22 серпня 2018 р.м.ОдесаСправа № 653/2702/17
Категорія: 14 Головуючий в 1 інстанції: Венглєвська Н.Б.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого: судді-доповідача Домусчі С.Д.
суддів: Коваля М.П., Кравця О.О.
за участю секретаря судового засідання - Тутової Л.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову від 10 жовтня 2017 року, ухвалену Генічеським районним судом Херсонської області у складі головуючого-судді Венглєвської Н.Б., у справі за адміністративним позовом Управління соціального захисту населення Генічеської районної державної адміністрації до ОСОБА_2 про стягнення надміру виплачених коштів щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, -
11 серпня 2017 року Управління соціального захисту населення Генічеської районної державної адміністрації звернулось до Генічеського районного суду Херсонської області з адміністративним позовом до ОСОБА_2 в якому просило стягнути з відповідача надміру виплачені кошти щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 6592 грн. 93 коп.
Постановою від 10 жовтня 2017 року, ухваленою у відкритому судовому засіданні, Генічеський районний суд Херсонської області задовольнив адміністративний позов та стягнув з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 6592,93 грн. в рахунок відшкодування виплаченої надміру допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.
Не погоджуючись з постановою суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що оскаржене судове рішення не відповідає вимогам чинного законодавства, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи.
Так, апелянт зазначає, що суд першої інстанції в порушення вимог ст.ст. 49,51 КАС України не направляв на його адресу позовну заяву з доданим документами, ухвалу про відкриття провадження у справі, судову повістку. Також зазначив, що на час подання заяви про адресну допомогу він не мав жодних депозитних рахунків у банках.
У відзиві на апеляційну скаргу Управління зазначило, що згідно даних уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «УФС» 28 листопада 2014 року позивачу виплачено грошову компенсацію за депозитним рахунком у розмірі 16 684,20 грн. Також зазначив, що копія позовної заяви з доданими документами, ухвали суду направлялись позивачу поштою, що підтверджено наявними в матеріалах справи документами.
Сторони, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явились, у зв'язку з чим відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, справа розглянута апеляційним судом у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга може бути задоволена частково.
Як встановив суд першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_2 з 26 серпня 2014 року перебувала на обліку в Управлінні соціального захисту населення Генічеської районної державної адміністрації, як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення.
На підставі особистої заяви від 27 серпня 2014 року апелянту призначено та виплачено щомісячну грошову допомогу на покриття витрат на проживання на загальну суму 6592 грн. 93 коп.
За результатами перевірки достовірності наданої особою інформації позивач встановив, що на час звернення відповідача за допомогою вона мала депозитний рахунок в ПАТ КБ «УФС», а отже надала недостовірні відомості.
24 квітня 2017 року ОСОБА_2 вручено повідомлення про відшкодування коштів з переплаченої адресної допомоги, однак дотеперішнього часу остання не повернута, що стало підставою звернення позивача до суду з відповідним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки звертаючись по щомісячну грошову допомогу позивач надала недостовірну інформацію, адміністративний позов є законним та підлягає задоволенню. При цьому, суд першої інстанції вважав, що даний спір є публічно-правовим та повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Апеляційний суд вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній до 15.12.2017 р.) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017 р.) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування у сфері дотримання прав та свобод громадян і юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто однією з визначальних особливостей КАС України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична або юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем ? орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.
Відповідно до частини четвертої статті 50 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017 р.) громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.
Правовий аналіз пунктів 1-4 частини четвертої статті 50 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017 р.) свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.
Однак і в цих випадках водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.
Крім того, пункт 5 частини четвертої статті 50 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017 р.), який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків превентивного судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала б право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов.
За пунктом 4 частини четвертої статті 50 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017 р.) суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.
У випадку, що розглядається, позов заявлено про стягнення грошових коштів, що стали власністю громадянки ОСОБА_2 і на думку позивача, були набуті нею безпідставно, що свідчить про приватноправовий, а не публічний характер правовідносин, які виникли між сторонами.
Отже, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку що справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 21.12.2016 року у справі № 813/2964/14, Верховним Судом у постанові від 08 травня 2018 року у справі № 753/7317/15.
Відповідно до ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги
Пунктом 1 ч.1 ст.238 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи, що на день прийняття судом першої інстанції рішення у даній справі Верховний Суд України вже висловив правову позицію з приводу підсудності такої категорії справ, а на час апеляційного розгляді справи Велика Палата Верховного Суду також висловила аналогічну правову позицію, апеляційний суд, враховуючи приписи ч.5 ст. 242 КАС України, вважає за необхідне скасувати оскаржену постанову та закрити провадження у справі.
Керуючись ст. ст. 2-10, 72-77, 238, ч. 5 ст. 248, ст. ст. 308, 310, п. 3 ч. 1 ст. 315, ст. 319, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ч. 1 ст. 325, ст. ст. 327-329 КАС України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Скасувати постанову Генічеського районного суду Херсонської області від 10 жовтня 2017 року у справі №653/2702/17.
Закрити провадження у справі за позовом Управління соціального захисту населення Генічеської районної державної адміністрації до ОСОБА_2 про стягнення надміру виплачених коштів щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.
Роз'яснити Управлінню соціального захисту населення Генічеської районної державної адміністрації право звернення до суду з даним позовом в порядку цивільного судочинства.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складене 27.08.2018 року.
Головуючий: суддя-доповідач Домусчі С.Д.
Судді Кравець О.О. Коваль М.П.