі для отримання компенсації з 28.04.2007, що відповідачем не заперечується, і її не отримала після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1243 від 18.11.2009 з вини державного органу, а тому на період з часу постановки на чергу для отримання компенсації до 28.11.2009 слід застосовувати норми Положення, пунктом 8 якого, передбачено врахування індексації вартості житлового фонду для визначення розміру компенсації.
У відповідності до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Приписами частини першої статті 58 Основного Закону встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99) визначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Пунктом 4 рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа №1-21/2005) визначено, що в Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров'я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовчих органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.
Зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.
Згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.
Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що права позивача не можуть бути обмежені відносно осіб, які також перебували у черзі для отримання компенсації і її отримали в період до прийняття постанови Кабінету Міністрів України №1243 від 18.11.2009, а тому до спірних правовідносин в порядку статті 58 Конституції України мають застосовуватися положення Положення №755 від 15.07.1997 в частині можливості індексації компенсації за втрачене домоволодіння.
Враховуючи вищевикладене, та керуючись повноваженнями, наданими ч.2 ст.9, ч.2 ст.245 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації щодо не проведення нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошової компенсації за втрачене домоволодіння АДРЕСА_1.
Так, згідно з листом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 22.02.2010 №12/19-2-9-10-1777 "Щодо індексації вартості об'єктів житлового фонду" Міністерство регіонального розвитку та будівництва України за погодженням з Мінекономіки, Мінжитлокомунгоспом та Держкомстатом України повідомляє, що ураховуючи, що протягом 2009 року вартість будівництва значно не збільшилась, індексація балансової вартості об'єктів житлового фонду станом на 01 січня 2010 року не проводиться.
Наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 15.02.2011 №24 затверджено індекс до балансової вартості об'єктів житлового фонду станом на 01 січня 2011 року для об'єктів, уведених в експлуатацію до 01.01.2010 як 1,14.
Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03.05.2012 №186 затверджено індекс до балансової вартості об'єктів житлового фонду станом на 01 січня 2012 року для об'єктів, уведених в експлуатацію до 01.01.2011 як 1,13.
Індекси балансової вартості об'єктів житлового фонду станом на 01 січня 2013 року не було затверджено.
Відповідно до листа Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України "Щодо індексації вартості об'єктів житлового фонду" від 25.02.2014 № 7/15-2179 Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України за погодженням з Мінекономрозвитку України та Держстатом України повідомляє, що ураховуючи, що протягом 2013 року вартість будівництва значно не збільшилась, індексація балансової вартості об'єктів житлового фонду станом на 1 січня 2014 року не проводиться.
Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 15.05.2015 №107 затверджено індекс до балансової вартості об'єктів житлового фонду станом на 01 січня 2015 року для об'єктів, уведених в експлуатацію до 01.01.2014 як 1,27.
Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.04.2016 №85 затверджено індекс до балансової вартості об'єктів житлового фонду станом на 01 січня 2016 року для об'єктів, уведених в експлуатацію до 01.01.2015 як 1,22.
Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 11.05.2017 №106 затверджено індекс до балансової вартості об'єктів житлового фонду станом на 01 січня 2017 року для об'єктів, уведених в експлуатацію до 01.01.2016 як 1,27.
Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24 квітня 2018 року №102 затверджено індекс до балансової вартості об'єктів житлового фонду станом на 01 січня 2018 року для об'єктів, уведених в експлуатацію до 01.01.2017 як 1,16.
Відповідно до постанови Овруцького районного суду Житомирської області від 03.04.2007 по справі №2а-259/07 розмір грошової компенсації за втрачене да домоволодіння АДРЕСА_1 становить 73 885,00 грн.
Таким чином, суми не нарахованої та не виплаченої індексації компенсації втраченого володіння позивачу становлять:
- за 2011 рік - 10 343,90 грн (73 885 грн х1,14 = 84 228,90 грн - 73 885 грн = 10 343,90 грн);
- за 2012 рік - 9 605,05 грн (73 885 грн х1,13 = 83 490,05 грн - 73 885 грн = 9 605,05 грн);
- за 2015 рік - 19 948,95 грн (73 885 грн х1,27 = 93 833,95 грн - 73 885 грн = 19 948,95 грн);
- за 2016 рік - 12 629,54 грн (73 885 грн х1,22 = 90 139,70 грн - 73 885 грн = 16 254,70 грн);
- за 2017 рік - 19 948,95 грн (73 885 грн х1,27 = 93 833,95 грн - 73 885 грн = 19 948,95 грн);
- за 2018 рік - 11 821,60 грн (73 885 грн х1,16 = 85 706,60 грн - 73 885 грн = 11 821,60 грн).
Загальна сума не нарахованої та не виплаченої індексації грошової компенсації за втрачене домоволодіння АДРЕСА_1 становить 87 923,15 грн.
За змістом статті 177 Цивільного кодексу України гроші є об'єктами цивільних прав.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952, ратифікованого Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 №475/97-ВР, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини конвенційне поняття "майно" являє собою "існуюче майно" або засоби, включаючи право вимоги, відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" стосовно ефективного здійснення права власності (справа "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини", заява №42527/98, рішення від 12.07.2001 п.83).
Втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (справа "Спорронг та Льонрот проти Швеції").
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Засоби юридичного захисту ефективними є тоді, коли вони можуть запобігти виникненню умов, які становлять порушення, або не допустити подальшого існування таких умов (справа "Мельник проти України", заява №72286/01, рішення від 28.03.2006, щодо статті 13).
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 по справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Суд звертає увагу, що постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 21.11.2012 у справі №617-15223/12/11 зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації здійснити перерахунок ОСОБА_1 компенсації вартості зданого домоволодіння АДРЕСА_1 з урахуванням коефіцієнтів індексації житлового фонду 1,24; 1,18 та 1,34 і встановити розмір компенсації в сумі 144 865,43 грн, однак, на момент судового розгляду вказане судове рішення не є виконаним.
Зважаючи на наявність протиправної відмови щодо нарахування та виплати індексації компенсації за втрачене домоволодіння, а також враховуючи, що рішення суду зобов'язального характеру не є ефективним способом захисту порушеного права позивача та не призводить до його відновлення, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 87 923,15 грн індексації грошової компенсації за втрачене домоволодіння АДРЕСА_1.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідачем в порушення ч.2 ст.77 не доведено, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано правомірність не проведення нарахування та виплати позивачу індексації грошової компенсації за втрачене домоволодіння АДРЕСА_1, а тому позовні вимоги ОСОБА_5 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат по сплаті судового збору питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 9, 77, 90, 139, 159, 242-246, 250, 255, 257-263 КАС України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_2. РНОКПП НОМЕР_1) до Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації (вул. Гетьмана Виговського, 17, Овруч, Овруцький район, Житомирська область, 11106. ЄДРПОУ 03192603) про визнання бездіяльність протиправною, стягнення коштів - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації щодо не проведення нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошової компенсації за втрачене домоволодіння АДРЕСА_1.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 87 923,15 грн ( вісімдесят сім тисяч дев'ятсот двадцять три гривні п'ятнадцять копійок) індексації грошової компенсації за втрачене домоволодіння АДРЕСА_1.
У решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складене: 31 серпня 2018 року.
Головуючий суддя О.Г. Попова