22 серпня 2018 року
м. Київ
Справа № 904/10676/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Вронська Г.О., Жуков С.В.
за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;
за участю представників:
позивача - Пастернак В.В.,
відповідача - не з'явився,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпровської міської ради,
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області
(суддя - Васильєв О.Ю.)
від 15.03.2018,
та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
(головуючий - Березкіна О.В., судді - Дармін М.О., Іванов О.Г.)
від 05.06.2018,
за позовом Дніпровської міської ради,
до товариства з обмеженою відповідальністю "М.А.К",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради,
про визнання договору укладеним,
Дніпровська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ "М.А.К." про визнання договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Дніпра укладеним.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем вимог статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2018, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.06.2018, в задоволені позову відмовлено.
Приймаючи рішення, господарські суди дійшли висновків що право позивача - Дніпровської міської ради та його охоронюваний законом інтерес, встановлені ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", не порушені відповідачем, оскільки він сплатив на користь позивача 4 800,00 грн пайової участі на розвиток інфраструктури м. Дніпро.
Дніпровська міська рада подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення і прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги.
Підставами для скасування судових рішень позивач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанції. Вважає, що господарські суди помилково встановили розмір пайової участі на розвиток інфраструктури м. Дніпро, який мав сплатити відповідач на підставі відомостей, вказаних у декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Стверджує, що розмір пайової участі має визначатися на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
Як встановлено господарськими судами, 04.03.2013 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації № ДП142130590287, а саме: "Будівництво торгового павільйону по вул. Прапорній, 3-к м. Дніпропетровськ", подану замовником - ТОВ "М.А.К.".
В розділі 15 декларації замовником наведена кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією - 11 250,00 грн.
Листом Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради №10/15-497 від 22.07.2015 відповідачу з посиланням на приписи ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" було запропоновано сплатити на користь міського бюджету 8 112,00 грн пайової участі на розвиток інфраструктури міста (а.с.40, т. 1).
Відповідач після отримання цього листа сплатив за вказаними у ньому реквізитами 4 800,00 грн як пайову участь у розвитку інфраструктури м. Дніпро.
Управління економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради листами від 22.06.2017 та від 21.09.2017 пропонувало відповідачу укласти договір про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпро (а.с. 41-43, т. 1), проте відповідач спірний договір не уклав та залишок коштів в розмірі 3 312,00 грн не сплатив. У зв'язку з чим позивач вимушений був звернутися до суду з цим позовом.
Згідно зі статтею 143 Конституції України органи місцевого самоврядування вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції.
Відповідно до частин другої, третьої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Частиною дев'ятою статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Тобто, статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено обов'язок замовника будівництва прийняти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який реалізується шляхом укладення відповідного договору в порядку, визначеному цим законом та деталізованому актом органу місцевого самоврядування.
Такий договір має бути укладений в обов'язковому порядку, у межах строку, встановленого частиною дев'ятою статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Неукладення договору свідчить про недотримання вимог законодавства і має наслідком порушення прав та інтересів відповідної територіальної громади.
Строк, визначений Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта в експлуатацію), встановлений саме для добровільного виконання стороною обов'язку, і невиконання такого обов'язку не звільняє замовника від укладення договору.
Згідно з вимогами статті 144 Конституції України та статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування при виконанні своїх функцій приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" одним з основних принципів місцевого самоврядування є судовий захист прав місцевого самоврядування.
Частиною першою статті 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною третьою статті 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 187 ГК України спори, що виникають при укладенні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. День набрання чинності рішенням суду вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
Частиною першою статті 649 ЦК України передбачено, що розбіжності, які виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України, яка кореспондується з частиною другою статті 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частин восьмої, дев'ятої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками. Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Частинами п'ятою та шостою статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
Відповідно до частини першої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.
На виконання наведених вимог закону Дніпропетровською міською радою 29.07.2011 прийнято рішення №5/14 "Про внесення змін до рішення міської ради від 21.03.2007 №6/11 "Про порядок залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська", яким визначено механізм залучення до пайової участі, порядок укладання договорів та розрахунку розміру величини пайового внеску.
Відповідно до частини 1 статті 144 Конституції України вказаний порядок є нормативно-правовим актом, обов'язковим для виконання на території м. Дніпра.
За приписами розділу 2 порядку величина пайової участі визначається у гривнях, виходячи з розміру пайової участі, визначеного за нормативами одиниці створеної потужності, і не може перевищувати граничного розміру пайової участі, визначеного у відсотковому значенні від загальної кошторисної вартості будівництва об'єктів. Нормативи одиниці створеної потужності (квадратний метр тощо) об'єктів визначені у додатку 1 до цього Порядку.
За умовами пункту 2.5 порядку граничні розміри пайової участі у відсотках від загальної кошторисної вартості об'єктів визначені у додатку 3 до цього порядку та не перевищують встановленого законом розміру. Величина пайової участі із застосуванням норми щодо його граничного розміру встановлюється з урахуванням зонального коефіцієнта.
Загальна кошторисна вартість для розрахунку величини пайової участі повинна бути визначена згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами та не враховує витрат на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх та позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
Норма щодо граничного розміру пайової участі застосовується за умови надання замовником (забудовником) належним чином оформленої копії звіту експертної організації, визначеної у встановленому порядку, який містить інформацію про дотримання вимог кошторисної частини проекту.
У разі, якщо загальна кошторисна вартість не визначена згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами, вона (величина пайової участі) визначається на основі нормативів одиниці створеної потужності відповідно до пунктів 2.1 - 2.4 цього порядку.
Як вбачається з матеріалів страви та встановлено господарськими судами, забудовником не було надано позивачу для розрахунку пайового внеску зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва об'єкта, визначеного згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, та належним чином оформленої копії звіту експертної організації, визначеної у встановленому порядку, який містить інформацію про дотримання вимог кошторисної частини проекту.
Не був наданий такий кошторис та звіт експертної організації до господарських судів попередніх інстанцій.
Приймаючи рішення у справі господарські суди взяли до уваги виключно вартість будівництва, вказану у декларації про готовність об'єкта до експлуатації №ДП142130590287 в сумі 11 250,00 грн. Проте такі висновки суду є передчасними, оскільки судами не надано правової оцінки чи визначена така вартість будівництва згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.
У зв'язку з тим, що забудовником не було надано позивачу для розрахунку пайового внеску зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва об'єкта та належним чином оформленої копії звіту експертної організації позивачем самостійно здійснено розрахунок внеску, виходячи з розміру пайової участі, визначеної за нормативами одиниці створеної потужності об'єкта, з розрахунку площі об'єкта та нормативу розміру пайової участі від одиниці створеної потужності за функціональним призначенням нерухомого майна.
Господарськими судами не перевірено виконаний позивачем розрахунок пайової участі та не надана йому правова оцінка з врахуванням вимог, встановлених ч. 5 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та пунктів 2.1 - 2.4 порядок залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровськ.
Згідно з ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Частиною 5 ст. 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом ст.ст. 236, 238 ГПК України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі, при цьому рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні правової кваліфікації відносин сторін, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, та визначенні правових норм, які підлягають застосуванню для вирішення спору.
Постановлене у справі рішення суду першої інстанції, залишене без змін, постановою апеляційного господарського суду, вказаним вимогам не відповідає.
Оскільки суд касаційної інстанції в силу ч. 2 ст. 300 ГПК України при розгляді справи в касаційному порядку позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, тому Верховний Суд позбавлений процесуальних можливостей встановити дійсні обставини справи, що стосуються вирішення позовних вимог. В зв'язку з чим справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, зокрема, встановити чи визначена вказана відповідачем загальна кошторисна вартість згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами, і, в залежності від встановленого та відповідно до чинного законодавства, прийняти відповідне рішення.
Оскільки справа підлягає передачі на новий розгляд до місцевого суду, то відповідно до вимог п. 14 ст. 129 ГПК України суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судового збору.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд
касаційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2018 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.06.2018 у справі за № 904/10676/17 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Л. Стратієнко
Судді Г. Вронська
С. Жуков