28 серпня 2018 року
м. Київ
справа №756/15921/17
провадження №22-ц/796/6369/2018
Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А.,
суддів - Лапчевської О.Ф., Кулікової С.В.
за участю помічника судді, який за дорученням головуючого судді здійснює повноваження секретаря судового засідання - Виноградової А.І.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Публічне акціонерне товариство &q?ов;Комерційний банк &q?он;Надра&q?ри;
третя особа - Державне підприємство &qula;Інформаційний центр&q?не; Міністерства юстиції України
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 березня 2018 року у складі судді Волошина В.О.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства &q?на;Комерційний банк &q?уб;Надра&q?кц;, третя особа - Державне підприємство &q? &;Інформаційний центр&q?я ; Міністерства юстиції України про зобов'язання вчинити дії ,-
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ПАТ «КБ «Надра», третя особа: ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, в якому просив суд зобов'язати відповідача зняти заборону відчуження по рухомому майну позивача за № 15644195 від 25 грудня 2015 року, внесену до Державного реєстру обтяжень рухомого майна у зв'язку з укладенням договору «Автопакет» № 23/05/2007\840-АП/07/20 від 25 травня 2007 року шляхом подання заяви реєстратору Державного реєстру обтяжень рухомого майна про припинення обтяження і подальше вилучення запису з Державного реєстру обтяжень рухомого майна - автомобіля марки «Suzuki» модель «Jimmу» 1.3, 2007 року випуску, сірого кольору, кузов № НОМЕР_1, д.н.з. НОМЕР_2.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 25 травня 2007р. між сторонами було укладено договір «Автопакет» №23/05/2007/840-АП/07/20 (далі по тексту - кредитний договір), за умовами якого відповідач надав позивачу кредит на споживчі потреби (придбання автомобіля) у розмірі 15525,0 дол. США на термін до 25 травня 2012р. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 26 грудня 2012 року задоволено позов ПАТ КБ «Надра» та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за договором кредиту від 25 травня 2007 року у розмірі 8020,17 дол. США. На виконання зазначеного рішення суду позивачем була сплачена сума заборгованості, 10.12.2015 року постановою старшого державного виконавця Богунського відділу державної виконавчої служби Житомирського обласного управління юстиції ОСОБА_2 було закінчено виконавче провадження №47552916, а тому відсутні будь-які правові підстави для обтяження предмету застави - вищезазначеного автомобіля у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна по кредитному договору.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства &q?сь;Комерційний банк &q?ви;Надра&q?бл;,третя особа - Державне підприємство &q?ій;Інформаційний центр" Міністерства юстиції України про зобов&qut;;язання вчинити дії - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не надав належної правової оцінки доказам та фактичним обставинам справи.
Зазначав, що суд, у разі неявки у судове засідання відповідача та третьої особи, повинен був розглянути справу на підставі наявних у ній матеріалів, проте, суд за власною ініціативою направив запит, за яким відповідач надав виписку із рахунку позивача за кредитним договором, згідно якої у позивача обліковується заборгованість по сплаті кредиту у розмірі 9449,94 дол. США, порушивши при цьому принцип рівності сторін та виступивши на стороні відповідача.
Вказує також, що відповідач не звертався до позивача з вимогою про повернення боргу в межах джерела виникнення зобов'язань за Договором &q?ер;Автопакет&q? м;, оскільки, на думку апелянта, договір припинив свою дію, а рішення суду позивачем виконано у повному обсязі.
Уважає Договір &qu f;Автопакет&quim; припиненим, оскільки зі спливом строку позовної давності припиняється і право вимоги до боржника та припиняються зобов'язання у розумінні статті 509 ЦК України.
Сторони своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
Відповідно до п. 8 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, ч. 6 ст. 147 та абз. 3 п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII Апеляційний суд м. Києва діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Київського апеляційного суду в апеляційному окрузі.
Виходячи з вимог статей 19, 274, 368, 369 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглядає дану справу, як малозначну, в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
Учасники справив судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не направляли.
Згідно положень частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що по рахунку позивача за кредитним договором станом на 06 лютого 2018р. за позивачем обліковується заборгованість по сплаті кредиту у розмірі 9449,94 дол. США, а тому не можна вважати , що зобов'язання сторін за кредитним договором припинились у зв'язку з виконанням позивачем, як боржником, рішення Богунського районного суду м. Житомира від 26 грудня 2012 року по цивільній справі № 2-1785/12, а отже, наявні правові підстави існування обтяжень на предмет застави.
Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом установлено, що 25 травня 2007 року між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно умов якого ВАТ КБ «Надра» надав позивачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в розмірі 15525,0 дол. США, з цільовим використанням на придбання автотранспортного засобу, зі сплатою відсотків за користуванням кредитом в розмірі 12,5 % річних та терміном погашення до 25 травня 2012р., що підтверджується копією договору.
У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, позивач передав у заставу: - автомобіль марки «Suzuki» модель «Jimmу» 1.3, 2007р. випуску, сірого кольору, кузов НОМЕР_3, д.н.з. НОМЕР_2(розділ 3 кредитного договору).
На підставі кредитного договору до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, 25 грудня 2015р. був внесений реєстраційний запис №15644195, що підтверджується витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна № 51754617 від 20 березня 2017р.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України передбачено, що право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.
Однією з засад судочинства, регламентованих п. 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач наголошував, що зобов'язання сторін за кредитним договором припинились у зв'язку з виконанням позивачем, як боржником, рішення Богунського районного суду м. Житомира від 26 грудня 2012 року по цивільній справі № 2-1785/12, а тому відсутні правові підстави існування обтяжень на вищенаведений предмет застави.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про заставу» застава це спосіб забезпечення зобов'язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами
Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про заставу» застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.
Підстави припинення застави визначено у статті 28 Закону України «Про заставу».
Зокрема, застава припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання. У частині першій статті 598 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). У зобов'язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб'єктивним правом кредитора є право одержати від боржника належного виконання його обов'язку.
За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент зарахування позикодавцеві грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів.
Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У пункті 1.3.1 кредитного договору зазначено, що відсотки за користування кредитом розраховуються банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 12,50% відсотків на місяць. Нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється за фактичну кількість днів у період (28-29-30-31/360) на залишок заборгованості.
Отже, якщо позичальник своєчасно не повернув суми позики, його борг складатиме: решту суми позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки Національного банку України за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.
За змістом статей 625 та 1048 ЦК України інфляційні, три проценти річних та проценти за позикою входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Отже індекс інфляції, три проценти річних від простроченої суми (стаття 625 ЦК України) та проценти за позикою, визначені договором (стаття 1048 ЦК України), підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу в межах строку дії кредитного договору.
Системний аналіз зазначених норм Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення поточної заборгованості за кредитним договором, яке не виконано боржником належним чином чи виконано із простроченням, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не припиняє зобов'язання в цілому і не позбавляє кредитора права на стягнення інших передбачених договором платежів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
З урахуванням наведених положень чинного законодавства кредитор має право на нарахування процентів та інших платежів, передбачених у договорі, та/або сум, визначених статтею 625 ЦК України, за період невиконання рішення суду, а тому не можна вважати, що зобов'язання виконано в повному обсязі, адже припинилось у зв'язку з виконанням і, як наслідок, припинились зобов'язання, які виникають з договору іпотеки як похідного зобов'язання.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15 та від 27 вересня 2017 року у справі № 6-2096цс16.
За змістом та предметом позовних вимог по суті спір стосувався припинення застави. Проте, згідно з пунктом 3.1.1. та 3.1.5 договору автомобіль передавався у заставу в якості забезпечення виконання позичальником зобов'язань щодо погашень кредиту, сплати відсотків та інших платежів, передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій. При порушенні позичальником умов договору щодо строків виконання зобов'язань у банку виникає право на задоволення вимог, забезпечених заставою, за рахунок предмета застави.
При цьому у зв'язку з порушенням умов кредитного договору та несвоєчасним виконанням рішення Богунського районного суду м. Житомира від 26 грудня 2012 року згідно з випискою по рахунку позивача за кредитним договором станом на 06 лютого 2018 року за позивачем обліковується заборгованість по сплаті кредиту у розмірі 9449,94 дол. США, на спростування зазначених відомостей стороною позивача протягом усього часу розгляду справи в суді не було надано жодного належного і допустимого доказу.
Отже, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняються лише виконанням, проведеним належним чином й пункт 8 договору &quIV;Автопакет&qu03; свідчить про те, що договір діє до повного виконання зобов'язань, вірним є висновок місцевого суду про відсутність підстав до задоволення позову.
Враховуючи те, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, вже були досліджені місцевим судом та отримали належну правову оцінку, нових доводів або доказів, які б давали підстави для скасування рішення суду, скаржником не надано, колегія суддів уважає, що місцевий суд всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як таке, що є законним та обґрунтованим.
Інші доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують і на суть прийнятого рішення не впливають
Керуючись статтями 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 березня 2018 залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 28 серпня 2018 року.
Головуючий: В.А. Кравець
Судді: О.Ф. Лапчевська
С.В. Кулікова