Постанова
Іменем України
20 серпня 2018 року
м. Київ
справа № 761/1899/17
провадження № 61-32620св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - державне підприємство «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 травня 2017 року у складі судді Рибака М. А. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06 липня
2017 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Заришняк Г. М.,
Мараєвої Н. Є.,
У січні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до державного підприємства «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» (далі - ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка») про визнання протиправним та скасування наказу.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 перебувала у трудових відносинах та працювала на посаді артиста допоміжного складу у
ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені
Т. Г. Шевченка».
Відповідно до наказу від 02 грудня 2016 року № 899-к «Про повідомлення щодо зміни істотних умов праці художнього та артистичного персоналу
ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г.Шевченка» було змінено істотні умови праці, а саме змінено форму трудового договору на контракт.
Згідно з пунктом 2 даного наказу зобов'язано начальника відділу кадрів і зарубіжних зв'язків до 10 грудня 2016 року вручити повідомлення про зміну істотних умов праці, та у термін до 15 грудня 2016 року отримати письмове підтвердження працівників художнього та артистичного персоналу, згодних продовжувати роботу за контрактом.
Наказом від 14 грудня 2016 року № 930-к «Про часткову зміну наказу від
02 грудня 2016 № 899-к» відповідно до пункту 2 в новій редакції, термін вручення повідомлення про зміну істотних умов праці встановлений до
23 грудня 2016 року, а також отримання згоди працівників встановлено до
23 лютого 2017 року. Листом-повідомленням про зміну істотних умов праці від 09 грудня 2016 року № 494 ОСОБА_4 повідомлено про зміну істотних умов праці.
ОСОБА_4 вважає незаконним та протиправним наказ від 02 грудня 2016 року № 899-к з подальшими його змінами, та таким, що підлягає скасуванню.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 04 травня
2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем було винесено наказ від 02 грудня 2016 року № 899-к на підставі закону та з дотриманням трудових прав ОСОБА_4
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 06 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 травня 2017 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.
21 липня 2017 року ОСОБА_4 через приймальню громадян Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06 липня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до застосування закону. який не поширюється на спірні правовідносини, та не застосовано закон, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
28 серпня 2017 року ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» через засоби поштового зв?язку подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення, в яких просить касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від
04 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06 липня 2017 року залишити без змін.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У червні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 перебувала у трудових відносинах та працювала на посаді артиста допоміжного складу у ДП ««Національний академічний театр опери та балету України імені
Т. Г. Шевченка».
02 грудня 2016 року відповідачем було видано наказ № 899-к «Про повідомлення щодо зміни істотних умов праці художнього та артистичного персоналу ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» про повідомлення працівників, в тому числі і позивача про зміну істотних умов праці, а саме зміну форми трудового договору, укладеного між ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» і працівниками художнього та артистичного персоналу, на контракт до 15 грудня 2016 року.
14 грудня 2016 року відповідачем було видано наказ № 930-к про часткову зміну наказу від 02 грудня 2016 року № 899-к, відповідно до якого термін вручення повідомлення про зміну істотних умов праці встановлено до
23 грудня 2016 року, та отримання згоди на продовження роботи за контрактом до 23 лютого 2017 року.
Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк, на визначений строк, встановлений за погодженням сторін та таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Чинним законодавством передбачена особлива форма трудового договору - контракт.
За змістом частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України від 09 липня 1998 року
№ 12-рп/98 роз'яснено, що контрактна форма трудового договору може впроваджуватись лише законом.
Суспільні відносини в галузі театральної справи, що виникають у зв'язку зі створенням, публічним виконанням та публічним показом театральних постановок, визначає правовий статус театрів, форми їх державної підтримки, порядок їх створення і діяльності та спрямований на формування і задоволення творчих потреб та інтересів громадян, їх естетичне виховання, збереження, розвиток та збагачення духовного потенціалу Українського народу регулюються Законом України «Про театри і театральну справу».
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня 2016 року № 955-VIII статті 19, 20 Закону України «Про театри і театральну справу» викладено у новій редакції.
Згідно частини першої та другої статті 20 Закону України «Про театри та театральну справу» до професійних творчих працівників театру належать художній та артистичний персонал театру. Трудові відносини з професійними, творчими працівниками, художнім та артистичним персоналом державних та комунальних театрів оформлюються шляхом укладання контрактів.
Відповідно до пунктів 2, 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури»
від 28 січня 2016 року № 955-VIII набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з керівниками державних та комунальних закладів культури, а також з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури згідно з пунктом 9 статті 36 Кодексу законів про працю України. Ця норма не поширюється на професійних творчих працівників комунальних закладів культури у територіальних громадах з населенням до 5 тисяч жителів. З працівниками художнього та артистичного персоналу, які перебувають у трудових відносинах з державними та комунальними закладами культури, протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом укладається контракт строком від одного до трьох років без проведення конкурсу.
Суди попередніх інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів (стаття 89 ЦПК України) дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним наказу від 02 грудня 2016 року № 899-к, оскільки такий було видано на виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури», яким введено контрактну форму трудового договору. Будь-які інші зміни умов праці трудового договору оспорюваний наказ не містить.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова оскарженню не підлягає.
Судді: В. П. Курило
В. М.Коротун
М. Є.Червинська