ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
Вн. № &l ; Внутрішній Номер справи &? ;
м. Київ
05 жовтня 2011 року &?т; Час проголошення &g ; № 2а-10787/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качур І.А., суддів -Келеберда В.І., Шарпакова В.В., при секретарі Хрімлі К.О. за участю представників сторін:
позивач: ОСОБА_1
від відповідача: Шторгін О.В.(дов.06.07.2011р. №02-8518/08)
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства України з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 05.10.2011 року в 12 год. 05 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.2 ст. 167 КАС України.
ОСОБА_1 (надалі -позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Міністерства України з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від Чорнобильської катастрофи (надалі - відповідач) про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що звільнення її з посади є незаконним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки при звільненні роботодавцем не враховано переважне право на залишення на роботі, не запропоновано іншу роботу на тому ж підприємстві ,в установі, організації. Позов просила задовольнити у повному обсязі.
Відповідач проти позову заперечував, вважав, що при звільнені не було допущено порушень чинного законодавства, надав пояснення по суті заявленого позову аналогічні викладеним у письмових запереченнях ,що містяться у матеріалах справи.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів приходить до висновку, про задоволення позову, з огляду про наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 17 КАС України на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби поширюється компетенція адміністративних судів.
Пунктом 15 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною другою ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтями 1, 3 Кодексу законів про працю, введеним в дію з 01.06.1972 року Законом Української РСР від 10.12.1971 року №322-VIII (із змінами і доповненнями) (далі - КЗпП України) визначено, що Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників. Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці. Частиною 2 цієї статті встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пункті 2 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів"(із змінами і доповненнями) при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу. З цих підстав, зокрема, може бути розірваний трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації або підрозділу у зв'язку з нездатністю забезпечити залежну дисципліну праці у відповідній структурі.
Як вбачається із матеріалів справи, 12 травня 2011 року позивача - ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника відділу європейської інтеграції Управління міжнародного співробітництва Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (далі - Міністерство) відповідно до п.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку із реорганізацією (наказ МНС по особовому складу від 10 травня 2011 року № 18).
Указом Президента України від 09.12.2011 р. № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади»з метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади, усунення дублювання їх повноважень, забезпечення скорочення чисельності управлінського апарату та витрат на його утримання, підвищення ефективності державного управління та відповідно до пункту 15 частини першої статті 106 Конституції України постановлено, зокрема, утворити Міністерство надзвичайних ситуацій України, Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки України, Державне агентство України з управління зоною відчуження, Державну інспекцію техногенної безпеки України, реорганізувавши Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
Реорганізація Міністерства була здійснена відповідно до наказу МНС № 212 від 01.03.2011 року «Про затвердження та введення в дію тимчасового штату апарату Міністерства», відповідно до якого новий штат було введено в дію з 10.03.2011 року. Внаслідок зазначеної реорганізації у структурі центрального апарату МНС було ліквідовано Управління міжнародного співробітництва (згідно штату 11 осіб) та створено відділ міжнародних відносин (згідно штату 7 осіб). Посаду, яку позивач займав раніше було хоч і скорочено, проте у новій структурі Міністерства було передбачено керівну посаду начальника відділу міжнародних відносин.
Матеріалами справи встановлено, що при звільнені відповідачем було порушено ряд нормативно -правових актів, що призвело до завдання шкоди охоронюваних законом прав та інтересів позивача.
Так, колегія суддів вважає, що відповідачем було порушено ч. 1, 2 ст. 42 Кодексу законів про працю (надалі -КЗпП), оскільки не враховано переважне право на залишення на роботі.
Виходячи з положень вищевказаної норми при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається особам, працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації, працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва, а також іншим категоріям працівників. Документи, що додаються до позовної заяви свідчать про достатньо високий кваліфікаційний рівень позивача як спеціаліста у сфері міжнародних відносин. До того ж позивач найдовше працював у даному Міністерстві ніж інші працівники, яким було запропоновано посади у новоствореному відділі міжнародних відносин, та має на утриманні неповнолітню дочку.
Отже, Міністерство при вирішенні питання про те, хто конкретно підлягає звільненню з роботи, зобов'язане було враховувати кваліфікацію працівників, наявність освіти, стаж і досвіду роботи, наявність заохочень за успіхи в роботі й відсутність дисциплінарних стягнень, тощо. Проте жодні порівняння кваліфікації та продуктивності праці працівників Управління міжнародного співробітництва не проводились, а тому відбір до кандидатів для призначення у нову структуру і перелік осіб, яких необхідно скорочувати, вирішувалось з порушенням принципу об'єктивності, повного врахування усіх обставин.
У матеріалах справи містяться підтвердження нагородження позивача грамотами та подяками, що на думку колегії свідчить про високий професіоналізм позивача, сумлінність у виконанні покладених на неї обов'язків.
Окрім того, відповідачем було порушено вимоги ч. З ст. 49-2 КЗпП, відповідно до яких працівникові одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Проте ні одночасно з попередженням про наступне вивільнення, ні протягом періоду його дії позивачу так і не було запропоновано жодної посади, як у новоствореному відділі, у якому б могла б працювати за фахом та класифікацією ,так і будь -яку іншу роботу в Міністерстві. Твердження відповідача проте, що ним пропонувались вакантні посади на момент звільнення позивача у тій самій установі, не знайшли документального підтвердження у матеріалах справи, і тому не є доведеними.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що звільнення позивача проведено не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законами України, а наказ про звільнення прийнято без дотримання принципу рівності перед законом, що є порушенням вимог ч. 3 ст. 2 КАС України,
Відповідно до ст. 162 КАС України, суд вправі постановою визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремі його положення, дії чи бездіяльність і скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення. Суд також може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод чи інтересів суб'єкта у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Відтак, постанова суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу європейської інтеграції Управління міжнародного співробітництва Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи підлягає негайному виконанню.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати"(далі -Порядок), цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника (підпункт "з"пункту 1). У відповідності до частини 3 пункту 2 Порядку, збереження заробітної плати "у всіх інших випадках", до яких відноситься випадок й вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
На підставі ст.ст.2, 160-163,186, 256 КАС України, судова колегія Окружного адміністративного суду міста Києва ,-
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу європейської інтеграції Управління міжнародного співробітництва Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу європейської інтеграції Управління міжнародного співробітництва Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та виплати середньомісячного заробітку за місяць виконати негайно.
3. Стягнути з Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи заборгованість по заробітній платі за час вимушеного прогулу.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.А. Качур
Судді В.І. Келеберда В.В.Шарпакова