Постанова
Іменем України
20 серпня 2018 року
м. Київ
справа № 233/258/16-ц
провадження № 61-23783св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - комунальна лікувально-профілактична установа «Міський протитуберкульозний диспансер міста Костянтинівка»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 31 жовтня
2016 року у складі судді Каліуш О. В. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 05 січня 2017 року у складі колегії суддів: Новосядлової В. М., Мальованого Ю. М., Новосьолової Г. Г.,
У січні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до комунальної лікувально-профілактичної установи «Міський протитуберкульозний диспансер міста Костянтинівка» (далі - КЛПУ «Міський протитуберкульозний диспансер міста Костянтинівка») про стягнення не нарахованої та не виплаченої заробітної плати.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 з 01 березня 1995 року працює у КЛПУ «Міський протитуберкульозний диспансер міста Костянтинівка» на посаді сестри-господині.
Посадовою інструкцією сестри-господині, затвердженою головним лікарем
08 січня 2010 року, визначено, що головною функцією сестри-господині є забезпечення санітарно-гігієнічних умов, обов'язок забезпечувати контроль за роботою молодших медичних палатних сестер, здійснювати щоденний огляд відділення з перерахування інвентарю; по палатах проводити, за вказівкою лікаря заміну білизни хворих, спецодягу у медичних працівників. Посада сестри-господині за характером виконуваної роботи та посадовими обов'язками відноситься до категорії працівників, визначених частиною першою статті 22 Закону України «Про протидію захворюванню на туберкульоз», а тому вона має право на надбавку за вислугу років, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2009 року № 1418 «Про затвердження Порядку виплати надбавки за вислугу років медичним та фармацевтичним працівникам державних та комунальних закладів охорони здоров'я», у розмірі 30 % посадового окладу з 01 липня 2013 року. Крім того, вважає, що вона, як особа, що здійснює догляд за хворими на туберкульоз, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року
№ 123 «Про деякі заходи щодо підвищення престижності праці медичних працівників, які надають медичну допомогу хворим на туберкульоз», також має право на отримання підвищення посадового окладу за роботу шкідливих і важких умовах в розмірі 60 % посадового окладу з 01 липня 2013 року, надбавки за безперервну роботу в розмірі 60 % посадового окладу з 01 липня 2013 року.
За таких умов, ОСОБА_4, з урахуванням уточнень, просила стягнути на її користь з КЛПУ «Міський протитуберкульозний диспансер міста Костянтинівка»: недоплачену суму надбавки за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу з 01 липня 2013 року по 31 грудня 2015 року в розмірі 10 779,90 грн; недоплачену суму підвищення посадового окладу за роботу шкідливих і важких умовах в розмірі 60 % посадового окладу з 01 липня
2013 року по 31 грудня 2015 року в сумі 21 559,00 грн; недоплачену суму надбавки за безперервну роботу в розмірі 60 % посадового окладу з 01 липня 2013 року по 31 грудня 2015 року в сумі 21 559,00 грн; а також зобов'язати КЛПУ «Міський протитуберкульозний диспансер міста Костянтинівка» нараховувати та виплачувати їй з 01 січня 2016 року надбавку за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу, підвищення посадового окладу за роботу шкідливих і важких умовах в розмірі 60 % посадового окладу та надбавку за безперервну роботу в розмірі 60 % посадового окладу.
Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від
31 жовтня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 не є лікарем, фахівцем з базовою та неповною вищою медичною освітою або професіоналом з вищою немедичною освітою, що допущений до медичної діяльності у структурних підрозділах протитуберкульозних закладів із високим ступенем ризику інфікування та захворювання на туберкульоз.
Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 05 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено.
Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від
31 жовтня 2016 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.
23 січня 2017 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв?язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 31 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 05 січня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про те, що посада сестри-господині не відноситься до посад зазначених в частині першій статті 22 Закону України «Про протидію захворюванню на туберкульоз», а саме до осіб, які здійснюють догляд за хворими на туберкульоз.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 працює сестрою-господинею, а у період з 01 липня 2013 року по 31 грудня 2015 року
ОСОБА_4 працювала за сумісництвом молодшою медичною сестрою в КЛПУ «Міський протитуберкульозний диспансер міста Костянтинівка».
Відповідно до частини 1 статті 22 Закону України «Про протидію захворюванню на туберкульоз» від 05 липня 2001 року працівникам протитуберкульозних закладів, які надають медичну допомогу хворим на туберкульоз, працюють із живими збудниками туберкульозу чи матеріалами, що їх містять, здійснюють догляд за хворими на туберкульоз та/або прибирання приміщень, у яких перебувають такі хворі, встановлюються підвищені посадові оклади у зв'язку із шкідливими і важкими умовами праці, надбавка за вислугу років та інші надбавки і доплати. Перелік робіт, професій і посад, зайняття яких дає право на підвищені посадові оклади, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.
Умови та розміри оплати праці працівників протитуберкульозних закладів визначаються Кабінетом Міністрів України.
За період роботи позивачки на посаді молодшої медичної сестри їй виплачувались надбавки передбачені Порядком виплати надбавки за вислугу років медичним та фармацевтичним працівникам державних та комунальних закладів охорони здоров?я, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2009 року № 1418, проти чого ОСОБА_4 не заперечувала у суді першої інстанції та підтверджується розрахунковими листами про нарахування заробітної плати за цей період.
За посадовою інструкцією сестри-господині, затвердженої головним лікарем КЛПУ «Міський протитуберкульозний диспансер міста Костянтинівка» 08 січня 2010 року, головною функцією сестри-господині є забезпечення необхідних санітарно-гігієнічних умов. Сестра-господиня повинна: забезпечувати контроль за роботою молодших медичних палатних сестер; забезпечувати зберігання та облік товарно-матеріальних цінностей, господарчих, миючих та дезинфікуючих засобів, м'якого та твердого інвентарю; здійснювати щоденний огляд відділення з перерахування інвентарю по палатам; проводити заміну білизни у хворих, спецодягу у медичних працівників, відправляти та одержувати чисту білизну з пральні; доповідати старшій медичній сестрі та іншим вищестоящим посадовим особам про всі випадки у відділенні (аварії та неполадки в роботі електропостачання, каналізації, водопостачання); заміняти дезінфектора на час відпустки; проходити медичний огляд; виконувати правила та інструкції з охорони праці, техніки безпеки та протипожежної охорони; тощо. Робочим місцем сестри-господині є комора стаціонарного відділення - 1 поверх.
Згідно із висновком Державної експертизи умов праці від 14 листопада
2006 року № 10/126 на робочих місцях сестри-господині в КЛПУ «Міський протитуберкульозний диспансер міста Костянтинівки» відсутній безпосередній контакт з хворими на туберкульоз на протязі повного робочого дня (80 % робочої зміни).
Згідно зведеної таблиці нарахування заробітної плати ОСОБА_4 за основним місцем роботи (сестри-господині) та за роботу за сумісництвом молодшою медичною сестрою за період з липня 2013 року по грудень
2015 року позивачці нараховувалась заробітна плата як сестрі-господині із
30 % надбавкою посадового окладу за роботу у шкідливих умовах праці і як молодшій медичній сестри за 0.5 ставки із доплатою 60 % посадового окладу за роботу у шкідливих умовах праці, 10 % надбавка за роботу із дезінфікуючими засобами і 10 % (а в подальшому 20 % надбавка) за перервний стаж роботи.
Суди попередніх інстанції на підставі належним чином оцінених доказів (стаття 89 ЦПК України) встановили, що посада сестри-господині не відноситься до посад з високим ступенем ризику інфікування та захворювання на туберкульоз. Під час роботи ОСОБА_4 молодшою медичною сестрою у період з липня 2013 року по грудень 2015 року вона отримувала всі надбавки, вказані нею в позовні заяві, а за роботу сестри-господині позивачка має право лише на отримання 30 % доплати до посадового укладу, яка їй нараховувалась і виплачувалась. Тому висновок суддів попередніх інстанції є обґрунтованим.
Доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку, що посада сестри-господині не відноситься до посад зазначених в частині першій статті 22 Закону України «Про протидію захворюванню на туберкульоз», а саме до осіб, які здійснюють догляд за хворими на туберкульоз, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, зокрема висновком Державної експертизи умов праці від
14 листопада 2006 року № 10/126 згідно якого на робочих місцях сестри-господині в КЛПУ «Міський протитуберкульозний диспансер міста Костянтинівки» відсутній безпосередній контакт з хворими на туберкульоз на протязі повного робочого дня (80 % робочої зміни) (а. с. 134-136), посадовою інструкцією сестри-господині, затвердженої головним лікарем КЛПУ «Міський протитуберкульозний диспансер міста Костянтинівка» 08 січня 2010 року
(а. с. 9-10).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від
31 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від
05 січня 2017 року, залишити без змін.
Постанова оскарженню не підлягає.
Судді: В. П. Курило
В. М.Коротун
М. Є.Червинська